Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Юний шеф-кухар із Закарпаття - про роботу в Росії

23 жовтня 2015 р., 20:03

Закарпатці, за словами хлопця, асоціюються у росіян з працьовитістю та відповідальністю

Рада, якщо в моїх колишніх студентів усе добре й вони досягають успіху. Михайло Галамба зі Сторожниці Ужгородського району – один із них. Міша був у моєму списку улюбленців, бо до навчання ставився відповідально, був наполегливим, аргументовано висловлював свою думку. Креативність і свобода дій завжди й у всьому домінували в нього. Міша навчався на технологічному відділенні Ужгородського торговельно-економічного коледжу Київського національного торговельно-економічного університету, де здобував спеціальність «Виробництво харчової продукції». На літніх канікулах після першого курсу почав працювати в одному ужгородському кафе. Михайло Галамба брав активну участь у студентському житті, представляв наш коледж на багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних кулінарних конкурсах. Часто повертався переможцем. Нещодавно я дізналася, що Міша після закінчення коледжу з червоним дипломом не продовжив навчання у вищому навчальному закладі, бо поїхав до Санкт-Петербурга, де працює шеф-кухарем. І це в 19 років! Завдяки сучасним технологіям мені вдалося поспілкуватися з хлопцем. 

 

– Михайле, розкажи, будь ласка, як ти потрапив до Пітера.


– Минулої зими мій товариш Степан несподівано зателефонував і сказав, що зі мною хоче поспілкуватися одна людина. Він передав комусь трубку, і я почув голос жінки, яка представилася Мартою Михайлівною. Вона запропонувала мені роботу кухаря в Санкт-Петербурзі, але спочатку хотіла поспілкуватись особисто. Як і домовилися, я приїхав у Буковель, де вона разом із чоловіком має власний готельно-туристичний комплекс. Зустрілися, почали співбесіду. Пані Марта зізналася, що чула про мене гарні відгуки від Степана, а також читала коментарі на сайтах ресторанів, де я раніше працював. Мені було дуже приємно. 

Під час співбесіди я розповів їй, що брав участь у різних конкурсах, працюю вже третій рік. Загалом у неї склалося приємне враження щодо мене, але її чоловік, Василь Іванович, захотів випробувати мене. Він попросив приготувати їм обід із двох страв: для себе – з м’яса, для дружини – з риби. Я задкувати не став. Наступного ранку почав всі приготування, відібрав м’ясо та рибу, начистив овочі й придумав презентацію. У кінцевому підсумку вони отримали свинячий ошийок з овочами під часниковим соусом та дораду, запечену з овочевим мільфеєм. Пообідавши, подружжя дало «добро». Сказали, що чекають мене в Петербурзі на початку квітня. Таким розвитком подій я був приголомшений. 

Але насправді все видалося трохи складнішим, ніж я очікував. Батько був категорично налаштований проти цієї поїздки, оскільки я тільки-но закінчив коледж і влітку планував вступати до інституту, щоб продовжити навчання. Після довгих переговорів до спільної згоди ми так і не дійшли. Залишивши цю розмову на потім, я потайки почав організовувати свою поїздку: купив квиток на літак, написав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Повернувшись до розмови з батьком, я знову був засмучений, адже свою точку зору він так і не змінив. Але цього разу мені все ж таки вдалося вмовити його поїхати до РФ бодай на три місяці. Зібравши речі та попрощавшись з ріднею і друзями, я сів на потяг до Києва, де потім пересів на літак. В аеропорту Петербурга на мене чекав Василь Іванович, він і відвіз мене до ресторану. По дорозі пояснив умови праці: триразове харчування, вчасний прихід на роботу та один вихідний на тиждень. За проживання у квартирі й харчування платить роботодавець, ми ж оплачуємо лише податок за патент, тобто дозвіл на роботу. Працюємо офіційно, з трудовим договором та книжкою. Усі працівники в ресторані (три кухарі та три офіціанти) з України, зокрема двоє із Закарпаття: я та офіціантка Олена.

– Коротко про господарів.

– Власники з Тячева, румуни. Подружжя працює в Петербурзі вже 20 років, а ресторан відкрили лише два роки тому. До цього займалися будівництвом, але не як будівельники, а як організатори. Їм платили гроші за те, що знаходили робітників і виконували план робіт. У ресторані на момент мого приїзду шеф-кухаря не було. Ці обов’язки тимчасово поклали на мене з перспективою кар’єрного зростання. Після трьох місяців клопіткої праці та роботи з документами мене офіційно підвищили й дали відпустку. На два тижні я поїхав додому, де на мене чекали неприємні новини: магазин, у якому працювала моя мама, закрили, і вона залишилася без роботи, а батько потрапив під скорочення. На щастя, згодом усе налагодилося: маму взяли на роботу в той самий магазин, але вже нові власники, а батько знайшов іншу роботу. По поверненні в Пітер мені довелося цілий тиждень готувати обіди віруючим з церковного табору, за що в кінці тижня віддячили віршиком-присвятою. Потім склав осіннє меню та нове банкетне.

Як загалом працюється в Росії? 

– Умовами праці та оплатою ми задоволені. Відвідувачі залишають лише приємні відгуки й радо приходять до нас знову. Є постійні клієнти, з якими я знайомий особисто. Що стосується ставлення до подій в Україні, можу відверто сказати: люди проти цієї війни. Вона не принесла нічого доброго для них, адже тепер навіть росіянину, аби сісти на літак, потрібно пройти підвищений митний контроль, де перевіряють повністю все.

– Як проводиш дозвілля? – За 7 місяців роботи я встиг відвідати Царське село, Ермітаж та Петергоф, побачити чижика-пижика, розведення мостів, побувати на святі випускників «Алые паруса» та в кількох ресторанах престижної групи «Ginza Project».

– Як сприймають наших людей? 

– Стосовно роботи, то їх тут цінують та поважають. Якщо слово «українець» викликає підозри й асоціюється з війною, то «закарпатець» – з працьовитістю та відповідальністю. В основному наші люди працюють на будівництвах, торгують на ринках, викладають у школах чи вишах.

– Поділися, будь ласка, планами. 

– Хочу пропрацювати тут до червня наступного року, далі, як і обіцяв батькам, вступатиму до інституту. А потім видно буде.


Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com