Україна переживає важкий час, а наростання загрози війни завдає ще більшого болю та тривоги за майбутню долю рідної країни. Бурхливі події, які творяться в Україні останнім часом, не залишили байдужими і тячівців - незалежно від життєвої і громадської позиції, світогляду та соціальних категорій.
Кричфалушій О.П., директор Тячівської ЗОШ І-ІІІ ст.№2: «Знаю, що Закарпаття – толерантний край, у якому кожен має можливість реалізуватися як людина, як фахівець, як громадянин вільної держави України…».
Події останніх днів, зокрема політика російського керівництва по відношенню до України, викликали у мене шок, здивування, розгубленість, тому виникло бажання висловити власну думку з цього приводу. Я, як ніхто інший, добре знаю, чи обмежують права російськомовного населення в Закарпатті.
Народилася я в Росії, на південному Уралі в м.Далматово. Зараз там живуть мої сестри із сім’ями та друзі. З 1980 року, одразу після одруження, переїхала жити в Україну. З тих пір я громадянка України. Спочатку отримала вищу освіту в російськомовній Одесі, за розподілом разом з чоловіком переїхала до Закарпаття. Тут народилися двоє моїх дітей… Вже 34 роки я живу в місті Тячів, який став мені рідним.
Мої діти вже дорослі, створили власні сім’ї: донька Діана – лікар, акушер-гінеколог, знайшла свою другу половинку в Хмельницькому, зять Андрій також лікар-хірург, щирий українець; син Віталій – інженер, свою кохану зустрів на Івано-Франківщині. Уся наша велика родина спілкується українською мовою, а я з чоловіком – російською (мій чоловік, Іван Степанович, народився в Кричеві Тячівського району, але тривалий час жив у Росії). Я полюбила і зятя, і невістку як власних дітей і мені байдуже, з якого вони регіону.
Другу вищу освіту історика я здобула також в Україні, в УжНУ. Працюю директором у двомовній Тячівській загальноосвітній школі І–ІІІ ст. № 2, яку в районі називають «російською». З першого по одинадцятий класах викладання у паралелі здійснюється двома мовами – російською та українською. Про жодне обмеження прав навіть мови не може бути, тому що роботу педколективу школи завжди оцінювали з професійної точки зору.
Останніми роками ми у числі лідерів серед шкіл району по кількості призерів олімпіад з предметів, МАН, конкурсів. 2013 року школа за рейтингом Закарпатського незалежного рейтингового центру посіла перше місце у районі за наслідками ЗНО. Це говорить про високу якість знань, яку отримують наші випускники як російськомовних, так і українськомовних класів. Підтвердженням якості знань є і те, що наші випускники продовжують своє подальше навчання у найпрестижніших ВНЗ України (Київ, Одеса, Харків, Вінниця, Тернопіль, Чернівці, Ужгород тощо).
Про довіру батьківської громадськості до нашої школи свідчить збільшення кількості учнів кожного року: у 2005 році - 360 учнів,у 2013 – 412.
Усе своє життя я займала і займаю активну життєву позицію: була керівником Всеукраїнського політичного об’єднання «Жінки за майбутнє» у Тячівському районі. Членом жодних інших партій ніколи не була. Як директор школи я є членом громадського активу м.Тячів. Займаючись громадською діяльністю, ніколи не відчувала утисків через те, що розмовляю російською мовою. Переконалася, що у першу чергу оцінюється професіоналізм і порядність, значимість і мудрість того, що ти говориш. Мені дуже шкода, що сьогодні доводиться про це говорити.
Знаю, що Закарпаття – толерантний край, у якому кожен має можливість реалізуватися як людина, як фахівець, як громадянин вільної держави України. Усяке зло пропаще – все зміниться на краще!
Антоніна Корнута, студентка факультету журналістики УжНУ
Страх. Саме це відчуття затаїлося у душах моїх співвітчизників, і саме воно звикло керувати нами. Але не зараз. У час великих звершень і важких випробовувань не можна боятися. Ворог, він страшний, злий, безжалісний. Але він слабкий, тому і бореться з нами, думаючи, що стане сильнішим. Так завжди було і буде. Сила, вона не у кількості гранат чи кулеметів. Вона – всередині. Всередині кожного вояка, що захищає свою Батьківщину. Важко бути сильним, але в нас немає іншого вибору.
Ми у боргу перед Небесною сотнею, перед державою, перед самими собою. Так вже сталося, що історично, нам завжди доводиться боротися. І нам пощастило з народом – незламним, хоробрим, чесним.
Страшно говорити про війну, бо кожна мисляча людина розуміє, що це таке. Не розуміють лише ті, хто її провокує. У час великого посту Церква закликає нас не боятися труднощів, посланих Богом.
«Давно, під час війни послали одного боязливого солдата в розвідку. Всі знали його боязливість і сміялися, коли дізналися, куди посилає його старшина. Тільки один солдат не сміявся. Він підійшов до свого товариша, щоб підтримати і підбадьорити його. А той відповів йому: «Помру я, ворог зовсім близько» - «Не бійся, брат: Бог ще ближче», - відповів йому товариш. І ці слова, як великий дзвін, дзвонили у душі солдата аж до самого кінця. І повернувся він з війни нагороджений орденами за хоробрість. (Із книги святителя Миколая Сербського: Місіонерські листи).
Великі слова стали причиною його перемоги над страхом: «Не бійся: Господь ще ближче». Справді, Господь близько, він бачить усе, що зараз коїться у двох братніх державах. І він не відступить від тих, хто служить державі вірою і правдою. Не тільки у казках Добро перемагає Зло. Молімося, щоб День Перемоги, ми святкували не на війні. І пам’ятаймо: В ЄДНОСТІ - наша СИЛА.
Довідково: На сторінках офіційного сайту Тячівської райдержадміністрації стартує акція «Тячівці за єдину і неподільну Україну!», яка має на меті об’єднати всіх небайдужих до збереження миру на нашій землі і єдності України. Пропонуємо всім бажаючим висловити свою думку, з приводу чого можна звернутись у прес-службу Тячівської райдержадміністрації або написати на офіційний сайт державної адміністрації.
Тячівська РДА