Дні угорської поезії на Берегівщині, або Як Магда Фюзеші писала вірші про ХХУІІ з’їзд КПРС На початку квітня Берегівщина традиційно проводить Дні угорської поезії. Не став винятком і нинішній рік. У навчальних та інших закладах району відбулися численні конкурси декламаторів, зустрічі з відомими літераторами, творчі читання, виставки книг тощо. Так, наприкінці тижня цікавий діалог в рамках Днів проходив у Березькій ЗОШ (директор Тихомир Гейці), де голова громадської організації “Про культура Субкарпатіка” Крістіна Кудлотяк “допитувала” відому поетесу Магду Фюзеші, котра зараз проживає в Румунії. Пані Магда – народилась в с.Береги, тут закінчувала й середню школу (1969), потім шість років працювала в районній друкарні в Берегові. Паралельно систематично друкує власні вірші в різних виданнях. Талановиту дівчину запримітили і в редакції райгазети, яка тоді ще мала назву “Червоний прапор” (сьогодні – “Вісник Берегівщини”). Там на різних кар’єрних щаблях пропрацювала до 2005-го, коли з посади головного редактора вийшла на пенсію і перебралась жити в Будапешт. Уже знаною поетесою.
Сьогодні ж п’ятий рік мешкає у Клужі (Коложварі) – другому за чисельністю населення місті Румунії. Як зізналась під час діалогу, живе в будинку, де помер знаний угорський поет Ене Джідо (1907 – 1938). Магда Фюзеші – автор 11 поетичних збірок, причому одна з них побачила світ у Будапешті на двох мовах – угорській та українській. Переклад віршів здійснив ще один тодішній працівник редакції “районки”, тепер теж знаний поет Іван Петровцій (До слова, автор цих рядків у ті роки також “трудився“ в цій газеті). Тепер поетеса редагує солідний журнал “Kárpátalja Hirmondó” (“Закарпатський новинар”), який у Будапешті видає громадське об’єднання “Закарпаття”. На запитання “Чи важко бути поетом?”, відповідає:
Особисто мені не важко, але й не легко. Треба просто бути ним. І вміти “переплавляти” свої думки в поезію. Кожен свій вірш я відпускаю у світ з чистим серцем. Він обов’язково несе в собі мої почуття, враження, розуміння. Як сприймають моє бачення інші? Мабуть, кожен по-своєму. Відбиток на це сприйняття накладає й епоха, в якій живемо. Інколи переглядаю власні ранні твори і дивуюсь – “Невже це я написала?” Правда, трактувати твої думки можуть і з певним політично-ідеологічним ухилом, що інколи доходить до абсурду. Свого часу написала вірш “Чайки над Ужем”, в якому йшла мова про гарних птахів, що кружляли над плесом, і мимохіть згадувалось: їх було 27. Яким же було моє здивування, коли випадково довідалась, що в окремих навчальних закладах, вивчаючи цей твір, викладачі пояснювали учням: “Вірш написаний на честь ХХУІІ з’їзду КПРС, бо бачите і птахів над Ужем кружляло 27” (усміхається). Продовжуючи тему, на чому повинен сконцентруватись поет-початківець, пані Магда лукаво мружачи очі, наголосила:
“ Насамперед має багато читати”. Коли ж ближче до суті, то її перша літературна наставниця, відомий педагог Гізелла Дравої говорила : “Якщо весною із грунту пробивається травичка, то її назад молотком не заб’єш”. Себто, в кого є талан до поезії, його в нього не відбереш, він рано чи пізно “проросте”. На традиційне “Чого чекаєте від майбутнього?” каже: Миру і благополуччя. Насамперед в Україні, та й на всій планеті. А ще хочу, щоб мої внуки успішно закінчили школу і їх потаємні мрії збулися. Старший, напевно, буде філологом, а менший вже зараз проявляє себе в мистецтві (Можливо, “здідив” щось від бабусі). Та професія не важлива. Головне – щоб були щасливими. Чого і всім бажаю!