Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Серце закарпатської журналістки, яка проживає в Уельсі, - на Україні

5 жовтня 2015 р., 15:20

В житті бувало різне, але Україну пані Богдана не забуває.

Ужгороді ще й тепер, коли заходить мова про закарпатську журналістку, педагога, кандидата філологічних наук Богдану Баглай, кажуть: пішла слідами батька — доцента університету Йосипа Олексійовича, який нею по-особливому гордився… Авжеж, було ким: вродлива, шляхетна і водночас проста, вона перебрала від батька все найкраще — любов до книги, рідної землі, мови, традицій, культури.

Вийшовши заміж за британця Джерарда Мерфі, який забрав її із синами в Уельс, вона вирішила спробувати свої сили в медицині й стати там кращою, щоб мати стабільну роботу, зарплатню та довести, що українка і в чужих світах – звучить гідно. Та й мама, яка присвятила своє життя медицині, думала вона, порадіє.

Поділилася думкою з чоловіком. Він щиро підтримав дружину в її прагненні, й вже вдвох відвезли документи у Валійський університет у Свонсі на спеціальність «Клінічна фізіологія (кардіологія)». Там роз’яснили, що приймають на навчання тільки тих, хто має право на проживання або громадянство Великобританії (а вона тоді ще іх не мала). Але Джерард поскаржився в Міністерство закордонних справ, і українку все ж таки допустили до іспитів.

Успішно склала їх, і почалося навчання. Всякого було: і втома діймала, бо всі предмети викладалися виключно англійською мовою, і часу бракувало на сім’ю. Особливо уваги і сил потребували сини, які також водночас пішли в англійські школи. Так минали дні, місяці. Через чотири роки — омріяний диплом і робота в найкращому кардіологічному центрі Уельсу (спеціалізується на ультра­звуковому обстеженні серця і діагностиці серцевих хвороб). Та й сини виросли, змужніли, закінчили престижні вузи, працевлаштувались у провідні компанії країни.

— Сьогодні Данку ( так лагідно Джерард називає дружину. — Авт.) запрошують на роботу у відомі приватні клініки у Свонсі, — не без гордості розповідає він і якось між іншим додає вже українською: «Я Україну люблю, як Богданку. Слава Україні!»

Зворушило. Британець намагається розмовляти українською, залюбки одягає в церкву чи на якусь урочисту церемонію вишиванку. В їхньому ошатному будинку також багато елементів українського інтер’єру: вишиті скатерті, рушники, доріжки. А на подвір’ї – чорнобривці, айстри, мальви і, звичайно, — калина… Здавалося б, цілком розмірене життя. Та закладена в крові й свідомості любов до Батьківщини наче перемінила життя Богдани, коли в Україні люди вийшли на Майдан. Щоб в іі околиці знали, що вона українка, підняла на подвір’і український прапор. Та головне — взялася організовувати грошову допомогу євромайданівцям, скеровуючи іі адресно через закарпатців.

З початку подій на сході підтримує батальйон ОУН. На знак подяки поет і боєць батальйону Борис Гуменюк подарував їй книгу «Вірші з війни». В одному з листів вона попросила : «Знайдіть серед воїнів Романа і Богдана, купіть ім бронежилети, бо коли б ми залишилися в Україні, то мої сини були б серед них». Згодом до неї долучилися й інші українки, серед яких є і російськомовні дівчата. Вони об’єднались у громадську організацію «Голос України в Уельсі» і почали діяти. В основному організовують вечори, беруть участь у ярмарках, фестивалях, на яких продають куплені в Украіні та зроблені власноруч сувеніри, а виручені кошти відправляють на потреби наших воїнів та іхніх сімей на сході нашої держави.

Ось і нещодавно у Свонсі була ярмарка. Українок запросила міська влада, надала обладнання і палатку, і жінки, одягнувши вишиванки, взялися за роботу. Ось що написали вони відтак на сторінках ФБ: «Наш, український павільйон був найкращим! Ми продавали різні вироби, віночки, браслети, а Мар’янка плела дівчатам коси. Виручені гроші — £750, до яких долучимо свої, передамо сім’ям, які потерпіли через війну». Інше повідомлення: «Українці «взяли штурмом» Свонсі! Люди жертвували для українських сімей, постраждалих від війни у Східній Україні. Спасибі всім!». Чи таке: «Ми знову зібрали £750 на допомогу сім’ям загиблих воїнів. Молодці, «Голос України в Уельсі» чути!».

Так і хочеться вклонитись бо, серед іншого, вони роблять ще одну важливу справу — популяризують нашу культуру, як і саму Україну, у Великобританії.

— Грошові суми ми збираємо невеликі, — каже Б.Баглай, — але вони від щирого серця. Ми не переказуємо гроші через фонди. Уся допомога іде адресно. Дуже приємно отримувати електронкою листи і фото з подяками. Адже це — найменше, що ми тут можемо зробити....

Так, кошти невеликі, але вагомі…

Мої тихі думки про це обірвав дзвінок. На проводі — Богдана: «Ми б хотіли допомогти закарпатській сім’ї, де загинув воїн-годувальник і залишив маленьких діток. Можливо, дружина і в школу не може зібрати дитя… Знайдеш таку?».

Авжеж, авжеж…

Анна РОМАНЕНЧУК, Газета "Новини Закарпаття"


Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com