Вийшла друком чергова книга Василя Густі Нещодавно в ужгородському видавництві “Іва”, вийшла у світ чергова книжка Василя Густі “Не все змивають хвилі часу...”. Епіграфом до неї служить вірш автора, який чудово розкриває зміст та філософське спрямування збірника: Йдучи за долі віщим гласом, Збагнув я істину таку: Не все змивають хвилі часу – Життя ж не пишуть на піску. Воно паде зерном у пам’ять Із дня у день, із року в рік. Життя – урок, в якім пізнав я І пізнаю – цей світ і вік. З юних літ письменник Василь Густі пов’язав себе з журналістикою. Працював випусковим редактором на обласному радіо, кореспондентом Великоберезнянської районної газети “Карпатська зірка”, редактором у всеукраїнському книжковому видавництві “Карпати”, прес-секретарем голови Закарпатської облдержадміністрації, керівником прес-служби обласної ради та на інших посадах. Уже п’яте десятиліття він працює на ниві нашої духовності поряд із багатьма відомими журналістами краю, письменниками.
Тому не випадково його нову книжку склали спомини-есеї про побратимів по журналістському перу, спілкування з якими залишилося у пам’яті і серці на все життя. Зокрема, це спомини про голову обласного радіокомітету Опанаса Приходька, редактора газети “Карпатська зірка” Степана Кадара, радіожурналістів Миколу Паламарчука, Івана Селменського, журналістів Іллю Ільницького, Іллю Поповича та Миколу Рішка, художника Андрія Гойду та багатьох інших Людей, яких довелося зустріти на своєму життєвому шляху і багато з яких вже відійшли у вічність. Донині він із щирою вдячністю і любов’ю згадує всіх тих, хто у скрутну хвилину життя підтримали його, допомогли знайти себе, не дали загубити щедро відміряний Всевишнім талант. У спогадах Василя Густі вони постають перед нами живими людьми із плоті і крові. Автор із великою любов’ю і ніжністю, майстерно й колоритно виписує їхні образи, розкриває характери. Через реалістично описані ним образи людей ми пізнаємо радянську епоху, в якій вони жили, її характер, що нині вже є нашою історією.
Його есеї надзвичайно поетичні і сповнені ностальгії за прожитими роками, за всім тим світлим, чистим і добрим, що було в його житті і залишилося тільки у спогадах, які не можуть змити навіть хвилі часу, що безжалісно й легко руйнуть епохи й цивілізації. Серце поета охоплює м’яка і світла туга за молодістю, роками, коли життєві обрії були такими далекими й неосяжними, а творчі можливості здавалися безмежними. Автор постає перед читачем добрим і мудрим, філософом, який пізнав сенс життя, добре засвоїв усі його уроки, досяг гармонії зі Всесвітом. Він знає, що сенс життя в самому житті, а прожити його потрібно так, щоб залишився добрий і прекрасний слід на землі. Його твори просякнуті любов’ю до людини, до життя та Світу. Книжка читається легко, на одному подиху, несе позитивний заряд, дарує надію й оптимізм, спонукає до глибоких роздумів. У своїй передмові “Час рікою пливе...” до збірника Василь Густі пише: “Невблаганні хвилі ріки Часу на своєму шляху безжалісно змивають і те, що, здавалося б, повинне бути вічним.
Така гірка і така справедлива до всіх правда людського життя. Та попри все, ця жорстока течія залишається милосердною до людської пам’яті. Хвилі часу не в змозі змити спомини про добрі людські справи. Бо вони у жорнах непростих минулих та й теперешніх часів – мов зернини людяності, щирості, доброзичливості, не розчавлюються, а падуть у серця нових генерацій, щоб не дати волі злу, підлості, зневіри та безнадії”.