Перечинське село Тур’ї Ремети може похвалитися ще однією статтею доходу: ранньою весною селяни дружно виходять полювати ... на жаб. Сезон починається в березні: саме тоді бурі жаби (а тільки їх можна вживати в їжу), прокидаються після зимового сну й починають мігрувати до водойм, аби відкласти ікру. 

Кажуть, що найсприятливіша пора – до першої весняної грози, бо опісля ропушаче м’ясо починає гірчити й уже не придатне для кулінарних шедеврів. До речі, в їжу вживають тільки стегенця квакух. 

Вікторія Біланко живе в Ужгороді, але щовесни приїздить до батьків, аби долучитися до «полювання»: 

– Кожен ловить квакух так, як йому зручно, головне – це побачити саму жабу на рудому після зими листі. Ми з батьками не є жаболовами-передовиками, тож на один день у нас припадає не більше 5 кілограмів делікатесу. Загалом, аби отримати цих п’ять кілограмів жаб’ячих стегон, потрібно зловити не менше 400 жаб. Сезон на них триває 2-3 тижні, тож не важко підрахувати, що тільки одна родина прирікає на відбивні як мінімум 5 із половиною тисяч квакух. Якщо взяти до уваги, що на жаб полює чи не кожен мешканець села (населення складає понад 3 тисячі чоловік), то цифра виходить вражаюча. Біологи, щоправда, б’ють на сполох і попереджають про зменшення популяції бурих жаб, однак селяни спокійні: одна самка під час нересту відкладає більше тисячі ікринок. Тепер, наприкінці квітня, в старому руслі річки Турички можна побачити мільйони головастиків – «урожай» майбутнього року. Тим більше, що мало хто з тутешніх здатен відмовитися від легкого заробітку: цьогоріч за кілограм жаб’ячих лапок заготівельники платили щонайменше 200 гривень. Родина Біланків за сезон заробила 10 тисяч гривень – до речі, саме ці кошти йдуть на оплату навчання Вікторії в університеті. 

У Тур’їх Реметах полюбляють розповідати легенду, з якою пов’язують нетрадиційне для Закарпаття «жаб’ярство». Кажуть, що споживати жаб краян навчили французи на початку ХІХ століття. Переселенцями стали офіцери наполеонівської армії, яких відправили на Закарпаття подалі від історичної батьківщини – щоб не кортіло вчинити заколот. Нібито один із французів виявився кулінаром, тож привіз із собою в вислання кілька французьких жаб, яких схрестив із місцевими. Щоправда, важко уявити людину, котра протягом усієї військової кампанії крокує через пів-Європи з жабами в тайстрі... Отже, після того, як жаб відловлюють, у них акуратно зрізають стегенця й відділяють шкіру від м’яса. Останнє дуже ніжне, нагадує голубине й швидко готується. Тур’яреметівські господині радять особливо не заморочуватися складними рецептами, адже головне – зберегти смак жаб’ятини, не перебиваючи його надлишком спецій. Найпростіший рецепт – посолити, поперчити, почергово вмочити в муку, яйце та сухарі й посмажити. Популярністю користуються жаб’ячі лапки в сметані чи у фритюрі. 

А ось рецепт для справжніх гурманів. Інгредієнти: 30 жаб’ячих лапок, 1 лимон, 300 мл білого сухого вина, 30 мл пива, 20 мл сметани, 100 г масла, 1 яєчний жовток, 100 г муки, 2 зубчики часнику, 2 цибулини, петрушка, сіль, перець. Политі пивом лапки на 2 години покласти в каструлю. Відцідити, обваляти в борошні. На гаряче розтоплене масло висипати порізану цибулю й часник, додати лапки. Смажити 10 хвилин, додати вино та тушкувати під кришкою ще 10 хв. Збити жовток і перемішати зі сметаною, полити лапки в каструлі. Потім додати сік лимона й зелень петрушки. 

Ті ж, хто не ризикне самостійно готувати таку екзотичну страву, завжди можуть скуштувати її в барах Тур’їх Ремет. Принаймні, поки популяція бурих жаб у Туричці розмножується й активно кумкає на всю округу.