Протягом місяця інспектор з адмінштрафної практики ВДАІ по обслуговуванню Іршавського району старший лейтенант міліції Віктор Ісак знаходився у зоні АТО на посту №5 між містами Словянськ та Краматорськ.
Напередодні виїзду у зону АТО Віктор Ісак ще провів у дитячому таборі відпочинку с.Осій зустріч із учнями, розповідав їм про Правила дорожнього руху. Наступного дня, коли користувачі Інтернет-мережі та читачі газети «Відомості міліції» читали про його зустріч із дітьми, він вже був далеко за межами Закарпатської області, на посту №5 між Словянськом та Краматорськом.
Віктор Ісак народився у сім′ї, де змалку він добре знав, що таке служба в органах внутрішніх справ. Його батько - майор міліції у відставці Іван Ісак протягом багатьох років боровся із незаконним обігом наркотиків. Взявши приклад від батька, він та його брат Роман Ісак, нині оперуповноважений управління по боротьбі з економічними злочинами в Закарпатській області, вступили до Львівського державного університету внутрішніх справ.
Однак після його закінчення Віктор Ісак пішов працювати у Державтоінспекцію.
Коли постало питання у колективі ВДАІ по обслуговуванню Іршавського району, хто поїде у зону АТО, то одним із перших зголосився їхати добровольцем Віктор Ісак. Можливо, така рішучість йому передалась від батька, який ніколи не ховався за спинами інших.
Про свою поїзду у зону АТО Віктор Ісак майже нікому не розповідав, знали тільки близькі. Він поїхав у складі першої групи державтоінспекторів Закарпаття. Це було 5 екіпажів, у кожному спецавтомобілі - по троє інспекторів.
Спочатку приїхали у м.Словянськ, де пробули два дні. Після цього їх розмістили на окраїні міста у покинутому гуртожитку. В одній кімнаті їх жило 15 чоловік. Спати довелось на матрацах на підлозі. На чергування виходили два дні – вдень, два дні – на ніч, і тільки на п′яту добу був вихідний. Якщо його можна назвати вихідним. Хлопці, які відпочивали, повинні були тим, хто ніс службу, приготувати вечерю та сніданок, помити посуд, прибрати у кімнаті. Їсти готували на подвір′ї у казанку, який привезли з собою. Обідали хлопці на постах, їх кормили переважно волонтери та місцеві жителі.
Віктор Ісак ніколи не думав, що йому доведеться бачити у житті справжні окопи, розбиті танки та БТР, чути постріли гармат та «Градів». Але найстрашніше - бачити людські останки в розбитій військовій техніці... Неподалік його поста на дорозі був православний великий хрест, терористи навіть його прострілили...
Знаходячись на посту, Віктор Ісак перевіряв біженців. Якщо у них були паспорти громадян України, то їх пропускали без будь-яких перешкод. А якщо не було, тоді доводилось людей затримувати і повідомляти у штаб, де вже проводили перевірку відповідні органи. За час несення служби в АТО він затримав двох наркоманів, двох сепаратистів та одного п′яного сепаратиста, який накинувся на правоохоронців і почав висловлюватись на їх адресу образливими словами.
Попри все, до закарпатських правоохоронців місцеве населення ставилось добре, навіть по дорозі могли зупинити автомобіль ДАІ і накормити.
«Я місяць не бачив своїх рідних, свого маленького синочка Віталіка, якому тільки 1 рік і 9 місяців. Дружина Мар′яна дуже хвилювалась, її доводилось постійно заспокоювати частими телефонними дзвінками. Я дуже чекав, коли зможу знову обійняти свого синочка. Дорога на Закарпаття була довгою, але швидкою, бо ми повертались додому», - каже Віктор Ісак.
Якщо би постало питання знову їхати захищати свою Батьківщину, то державтоінспектори Закарпаття вирушать в тому ж складі, в якому повернулись.
Колеги по роботі пишаються такими хлопцями, як Віктор Ісак. Вони знайшли у собі сили та мужність пройти ці випробування.
Віта Горзов, Іршавський РВ УМВС