Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Про Закарпатський Великдень

12 квітня 2015 р., 11:27

Яке свято у краї

Великдень, або Світле Христове Воскресіння, - головне християнське свято, що отримало назву «день царів», «свято свят» або «Велик день».
Саме слово «Пасха» у перекладі з грецької мови означає «настання», «позбавлення». Це найперше християнське свято, чия історія сягає в глибоку старовину.

Ще древні іудейські племена, відзначаючи свято, пов'язували його спочатку з весною, пізніше - з виходом євреїв з Єгипту.
Християни ж вклали в цей день інший сенс і відзначають його як воскресіння Христа. На першому Вселенському соборі Християнських церков у візантійському місті Нікея у 325 році було вирішено перенести православне свято на тиждень пізніше єврейського і відзначати Пасху в першу неділю, що йде за першим повним місяцем після весняного рівнодення.

Тому свято не має постійної календарної дати і відзначається щороку на різні дні - між 4 квітня та 8 травня за новим стилем (22 березня по 25 квітня за старим стилем).
На Великдень подавали скоромні (не пісні) страви. Паски, ікони, великодній стіл - все прикрашали саморобними квітами з різнокольорового паперу. У будинках запалювалися всі свічки і світильники, у селах палили великодні багаття. Трапези починалася з битви на яйцях. У кого шкаралупа не трісне, у того й бажання здійсниться. «Крашанки» і «писанки» дарували рідним і близьким, брали з собою у гості, роздавали жебракам. За даруванням пасхальних яєць слідувало христосування - великоднє вітання.

Смерть на Великдень традиційно вважається знаком милості Божої, а відспівування відбувається з пасхальними співами. Всі сорок днів - з Великодня до Вознесіння - є святковими, але найбільш урочисто відзначається перший тиждень після Великодня. Він називається Світлим, як і кожен з її семи днів.
Протягом тижня щодня проводяться служби, церковні брами, звані «царськими», відкриті весь день, і всюди дзвонять дзвони.

Великдень - традиції та звичаї Закарпаття

У Великодню Неділю раненько, після служби, народ чимдужче біжить додому. Вважається: хто як прибіжить – так у нього буде споритися господарство, пише Колиба. Якщо в хаті є відданиця або парубок, намагаються бігти найшвидше. Хто перший буде вдома, той цього року знайде собі пару й побереться.

Вдома, перед порогом, зупинялися, - розповідає Дмитро Копинець про звичаї наших предків. “Христос воскрес!”– кланялися і зразу ж відповідали: “Воістину воскрес!” Відтак заходили до хати. Поставивши кошика на стіл, господар брав паску і торкався нею усіх домашніх – щоб “так їх люди честували, як паску честують”. Помолившись, господар брав паску, хрестив її ножем і зрізав з чотирьох боків окрайчики, які давав худобі. Снідаючи, всі стежили за тим, щоб крихти з свяченого не падали на долівку. Ніщо зі свяченого не сміло пропасти.

Великодня трапеза

Повернувшись із церкви додому, родина готується до святкової трапези. Стіл застеляють святковою скатертиною. Подекуди побутує традиція, згідно з якою господар обкурює світлицю ладаном і засвічує на столі свічку. Зібравшись довкола столу уся родина вітає одне одного словами "Христос Воскрес!". Якщо у родині є дівчина на виданні, то паску кладуть їй на голову і промовляють: "Аби була людям така велична, як сися паска пшенична!" Опісля господар очищає свячену крашанку, розрізає на стільки частин, скільки осіб зібрані за столом. Далі куштують паску.
Батько бере велику паску, вирізає з неї 12 шматків, 11 відкладає, 12-ий викидає через вікно, яке того дня більше не відчиняють. Після обіду женуть хоч на годину худобу в поле. До хвоста тваринам прив’язують червону нитку – від злих очей. Як зайде сонце, паску та інше свячене їсти не можна, бо буде падати град, - пише Павло Федака, посилаючись на статтю дослідника Василя Довгуна "Паска давно".

Юрій Жаткович пише: "Коли прийдуть домів, ґазда начне паску і кождому виріже із неї читавий дараб, до котрого кожде дістане свою часть і із других сьвячених речий. Коли уже попоїли сьвяченого, з котрого кригітя сиплють на грядки у городци, тогди імуть ся до вареної страви, особливож до солодкого, пареного молока. Потім старша челядь ляже мало відпочати, а молодїж ізбере ся коло церкви, де забавляють ся до вечірнї. Меньші дїти бавлять ся писанками, що у великодну пятницю фарбили; дївки імають „котика“ і „блишку“; леґінї і молодші ґазди „желїзницю“ правлять. Хлопцї на 

Великдень люблять на дзвіници сидїти, бо всякий раз у всї дзвони треба дзвонити; містами від рана до вечера неперестанно дзвонять. Як красний час служить на Великдень, то через всї три дни не лиш молодїж, а і старша челядь збуває час коло церкви.
Хотяй мясна страва дуже потрібує води, однако многі на первий день Великодня зовсїм не пють води, бо вірують, що хто на сесь день не пє воду, той у лїтї на роботї не буде мати жажди.
Про цей звичай Дмитро Копинець пише також: "Під час сніданку утримувалися від води, а пили тільки квасницю ( рідину, що залишалася від кислого молока при виготовлені сиру) – щоб влітку, у жнива, не мучила спрага."

uzhgorod.net.ua

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com