Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Як житимуть закарпатці після революції?

5 квітня 2014 р., 14:24

Події останніх місяців, які сколихнули всю Україну, змушують нас тверезо оцінити те, що з нами відбулося, і зробити правильні уроки для майбутнього.

Не вдаючись до гіперболізації, можна стверджувати, що великою мірою Майдан спровокувала економічна складова, яка стала заручницею великої політики, внаслідок чого в країні була сформована кланово-олігархічна модель економіки. Її витоки лежать в площині приватизації і роздержавлення власності, яка розглядалася як ключовий механізм створення інституту приватної власності, що разом з конкуренцією є генератором розвитку ринкової економіки. 

Насправді, сьогодні стає цілком очевидно, що фундаментальна інституціональна реформа стала домінуючою у сфері інтересів тих, хто мав владу і неконтрольований доступ до ресурсів та здійснював контроль над інститутами, які реалізовували програми приватизації. 

По суті політичний контекст підмінив основну складову реформ – підвищення ефективності господарювання. Як наслідок, в економіці сформувалося неприродне для її функціонування середовище, коли два десятки сімей сконцентрували у своїх руках всю економіку країни, 3—4 — монополізували економіку регіону, а одна-дві особи заправляють господарством району, а всім іншим – на базари і за кордон. 

Саме монополізація власності заклала фундамент антагонічного потенціалу, оскільки більшість населення стала фактично відсторонена від процесу привласнення поколіннями нагромадженого багатства і не бере участі в розподілі прибутків, що поставило його перед фактом масового зубожіння і закрило доступ до головних людських цінностей – можливість здобути освіту, право на кваліфіковану медичну допомогу, соціальний захист. 

Звідси ключовий висновок – кланово-олігархічна модель вітчизняної економіки, помножена на аморальність влади, її корумпованість та відірваність від нужд і потреб людей, позбавила її соціальної бази для подальшого розвитку, а тому потребує негайного демонтажу. Отже, ми зробили дві принципові помилки: перша – відсторонили широкі верстви населення від участі у реформах, чим підірвали соціальну базу реформ і породили зневагу людей до влади; друга – відсутність розуміння того, що сучасна модернізована економіка може розвиватися лише в тому випадку, коли її функціонування супроводжується глибокими демократичними перетвореннями і становленням ефективних інститутів громадянського суспільства, які відкривають простір для самореалізації населення і породжують у людей ініціативу, енергію до дії, не виводять її за рамки закону, бо інакше в суспільстві неминуче наступає конфлікт. 

Кабінетним економістам, які є у владі або прийдуть до неї, цю просту істину необхідно добре засвоїти, а сьогоднішній революційний потенціал мас, який швидко мине, трансформувати в економічний патріотизм, спрямований на побудову сучасної модерної економіки. Потрібно поступово виходити з ейфорії і зрозуміти, що процес лікування економіки займе певний період часу, який може супроводжуватися замороженням заробітної плати працівникам бюджетної сфери, підвищенням для населення цін на газ, окремі продукти харчування, інфляцією, нестабільністю гривні тощо. 

Така реальність, і з нею слід рахуватися. Тож певний час нам доведеться жити економно, однак гірше, ніж тепер, не буде. Це вже точно. Але нічого страшного. Життя продовжується. Головне сьогодні вирішити основну проблему – подолати корупцію. В протилежному випадку ми прийдемо туди, звідки прийшли. Це аксіома. Паралельно з цим слід спонтанні пошуки шляхів виходу з перманентної кризи не лише на загальнодержавному, але і на регіональному рівнях господарювання замінити програмно-цільовим методом до розв’язання ключових питань економічної життєдіяльності. Мистецтво сучасної економічної стратегії для нашої області полягає у тому, щоб використати регіональні особливості й трансформувати їх у економічні переваги. Треба зрозуміти, що ми не вільні у виборі економічної стратегії, бо існують обмежуючі фактори, які потрібно реально оцінювати. 

