Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Писанки теж можуть "плакати"

12 квітня 2015 р., 11:00

У колекції ужгородського художника є Пасхальні яйця, які періодично виділяють якусь рідину

Про те, що молодий ужгородський художник Віктор Мигович має вдома чималу колекцію писанок із цілої України, знала давно. Але, як то кажуть, руки не доходили.А тут з’явилася нагода та й привід — великодні свята, тож напросилася в гості.«Перші мої писанки малювали гуцули з вусами…»Загалом його колекція нараховує 500 писанок. Нині Віктор згадує, що ще у 80-х пасхальні яйця почала збирати його мама (нині покійна) Анна Мигович. «Чого моя мамка тільки не збирала! Правда, це й не дивно, бо була однією із засновників і очільників обласного осередку Національної спілки народного мистецтва України, — каже мій співрозмовник. — Першими були яйця, які малювали ще старі гуцули з вусами. Писанки були чорні й дерев’яні».Якось у 1993 році Анна Мигович була у складі журі на фестивалі у Рахові, куди з’їхалися писанкарі із Західної України. «Очі розбігалися від краси. Мамка тоді накупувала на 200 німецьких марок. 

На той час це були великі гроші», — каже Віктор. Тоді йому було 15. В той час хлопець уже вчився у знаній студії художника-педагога Баконія. Згодом став випускником першого випуску Ужгородської школи мистецтв (образотворче мистецтво). А серйозно займатися писанкарством почав з 9 класу в авторській школі, де директором був Золтан Жофчак і де був предмет «народознавство», який викладала Тетяна Шип. Тому нині художник ще й вправний писанкар…Пасхальне яйце треба кидати на дахАле повернемося до колекції. Тут є великодні яйця не тільки із Закарпаття, але й Івано-Франківської, Чернівецької, Львівської областей. На писанках із Рахівщини переважає чорний колір, а вже на Франківщині писанкарі більше схиляються до коричневого, пояснює В.Мигович. Згадує, що того ж таки 1993 року кілька писанок із Чернівців втратили, бо вони «вибухнули». 

Річ у тім, що писанки, характерні для цього регіону, — повні (їх не видувають). Тому трапляється й таке. А буває, що серединка зсихається і коли потрясти писанкою, то відчуваєш калатання ніби м’ячиком. Є у ній колекції писанки, які «живуть». «Думаю, що ця живе. Хоча не можу пояснити цього явища. Дивіться, поверху краплини рідини, — акуратно крутить у руці, — а запаху жодного». Таких у нього є кілька. Через це писанкар каже, що писанки не можна спалювати, як дехто вважає. «Це — живий організм.

До нього треба мати повагу», — пояснює. А тому радить просто закидувати на дах чи на горище. Так принаймні робили в його сім’ї.Зі слів художника-колекціонера, аби поповнювати колекцію, він об’їздив власним авто чи не всю Україну. Пригадує містечко Косів на Івано-Франківщині, де є пам’ятник писанці з мамою та немовлям всередині. Франківські писанки переважно порожні. Але бувало, що самі вже вдома видували їх – робили дірки по обидва боки, розколочували рідину «друтом» й «видувачкою» позбавляли яйце рідини. Далі ж консервували. Чернівці ж йому нині нагадують про майстриню Сумаряк, писанки якої має в колекції, а також тамтешній базар із пасхальними яйцями…. «Купував екземпляри із кожного виду. Пригадую, у Чернівцях за одне яйце із бісеру віддав 35 гривень. Тоді це були гроші, — каже художник. — У рідному Закарпатті все набагато простіше. Малюєш собі десь на пленерах у якомусь колоритному селі, знайомишся із бабками-дідиками. А відтак дивишся, а твоя колекція поповнилася цікавим лемківським чи гуцульським яйцем».Бісерки, ниткарки, шкрябанки…

Має Віктор своє бачення і на те, що ж насправді є писанкою. Нею вважає тільки те пасхальне яйце, яке зроблене воском із писачком. Бо це найстаріший метод виготовлення писанок. Їх чимало у його колеції. А ще — крапанки (вмочуєш палець у фарбу і «крапаєш» яйце), крашанки (однотонний колір), мальованки (пензлем), шкрябанки чи царапанки (вишкрябані голкою). Коли йдеться про останні, то це дуже кропітка робота. «Досі не надивуюся, як вдається творити дива майстрині Тетяні Бартош (вона з Мукачівщини, творить на шкрябанках ікони. — Авт.). Це яку треба мати витримку!» — не приховує свого захоплення Віктор. Має він і бісерки (із бісеру), ниткарки (обмотані нитками), різьблені та дерев’яні яйця.Найдорожчими ж у колекції вважає гусячі писанки, які створені тоненьким писачком.

 А от улюблених нема, бо, пояснює, такого не може бути. Вони, вважає, всі гарні по-своєму. «Іноді ніби й однаковий орнамент, а повернеш яйце іншим боком, то візерунок інший», — наводить приклад. Зате особливо милі серцю — мамині. Вона першою в області почала писати писанки на золотистому фоні із чорним орнаментом. Це — авторські писанки, і кожна із них підписана «АМ» (Анна Мигович). Малювала й сестра Віктора. Малює й він. Зізнається, що любить вигадувати свої мотиви, відходити від інтерпретації народних сюжетів. Його писанки зберігаються в окремій кімнаті на піддонах (є ще з часів СРСР). Посортовані. До кожної ставиться, як до власної дитини. Відчула це, коли робила фото в газету. «Так, ця тут не пасуватиме, а ось ця трохи псує загальний вигляд», — зауважує Віктор.Не втрималася, аби не запитати: якби запропонували купити колекцію, то чи погодився б продати. На що отримала категоричне «нізащо». «Мене це не цікавить, навпаки – думаю про поповнення колекції», — каже колекціонер. І зізнається, що наступного року, якщо допоможе Бог, то підготує виставку власних авторських писанок. А відтак ще й наголошує: доки будуть писати писанки, доти житиме Україна!


Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com