Іван ДЕМ’ЯНЧУК: Дискусія про мету і шляхи реформування в Україні перетворюється на передвиборчу агітацію
За два тижні в усіх районах області відбулися консультації з добровільного об’єднання територіальних громад. Про ці, непрості дискусії говоримо із директором Офісу реформ у Закарпатті Іваном Дем’янчуком.
- Іване Васильовичу, давайте для початку визначимо основні враження від цих зустрічей… - Відверто? Непростою вийшла розмова…
- Настільки все погано? - Я б сказав не так. По-перше, будь-яка нова справа у нашій, особливо, країні наштовхується на… непорозуміння…
- Але ж ми вже говорили, що ідея реформування органів місцевого самоврядування не нова. Концепцію прийнято ще 1 квітня 2014-го… - Так! Але говорили і про те, що люди не дослухалися, не сприймали рішучість нинішньої влади таки реалізувати деклароване. Причина проста: упродовж кількох десятиліть влада наполегливо працювала над тим, аби довіра народу до неї не те, що не зміцнювалася, а просто зникала повністю…
- Але ж нині, після революційних подій, наче й влада змінилася… - Ключове слово у цьому твердженні «наче»! І тут ми підходимо до другої причини складності спілкування у районах. Отож – по-друге… Зміна влади відбулася на центральному рівні. Не будемо аналізувати якісні зміни – бодай, формально, це так! На місцевому рівні: області, районах, селах – депутатській корпус загалом залишився старого складу. Більше того – ми на порозі нових виборів. І кожна справа, яка викликає, закономірно, чимало запитань, стає приводом загравання із потенційним електоратом. На жаль, ми стикаємося не стільки з бажанням подбати за майбутній розвиток своєї громади, як із наміром завоювати собі електорат…
- Хто конкретно спілкувався із вами? - Нагадаю, на останній розширеній нараді за участі голови Закарпатської ОДА, Василь Іванович Губаль закликав присутніх керівників районів долучати до консультацій на місцях не лише сільських голів, а й активістів, депутатів районного, обласного рівнів…
- Василь Іванович звертався до всіх присутніх… - Так, звичайно, а серед них були голови РДА та районних рад, обласні депутати. Офіс реформ узгодив графік поїздок із керівництвом районів заздалегідь, тому взяти участь у цих зустрічах могли всі бажаючі і поінформовані.
- Багато їх виявилося? - Ми не вели кількісного обліку, але можемо стверджувати, що за неповні 2 тижні зустрілися із близько тисячею людей. Що ж до якісного, так би мовити, складу, то це – сільські голови, керівники РДА, районні депутати і кілька обласних… І тут ми підходимо до третьої причини складностей у спілкуванні. Це неможливість говорити із людьми, в чиїх інтересах, власне, і проводиться реформа. Адже рупорами, ретрансляторами є сільські голови. Насправді, я важко уявляю собі, що селяни, у розпал сезону, посеред повсякденних проблем і негараздів, знаходять час і виявляють бажання заглиблюватися у тонкощі державотворення. А брати, як кажуть на віру, ані закарпатці, ані мешканці, думаю, інших регіонів, не готові…
- То ж для того вони свого часу і обирали і депутатів, і сільських голів…
- От тут ситуація справді цікава… Вона видається такою: люди, про яких ви говорите, справді є авторитетами у громадах. Але їх готовність дбати не лише про свій нинішній статус, але планувати майбутнє громади, підлягає сумніву, і дуже часто, якщо не в переважній більшості. До прикладу. Ужгородський район став останньою точкою у цій серії консультацій. Міський голова Чопа Галина Цар, чи не єдина за всі ці дні сказала, що потрібно думати про майбутнє. Поруч із Чопом відоме усім Соломоново, із заводом Єврокар, великою кількістю заправок, надходження – відповідні. Але ж усі жителі села лікуються у медичних закладах Чопа, діти навчаються у тутешніх школах. То чи не варто думати над тим, щоб спільно дбати про стан цих закладів? Натомість, Тисаашвань – населений пункт, який не має потужних надходжень… Але ж тут також живуть такі ж громадяни України… Переконаний, Галина Василівна не є однозначним прихильником усіх реформ. Проте саме від неї ми почули ключову фразу: я не знаю, чи оберуть мене головою громади, але думати про якісні зміни ситуації необхідно! Оце – державницький підхід!
