Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Думаючи, що потрапив у полон, рука закарпатського військового потягнулась за гранатою...

5 лютого 2015 р., 13:11

Не відчуваючи ні ніг, ні інших частин тіла, у Віктора майнула думка: потрапив у полон. Затерпнутою рукою спробував відшукати гранату. Вигукнув: „Українці не здаються”

Останні більш як півроку всі українці щоразу, затаївши подих, вмощуються біля телевізорів, щоб дізнатися про ситуацію на сході нашої держави. Та чи не найбільше хвилюються за військових, які захищають кордони Вітчизни, рідні. Зі сльозами на очах проводжала свого чоловіка Віктора Сличка на неоголошену війну й дружина Ганна Федорівна з Верб’яжа, а нині у кожному військовому бачить його.

Віктор Сличко – типовий представник нинішньої молодої генерації. Навчання в школі, затим – у Виноградівському політехнічному технікумі, де здобув спеціальність техніка-електрика. Будучи беручким до роботи та знаючим спеціалістом, користувався особливою повагою земляків. Коли чобіт російського агресора ступив на українську землю, Віктор за мобілізацією разом із земляками, пройшовши необхідну підготовку на полігоні краю в Оріховці, був направлений на схід у зону АТО, щоб захищати суверенітет та територіальну цілісність Вітчизни. Отож із 21 серпня він знаходився на блок-посту поблизу населеного пункту Курахівка Донецької області, а затим був направлений для проходження служби в Мар’янівку, де кілька разів зустрічався із земляками І. В. Панасовичем із Воловця та В. І. Лизанцем із Свалявського району. Дякувати Богу, не дивлячись на масовані обстріли терористів, протягом майже чотирьох місяців наш земляк не отримав жодної подряпини, навіть тоді, коли виконував особливо важливі завдання й разом з іншими військовими потрапив в засідку проросійських найманців. Надії вибратися живим майже не було, бо до шквального обстрілу зі стрілецької зброї підключилися снайпери та мінометники. Але доля була прихильною до хлопців і більшість з них вийшли з території, підконтрольної бандформуванням, хіба що з легкими пораненнями.

Але на війні, як на війні. Терористи щодень нагадували про себе нищівними обстрілами АТОвців із „градів”, „буратіно” та важкої артилерії. Неодноразово на нашу територію проривалися диверсійні групи. При ліквідації однієї з таких, вночі, 22 грудня, куля, випущена професійним найманцем, вцілила Віктору Сличку у щелепу, роздробивши її вийшла через рот, пошкодивши зуби. Воїн втратив свідомість і тривалий час не подавав ознак життя. Та бойові побратими своїх не кидають. Не залишили і його у зрешеченій снарядами посадці. Прикриваючи пораненого своїм тілом, доставили до своїх. З бойової позиції Віктор Іванович Сличко терміново був доправлений у госпіталь в Дніпропетровськ, де військові хірурги врятували йому життя. Прийшовши до свідомості, наш земляк ніяк не міг збагнути, де він знаходиться. Не відчуваючи ні ніг, ні інших частин тіла, у Віктора майнула думка: потрапив у полон. Затерпнутою рукою спробував відшукати гранату. Вигукнув: „Українці не здаються”, – і знову знепритомнів від болю.

Як розповіла нам згодом дружина воїна Ганна Федорівна, вже наступного дня про важке поранення земляка командування підрозділу, де проходив службу Віктор, повідомило керівників району, які терміново відкрили рахунок для переказу коштів на лікування земляка.

- Важке поранення Віктора стало для нас страшним ударом. – Г. Ф. Сличко каже, що й досі не може оговтатися від завданого болю. У хаті – ні копійки, дітей потрібно ставити на ноги, а сама безробітна.

- Але ми не залишилися один на один з бідою. Керівники району, депутати районної ради, Верб’язька сільська рада, підприємці, всі воловеччани підтримали нас, переказали на рахунок у ПриватБанку хто скільки міг. Майже 50 тисяч гривень було спрямовано на лікування. Шкода, що перша операція була не зовсім вдалою. Тому потрібна друга. Провести її взялися медики військового госпіталю для прикордонників у м. Києві.

Днями з дружиною Віктора зустрівся т. в. о. голови райдержадміністрації О. О. Ціник, який запевнив Ганну Федорівну, що сім’я нашого захисника не залишиться без підтримки. Відстоюючи незалежність, суверенітет та теритоіальну цілісність Вітчизни на сході, Віктор Сличко боровся за кожного з нас, наших дітей, мирне небо над ними. Тому О. О. Ціник тут же у присутності дружини бійця зателефонував у військовий госпіталь й поцікавився, що потрібно для успішного лікування пораненого. Все потрібне занотував у записник. Т. в. о. голови РДА також пообіцяв, що при першій нагоді особисто зустрінеться з головним лікарем госпіталя, а також відвідає пораненого земляка.

У цьому місці деталізуємо: днями Г. Ф. Сличко побувала в Києві й відвідала чоловіка. Динаміка самопочуття Віктора позитивна, невдовзі йому проведуть другу операцію. Навіть будучи важкопораненим, він переконаний, що незалежність нашої Вітчизни – в наших руках. Тому, якщо Україну не захистимо на Донбасі, то нам доведеться захищати її у себе вдома, – каже Віктор Сличко.

А ми в свою чергу бажаємо В. І. Сличку якнайскорішого видужання. Сім’я чекає його повернення додому.

P. S. Продовжується збір коштів на лікування нашого земляка. Підтримаймо родину в нелегкий для неї час.

Кошти можна переказувати:

ПриватБанк на картку

5168 7556 0107 5522

Сличко Ганна Федорівна, дружина бійця.



Воловецька РДА

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com