Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Історія ужгородської школи-інтернату для глухонімих

22 грудня 2015 р., 13:41

Навіть не всі корінні ужгородці, особливо молоді, проходячи вулицею Друґетів повз занедбаний будинок під номером 96, знають, що це колишня спеціальна школа-інтернат для глухонімих дітей.

Час її заснування – 1904 рік, тож у 2014-му цей навчально-виховний заклад відзначив своє 110-річчя.

На початку ХХ ст., коли Закарпаття входило до складу Австро-Угорської монархії, у п’яти комітатах – Унґ, Уґоча, Береґ, Мараморош, Земплин – налічувалося 1200 глухонімих громадян, з них триста – діти шкільного віку, які не мали доступу до освіти. Згідно з іншими джерелами, тільки в Ужанському комітаті проживало 2430 глухонімих, зокрема 78 дітей шкільного віку.

Треба відзначити, що в 1900–1903 роках учитель Мор Борош навчав дев’ятьох глухонімих дітей при державній школі в Ужгороді. Мабуть, у міністерстві культу й освіти Угорщини знали про це, тож вирішили саме в Ужгороді відкрити навчально-виховний заклад для глухонімих дітей з п’яти комітатів держави. Тодішній мер Ужгорода Ласло Іванчі одержав від наджупана Ужанського комітату графа Йожефа Терека відповідного листа-пропозицію.

Відразу постало питання віднайдення необхідного приміщення. На своєму засіданні 25 вересня 1903 року міська рада ухвалила рішення про передачу під школу-інтернат для глухонімих будівлі колишньої казарми, вартістю майже 480 тисяч корон. Для розв’язання фінансових і господарських проблем майбутнього закладу був створений міський комітет, до складу якого ввели з міської ради архітекторів Яноша Ракоші і Йожефа Суханека. 11-го лютого 1904 року міська рада одноголосно вирішила передати школі глухонімих казарми безоплатно (площа приміщень 2410 кв. м, подвір’я – 3928 кв. м).

Міністерство культу й освіти поклало обов’язки з організації закладу на Йожефа Венцеля, як учителя і директора. Уже 3 червня 1904 р. почався запис дітей 7-8-річного віку до школи-інтернату.

Передача казарми відбулася 3–8 листопада 1904 р. вже при новому мерові Ужгорода Мигалі Фінцицькому. Мер направив до наглядової ради дирекції школи депутатів Емануїла Фегера й Івана Гаара.

Школа мала 8 класних кімнат, учительську, кімнату для образотворчості, спальні для хлопчиків і дівчат, приміщення для вихователів, квартиру для директора. На подвір’ї містилися їдальня, ізолятор, кухня, фізкультурний зал, приміщення для техпрацівників.

Навчання в закладі тривало 8 років. До кінця першого навчального року діти запам’ятовували 250-300 слів і трохи читали буквар, пізніше вчилися писати, вголос читати і рахувати. На четвертому році священик навчав їх релігії. Викладали у школі також географію, фізику, історію. Увагу приділяли трудовому вихованню. Хлопці навчалися столярного ремесла і лозоплетіння, а дівчата – ведення домашнього господарства, вишивання, шиття і крою. На час закінчення школи діти вже могли трохи розмовляти, стежачи за рухом губ співрозмовника. Батьки дітей мали сплачувати за навчання 20–25 корон. Малозабезпечені сім’ї звільнялися від плати за навчання. Держава опікувалася такими школярами.

1-го вересня 1904 р. до навчання у школі-інтернаті приступило 13 учнів. Уже в 1908/1909 навчальному році з 50 учнями працювало 5 учителів. У січні 1914 р.

в дев’ятьох класах навчалося 86 учнів. Заклад поступово переходить від благодійного утримання комітату Унґ на державне.

Під час першої світової війни школа опинилась у скрутному становищі. Один рік у ній розміщувався госпіталь. Вісім учителів були мобілізовані до австро-угорської армії, з них семеро не повернулися. У 1915 р. відновилися уроки у трьох класах із 23 учнями.

У вересні 1919 р. Закарпаття ввійшло до складу Чехословацької республіки на правах автономії. Колишній директор А. Шульман був звільнений, його місце тимчасово посів В. Рачта, а потім Йосиф Бем. Змінилася і програма навчання, мова викладання з угорської була змінена на руську.

Велике значення і тепер надавалося трудовому навчанню. Вже у січні 1921 року в закладі було відновлено навчання столярного ремесла у двох класних приміщеннях – майстернях. Цієї справи навчалося 19 хлопців, з яких 16 були русинами, а ще були чех, єврей і угорець.

У 1935 р. при директорі Йосифові Бемі учителями працювали Йосиф Арані, його дружина Катерина, Георгій Білей, Іван Булеца (старший) і його син, теж Іван, Йосиф Дюлай, Іван Квітек, Степан Кунерт, Степан Куцин, Іван Мадарас, Еміліан Небесний, Марія Весела (Шульцова), Єлизавета Штофова (Квіч). При школі-інтернаті вже діяв і дитсадок, у якому виховательками були Анна Галузева і Марія Брахтлова.