- Закарпаття, як і всі області України, має свої особливості. Найяскравішою є його поліетнічнсть. Як сприймають новації у так званих національних районах? - Ви знаєте, по-різному. Якщо у Берегівському і Виноградівському районах можемо говорити про настороженість, то Тячівський і Рахівський райони лідирують по лобіюванню об’єднання! Тут вже порахували економічну складову. Податок з доходів фізичних осіб, кордони, переходи – місцеві переконані у необхідності об’єднання і мають тому реальне обґрунтування. Наскільки я знаю, Тячівщина вже підготувала лист до ОДА про конкретні рішення громад до об’єднання. Це – наступний етап, який неможливий без прийняття Перспективного плану. До слова, активно включаються у ці процеси наші гірські райони – Воловеччина, Березнянщина. Не скажу, що все однозначно, але іде конструктивний діалог. І це – цілком демократично!
- Що ж буде, якщо не всі територіальні громади вирішать об’єднуватися? - Це – процес не одного дня. Саме тому експерти говорять про те, що цей процес триватиме років зо два. Додам – в кращому випадку. Сьогодні, етап консультацій з приводу формування об’єднаних територіальних громад, фактично супроводжується просвітницькою і роз’яснювальною роботою. Рік, втрачений після прийняття Концепції реформування, ми надолужуємо, наштовхуючись на нерозуміння. Але у цьому випадку ми шукаємо конструктив, і ті пропозиції, які отримуємо від районів, є підтвердженими, принаймні, формальними перемовинами. За ними мають відбуватися громадські обговорення, реальні сесії сільських, селищних рад, експертний аналіз цих пропозицій, наступне їх затвердження на обласному, згодом – рівні Верховної Ради. Життя не повинно і не буде зупинятися…
- Які питання задають люди? - Традиційні і зрозумілі: бояться, що план об’єднання їм нав’язують згори. Причому, цю «гору» кожний бачить по-своєму: Офіс реформ, Ужгород, Київ… Знову і знову пояснюємо: законодавець визначив правову рамку, правила, якщо хочете. З дотриманням цих правил, конкретною прив’язкою до місцевості, історії, традицій, ці зміни і мають відбуватися. І жодним чином не так – до прикладу, голова сільської ради А товаришує із головою сільської ради В – ось і об’єднаються! А далі – хоч трава не рости!
- Що ще турбує людей? - У селах непокояться можливістю знищення самого села у разі приєднання до потужного міста. Сам термін приєднання є неправильним. Адже мова іде про об’єднання: ресурсів, потенціалів… Історія успішних держав показує, що життя активізується саме в тих населених пунктах, які об’єднаються навколо потужніших центрів! Економіка, людський ресурс – усе це дає можливість прогнозувати розвиток. А вже сама громада має визначати, які пріоритети обирати: чи-то сільський туризм, чи сільське виробництво, чи створення інвестиційних підприємств. Знаєте, нам видається, що люди все ще не розуміють – життя і розвиток необхідно планувати. Адже через кілька років може виникнути необхідність будівництва нової школи, садочка. Може прийти інвестор, який обиратиме і між територіями, і між умовами, які йому пропонуватимуть на тих чи інших територіях. Зрештою, люди помирають – потрібний буде новий цвинтар, люди живуть – необхідне сміттєзвалище. А ще потрібні парки для відпочинку! Значить оце, нормальне життя необхідно облаштовувати! Думати, над тим, що робити першочергово!
- Людей турбує, за чий кошт усе це буде робитися… - Цілком зрозуміло! Зауважте, наприкінці минулого року були прийняті справді революційні, за висновками експертів, зміни до формування бюджетів. ЇХ називають справжньою бюджетною революцією, між іншим. Цьогорічні зміни до податкового законодавства значно поповнили місцеві бюджети. Але про це критиканти реформ намагаються не говорити! Чому? Щоб системність реформ не була зрозумілою. Бо для забезпечення справжньої і дієвої спроможності громад необхідний цілий комплекс законодавчих змін. Найгрунтовніші мають здійснитися у Конституції. І над цим комплексом уже активно працюють правники! Ось у чім справа! Прийняття Перспективного плану об’єднаних громад – це перший, і візьму на себе сміливість сказати – багато в чому формальний крок, який дозволить рухатися далі: прийняти транш коштів на фінансування розвитку місцевої інфраструктури, активізувати рух до дійсного об’єднання на місцевому, обласному, державному рівні. Змінити адміністрування на місцях: зміцнити базовий рівень – органи місцевого самоврядування і ліквідувати двоїстість влади, яка не завжди знаходить консенсус – адміністрації і ради. Чи є над чим дискутувати – звичайно! Чи є питання, які потребують відповідей – однозначно! Ч и є над чим працювати? Так. Але, не тупцюючи на місці, не забовтуючи, не перекрикуючи! Дозволю собі процитувати т.в.о.Голови Тячівської РДА: «Треба хоч інколи думати не за те, що ти конкретно виграєш від нової справи, а що виграє громада, у якій ти живеш і будеш жити! А чи будеш ти головою сільської ради, чи ні, це вже питання другорядне!». Мені здається, цим все казано!
Лариса Недільська, Офіс реформ у Закарпатській області