В нашій області – це малоземелля та низька продуктивність багатьох сільськогосподарських культур, спрацьованість основних виробничих фондів, відсутність достатніх енергетичних ресурсів, дефіцитний бюджет тощо. Водночас слід не забувати про так звані створювальні чинники – наявність унікальних природних ресурсів, в першу чергу мінеральних вод, ландшафтно-кліматичних зон, лісів, значних запасів підземних і поверхневих вод, корисних копалин індустріального значення. Саме вони перетворюють область в унікальний природний і культурний комплекс та проектують еколого-економічну модель подальшого розвитку регіону. Така модель закладає підґрунтя для відродження закарпатського села, особливо гірських територій, питома вага яких в загальній кількості сільських поселень складає 37,1 відсотка, де проживає майже кожний четвертий житель області. 

Саме гірські села зазнали найбільшої руйнації і, як наслідок, зниження виробництва, згортання сільської промисловості, деградації соціальної сфери та інфраструктури. Теперішня ситуація вимагає термінової розробки регіональної програми розвитку гірських територій, мобілізації інвестиційних і фінансових ресурсів для відродження гірських сіл, бо лише за такої умови ми зможемо реалізувати наші економічні пріоритети. Безумовно, для цього потрібна консолідація фінансових ресурсів державного бюджету, бізнесу, емігрантських інвестицій, заощаджень населення тощо. Але цього недостатньо. Доведено, коли держава не може допомогти людям, вона дає їм економічну свободу, яка породжує трудовий ентузіазм, енергію і активність мас, створюється можливість для самореалізації і саморозвитку. 

Ми маємо зрозуміти, що віра у людей, їх потенціал – це є найголовніший ресурс для економічних перетворень. Враховуючи ситуацію, яка склалася в структурі економіки гірських сіл, де основним суб’єктом виробництва є особисті селянські господарства, першочерговим завданням тут має бути розвиток кооперації та диверсифікація сільської економіки. Це з’єднає селян з внутрішнім ринком, сформує стабільні економічні зв’язки, забезпечить дохідність господарств населення. Ця проблема, щоправда, вимагає вирішення двох взаємозв’язаних завдань. 

Перше — це економічна самоорганізація сільських жителів, яким самостійно доведеться обирати форми кооперації виробництва і праці, вирішувати колективно ключові питання економічної життєдіяльності. Друге — зміна функцій органів державної влади на місцях. Мова йде про демонтаж управлінсько-розпорядчих функцій і їх орієнтацію на підтримку і розвиток суб’єктів підприємництва. В цьому контексті особливої значимості набуває організаторська функція місцевих органів влади, яка повинна бути спрямована на лобіювання інтересів суб’єктів виробництва, зокрема в сфері оподаткування та кредитування, стимулювання інвестиційної діяльності, вільного доступу до економічних ресурсів. 

Активна підтримка сільгоспвиробників з боку органів державної влади створить підґрунтя для формування сприятливого підприємницького середовища на селі, що, з одного боку, створить систему підтримки бажаючих працювати, а з другого – закладе перші паростки довіри до влади, оскільки у владних структурах залишаться працювати лише ті люди, які реально можуть допомогти в економічній організації села, а не ті, хто заплатив за свою посаду. Внесок державного працівника у розвиток сільського бізнесу – це основний критерій оцінки його діяльності. 

В цьому контексті нині край важливою проблемою є орієнтація сільгоспвиробників на виробництво екологічно чистої продукції. Реальна можливість збільшення виробництва екопродукції стає головною умовою конкурентоспроможності сільського господарства. 

Аргументом на користь такої спеціалізації територіального господарського комплексу є наявність природно-рекреаційних ресурсів, що дозволяють сформувати рекреаційний комплекс із замкнутим циклом виробництва – оздоровлення населення, сільський туризм, розвиток літніх і зимових видів спорту, кліматолікування, відпочинок. Перевага такого виду комплексів полягає в тому, що вони здатні створити мультиплікаційний ефект в інших сферах виробництва і значною мірою вплинути на формування внутрішнього ринку, розв’язання проблеми зайнятості, бюджетних надходжень тощо. Суттєвим аргументом на користь еколого-економічного розвитку є також той факт, що за своєю специфікою галузі рекреаційної індустрії є енергозберігаючими, маловідходними, мають замкнутий цикл виробництва, що вкрай важливо для області з обмеженими енергетичними ресурсами. 