У 1938 р. Ужгород на основі Мюнхенського договору ввійшов до складу гортистської Угорщини. Приміщення школи зайняли військовики, і навчання почалося лише з 15 грудня 1939 р. У школі навчалося 76 учнів – 45 хлопців і 31 дівчина. Дітьми опікувалися вчителі Йожеф Арань, А. Каталін Надь, Янош Мадарас, Михайло Суховський, Бертолон Балецький, Т. Ілона Ембер. Директором був призначений учитель Степан Куцин.

Степан Куцин народився 1901 року в с. Олейнику на Виноградівщині в сім’ї вчителя Петра Куцина. Педагогічну освіту здобув в Ужгородській учительській семінарії і свою діяльність розпочав директором школи в Чопі. Був учителем у селах Чумальові, Великих Ком’ятах, а з 1927 р. – логопедом Ужгородської школи глухонімих; один час був дяком Ужгородського Преображенського (Цегольнянського) храму. Помер в Ужгороді у 70-их рр. ХХ ст. і похований на Кальварії. У виданнях 20–30-х рр. «Учитель», «Народна школа», «Учительський голос» публікувалися його статті про методику навчання і виховання глухонімих дітей.

27-го жовтня 1944 р. до Ужгорода вступили радянські війська, а в січні 1946 р. Закарпаття стало областю Радянської України. Ужгородська школа була переведена на державний бюджет, і тут відбувся перехід на радянську систему навчання. Нову навчальну програму в школі-інтернаті почала втілювати присланий спеціаліст-дефектолог Віра Радченко. Навчала вона не тільки дітей, а й учителів, передаючи їм свій досвід.

У цей період у школі-інтернаті навчалося 80 дітей, з якими працювало 8 учителів і 2 вихователі. Директором школи-інтернату залишався С. Куцин, а вчителями були К. Арані, О. Токач,

І. Горощак, О Кайла. Уже в 1948–1949 роках було відкрито дошкільні класи, які вела Е. Токач. З 1950 р. школу-інтернат очолив В. Шевчук, а педколектив поповнився учителями Н. Гаврилей і Н. Олексієнко. Від 1947-го по 1953 рік учителем цієї школи-інтернату був молодший брат мого діда Юрій Пазуханич.

У 50–60-х рр. ХХ ст. в Ужгородській школі-інтернаті відбулися значні зміни. Удосконалення зазнала навчально-виховна і методична робота, втілюється програма і фізичного виховання, гурткова робота тощо.

У 1964 р. директором цього навчально-виховного закладу був призначений В. Шпонтак, за сприяння якого на кошти Українського товариства глухих у 1974 р. на вулиці Щедріна збудували нову триповерхову школу-інтернат для глухонімих дітей. Для школи було виділено 3 га землі.

У 1980 р. у 23 класах спеціального навчального закладу навчалося 230 учнів. Учительський колектив складався з 50 педагогів із вищою освітою, в тому числі 7 дефектологів. Директором був С. Шуба. У 1987 р. керівником школи призначено Ю. Дудаша. На той час у 17 класах закладу налічувалося 154 учні.

У 2002 р. Ужгородська школа-інтернат (ЗОШ І–ІІІ ступенів) передана в підпорядкування Закарпатській обласній раді. З 2004 р. цей навчально-виховний заклад очолює Н. Бушко, яка працює педагогом від 1971 р.

У 2004 році, коли відзначався столітній ювілей школи, в десятьох класах навчалося 82 учні. При школі було відкрито 2 дошкільні групи по 6 учнів (3-4-річного віку) і 12 виховних груп. За сто років функціонування школу закінчили понад 1000 вихованців, більшість із яких стали добрими спеціалістами: зубними техніками, столярами, швачками, художниками, знаменитими спортсменами.

У 2014 р. школа-інтернат відсвяткувала своє 110-річчя. Педколектив на чолі з Н. Бушко складається з 48 учителів із вищою освітою, серед них 23 вихователі, двоє з яких навчаються в Київському педінституті ім. М. Драгоманова. У школі-інтернаті виховуються 87 школярів, 10 дітей дошкільного віку. Навчання проводиться в класах і спеціальних слухових кабінетах, обладнаних необхідними техзасобами. Тут є прекрасні спальні корпуси для хлопців і дівчат, їдальня, актовий і спортивний зали. Школа має сучасний спорткомплекс – футбольне поле, баскетбольний і волейбольний майданчики, а також ігровий дитячий майданчик. Це сучасний навчально-виховний заклад, де дбають про теперішнє і майбутнє дітей, обділених природою, але обдарованих такими прекрасними людськими якостями, як працьовитість, щирість, бажання бути корисними для суспільства. Нехай щастить їм у житті!

Людвіг Філіп, історик, краєзнавець, газета "Ужгород"



Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com