Єдина в Україні ферма, де розводять плямистих маньчжурських (або північних) оленів, знаходиться менше ніж у 10 кілометрах від села Ізи. Знайти її досить легко по величезному щиту-вказівнику, встановленому біля повороту, який веде до ферми.
{g}
Їхали ми від Хуста недовго, і нарешті під’їзна дорога прийнятної якості вперлася у ворота, за якими нас чекали сторож-оленяр Василь, допитливий віслючок Мотя і майже три сотні плямистих оленів, які пасуться на величезній території у 57 га. Велика пшенична булка, яку ми про всяк випадок захопили з собою, розійшлася за секунди ― олені тут звикли до відвідувачів, які привозять на ферму різні смаколики.
Щойно ми з нашим фотографом Сашею зайшли в цей величезний вольєр, кілька найжвавіших оленів одразу ж оточили нас, злегка буцаючи спиляними ріжками та вимагаючи хліба і уваги.
Умови утримання цих граціозних тварин тут більш ніж привильні, майже як у заповіднику Асканія-Нова. На відміну від менш сентиментальних фінів, у яких при таких от фермах обов’язково знайдеться ресторанчик, де подають різні страви з оленини, тут оленів розводять не для забою, а виключно заради їхніх рогів, або науковою мовою «пантів» (не плутати з «понтами») ― це незакостенілі роги, які мають цілющі властивості. В першу чергу з них виготовляють усім відомий «Пантокрин» ― препарат із комплексними тонізуючими і адаптогенними властивостями. Як стверджує оленяр Василь, «Пантокрин» не поступається китайському женьшеню і навіть «Віагрі».
Намагаючись підійти до великого стада оленів, яке паслося вдалині, ми зазнали фіаско, коли гордовитий вожак, статечно підступаючи до нас, недвозначно нахилив рогату голову і швидко дав зрозуміти, хто тут альфа-самець.
Приїздіть сюди з дітками, вони будуть у захваті.