Крім того, зазначені галузі несильно залежать від зовнішніх постачальників економічних ресурсів, оскільки в основному функціонують на місцевій сировині. 

Можна назвати і ряд інших аргументів на користь еколого-економічної спеціалізації економіки краю, однак достатньо і цих, щоб переконатися в її перспективності. З огляду на це вкрай важливим є здійснення заходів, спрямованих на екологічне навчання сільських жителів, ознайомлення їх з вимогами, які ставляться до технології виробництва екологічної продукції, формування опорних екологічних домогосподарств, досвід яких можна буде широко розповсюджувати на інші господарства. Треба провести широку рекламну кампанію екологічно чистої продукції. По можливості, у магазинах, супермаркетах організувати секції з продажу вирощеного в гірських селах області. Така робота має мати системний характер. І активну роль тут повинні відіграти громадські інституції, органи місцевого самоврядування, територіальні громади. Друга важлива проблема – це наведення порядку в лісовому господарстві. Це — наш пріоритет, і ми не можемо його віддати на відкуп певній купці людей. Не треба забувати, що в 70—80-ті роки минулого століття у системі «Закарпатлісу» працювало майже 70 тис. працівників, тобто з лісу кормилася кожна четверта сім’я, функціонувало 18 лісокомбінатів. А що ми маємо сьогодні? Роками ми вивозили за кордон з області ліс-кругляк, тепер чорнові заготовки. Великої різниці немає. Але є проблема, яку треба пояснити людям. Якщо з країни вивозиться сировина, то разом з нею вивозиться і додатковий продукт, бо він в основному є результатом завершеного виробництва. Це означає, що ми інвестуємо або, простіше кажучи, розвиваємо економіку тих країн, куди йде експорт нашого лісу. Бо там створюються робочі місця, люди мають постійну роботу, стабільні доходи, платять податки, що дає державі утримувати бюджетну сферу. А що маємо ми? Багаті стають ще багатшими, а бідні – ще біднішими. І не потрібно пояснювати це постійними труднощами. Є проста істина: хто не хоче робити, той шукає причину, а хто хоче — той шукає засоби, аби не сидіти склавши руки. Треба позбутися ілюзії, що економіку розвиває держава, уряд, обласні й районні адміністрації. Економіку розвиває людина праці, яка має стабільну роботу і доходи, платить податки і утримує державу. Це і є реальний генератор економіки. Повноцінна і ефективна робота лісового комплексу є сферою економічних пріоритетів області з двох причин. По-перше, забезпечує випуск продукції з закінченим технологічним циклом виробництва, що створює умови для розширення сфери прикладання праці, особливо у сільській місцевості, та зміцнення фінансового стану суб’єктів господарювання. По-друге, забезпечує екологічну безпеку в регіоні, оскільки 51 відсоток нашої території займають ліси, а саме вони є основним регулюючим чинником екологічної рівноваги. Таким чином розвиток лісогосподарського комплексу Закарпаття органічно вписується в еколого-економічну модель розвитку економіки краю, бо значною мірою забезпечує його сталий розвиток. Безумовно, в економіці області є також ряд інших важливих проблем, які потребують нагального вирішення, однак вони мають вирішуватися не шляхом реалізації інтересів окремих осіб або груп, а шляхом створення альтернативної економіки, що ґрунтується на приватній власності, в основу якої повинна бути покладена ініціатива людей, їх економічна самоорганізація. Це змінить складові нової економічної моделі: трудові відносини, професіоналізм, мораль, довіру, що поступово стануть домінуючими цінностями. Саме ці складові повинні лежати в основі ідеології нової політики. 
Василь МІКЛОВДА, член-кореспондент НАН України, д.е.н., професор; Михайло ПІТЮЛИЧ, д.е.н., професор.

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com