В один із місцевих волонтерських пунктів у місті над Ужем. Волонтери підозрюють, що це гроші, зекономлені на обіді, адже звідки вони в 10-річного хопця? А ще він виготовляє патріотичні браслети, а нещодавно зробив своїми руками маскувальне полотно. Завтра, 14 грудня, – День благодійності. Якщо раніше ми б навіть не звернули уваги на цю дату, то нині не згадати про людей доброї волі – просто святотатство. І не тільки про благодійників, а й про волонтерів. Хоча б тому, що вони також займаються благодійництвом – жертвують свій час та навіть здоров’я на благо армії. Сьогодні багато розмов про те, чи вдасться нам перемогти у війні з Росією? Чи зможемо відстояти незалежність та вберегти свою країну? Так, ми намагаємося збудувати нову армію, просимо світ та Європу зокрема допомогти нам зі зброєю, сподіваємося на ефективність санкцій проти Кремля. Але одна з головних запорук перемоги в цій нелегкій ситуації – це саме наші волонтери та благодійники. Якби не ці люди – невідомо, чим закінчилися б весна та літо 2014-го.
Мене, якщо чесно, вони завжди дивували – в приємному плані. Не всі здатні зрозуміти, як можна ось так витрачати весь свій час, нерви, здоров’я, причому абсолютно безкоштовно. Дивували й благодійники, які подекуди віддавали свої останні заощадження на потреби хлопців на Сході. Останній приклад: ужгородський 10-річний хлопчик Станіслав протягом останніх 3-х місяців практично щодня віддавав гроші на потреби воякам у АТО в один із місцевих волонтерських пунктів. Волонтери підозрюють, що це гроші, зекономлені на обіді, адже звідки вони в 10-річного юнака? А ще він виготовляє патріотичні браслети, а нещодавно зробив своїми руками маскувальне полотно. Тобто хлопець не грався на вулиці з однолітками, не сидів за комп’ютером, а плів сітку. В свої 10, аби нашим хлопцям на сході було легше. І таких прикладів у нашому краї багато. Хтось приносить 100 гривень, хтось 5 тисяч, хтось малює, а хтось віддає свої дорогі спальники та рюкзаки. Чимало людей ділиться останніми заощадженнями.
Хоча дехто купує машину, а хтось із аптечки витягує останній анальгін та йод. Солдати зізнаються: якби не волонтери та благодійники, вони були б босі, голодні та воювали із палицями. А ще вони не змогли б без їхньої енергії та позитиву. Адже саме вони інколи не дозволяють просто здатися й піти без бою. Коли все закінчиться, всі будуть пам’ятати героїв-вояків, які боронили нашу землю. Про волонтерів та благодійників згадають двома словами. А це неправильно. Адже таким як вони, ми щоденно маємо казати: «Спасибі». Бо ж справді на це заслужили.