Ті, звісно, обурюються, висловлюють претензії. Та й недарма: ідеться не лише про екологічну шкоду й величезні кошти на прибирання – одного разу критична маса нашого непотребу мало не перекинула угорську баржу. Як зарадити такому «експорту» й що з тими ж пластиковими пляшками роблять у Європі? Про це ми розпитували в начальника Басейнового управління водних ресурсів р. Тиса Володимира Чіпака.
Одного разу Угорщина виставила нам «сміттєвий» рахунок на 35 тисяч євро
Точної статистики, скільки ПЕТ-сміття Україна «експортує» в ЄС, немає. Але коли в паводкові періоди водники проводять моніторинг та аналізують записи відеокамер, установлених на кордоні біля Тиси в Берегівському й Виноградівському районах, то бачать: щохвилини на поверхні пропливає по 40 – 60 пляшок. У підсумку набираються десятки й навіть сотні тонн. Не дивно, що Європа обурюється. «От ми проводили операцію «Краб» на Латориці біля чопського моста. За 5 днів тільки там виловили сміття на 10 вантажівок! Ця акція мала на меті не просто очистити русло, а й звернути увагу людей на проблему – хай бачать і думають, що роблять. Адже не тільки прикордонна зона «постачає» річки непотребом – він зноситься з самих верхів’їв, фактично, з усієї області. В Угорщині одного разу біля м. Токай на Тисі через це мало не сталася аварія – маса пляшок після паводку ледь не перекинула баржу. До речі, 4-5 років тому угорці передали нам рахунок на 35 тисяч євро – зібрали сміття, зробили калькуляцію всіх робіт і попросили відшкодувати. Правда, правового механізму, за яким можна б сплачувати такі акти виконаних робіт, немає. Тому ми з зарубіжними колегами домовилися: в разі підняття рівня річок наші фахівці на таку ж суму відкачуватимуть замість них воду. Після того грошові претензії нам уже не висловлювали, але пишуть, що в такий-то період було недопустиме забруднення ПЕТ-відходами з України», – розповідає Володимир Чіпак.
Звалища на своїй території ніхто не хоче
І словаки, й угорці в один голос твердять, що в жодній із країн ЄС нема такої проблеми зі сміттям у річках, тільки в Україні. Абсолютна його більшість іде від нас, ну ще трохи з Румунії. «Кілька років тому була зустріч представників 4 прикордонних країн, на якій Угорщина порушила питання водного пластикового «експорту» з України. Наша сторона погодилася, що треба з цим боротися. Управління житлово-комунального господарства ОДА розробило програму поводження з побутовими відходами, але вона йде туго. По-перше, звалища можна розташовувати тільки в низинних районах – на високогір’ї природа просто не передбачила місць для цього. Значить, треба створювати структуру, яка звозила б звідти сміття в низину. Проте тут виникають проблеми з місцевими радами: ніхто не хоче, щоб у нього складували чужий непотріб. Є території, які належать РДА, але сусідні села все одно різко проти. Приміром, знайшли місце біля Широкого на Виноградівщині – колишній військовий полігон. Так Широке повстало! Потім іще в кількох місцях була аналогічна ситуація. Зараз ніби домовилися в Берегівському районі, проте справа дуже тяжко посувається», – з сумом констатує Володимир Петрович.
Він також нарікає, що закарпатці страшенно безвідповідально ставляться до довкілля. Розповідає, як у селі Калини на Тячівщині, де вздовж дороги простягнувся базар, а позаду нього – Тиса, оглядав берег. Там усе в целофані, картоні, пластику. Люди поторгували, сміття викинули й роз’їхалися до наступного разу – прибирати ніхто й не думає. А голова села на пропозицію брати якісь гроші з базарників, аби було за що найняти машину й вивезти відходи, відповів у дусі менталітету місцевих мешканців: «Для чого? Вода підніметься й усе забере!» Коли ж водники виписують штрафи – органи місцевого самоврядування судяться з ними…
Така ж ситуація, в принципі, по всьому Закарпаттю. Мальовниче Вільшанське водосховище жахливо засмічене. В Кам’яниці біля Ужгорода влітку після відпочивальників залишаються гори пляшок, одноразового посуду й ще бозна чого. А організовувати платний пляж, який би цивілізовано прибирали, ніхто не хоче: це ж означає брати на себе відповідальність за всю зону, включно з безпекою тих, хто купається…
В Європі навіть найменше «АВС» не відкриєш, не організувавши прийом тари
Чому ж на Закарпатті зі сміттям, зокрема пластиковим, така біда, а в наших сусідів на Заході все гаразд? Вони що, не купують напоїв у ПЕТ-пляшках? Звісно, купують. Але там, виявляється, не можна відкрити жодне маленьке «АВС», не забезпечивши прийом тари. Та й рівень культури населення на порядок вищий. «Я був у Німеччині. Пластикова пляшка, незалежно від об’єму, коштує 27 центів, скляна – 17, бо вона багаторазового використання, не вимагає переробки. Світ усе продумав, не потрібно винаходити велосипед. Біля кожного продуктового магазину стоїть автомат, куди можна кидати пляшки з різних матеріалів. Пластикові він зразу подрібнює, а скляні складує. При цьому людина отримує чек на певну суму, який просто віддаєш продавцеві, розраховуючись за придбаний товар, і тобі її мінусують. Європейці економічно зацікавлені не викидати ПЕТ-тару. Плюс там дітей змалку привчають до роздільного сортування сміття: папір у один контейнер, скло в другий, пластик у третій, органіку теж окремо», – пояснює Володимир Чіпак. В Ужгороді пробували запровадити щось подібне, але вийшло не дуже.
На запитання, чи можна, доки не навчимося цивілізовано поводитися з відходами, якось вловлювати сміття, щоб воно не йшло за кордон, Володимир Петрович каже: продумовували разом із угорцями такі варіанти. Наприклад, відводили частину течії з непотребом. Але потім від ідеї відмовилися – це загрожувало підтопленнями. Ставити ж сітки впоперек русла нереально. Їх вистачає хвилин на 15, після чого накопичується критична маса сміття, яка прорве будь-яку перепону.
Що ж маємо в підсумку? Відходів – купа, а звалища розміщувати ніде. В Рахові, приміром, воно розташоване прямо на березі Тиси, й тільки вода піднімається – все зносить. Штрафи не допомагають, адже іншого місця під полігон просто нема. Низинним районам, як уже говорилося, чуже сміття теж не потрібне. В деяких гірських населених пунктах є контейнери для збору пластику, вони частково вирішують проблему, але дуже слабо. В такій ситуації, вважає Володимир Чіпак, єдиний вихід – таки запустити систему прийому тари й економічно зацікавити людей не скидати її абиде. Звісно, в це треба вкласти кошти. Зате так ми вирішимо не лише міжнародну проблему «експорту» сміття, а й нашу внутрішню – не доведеться ліквідовувати пластикові «тромби» на річках, які загрожують підтопленнями.
«Закарпатська Правда»