Вранці на першому пероні львівського Двірця відчувалося, що урочистість, яка запланована десь глибоко в Карпатах, має глобальний характер.
Для висвітлення помпезностей Львівська залізниця виділила спеціальний дизель-поїзд, що з осені возить людей зі Львова до Чернівців. Але сьогодні він має іншу місію – відвезти близько сорока львівських журналістів та воєнізований підрозділ охорони залізничників на межу Закарпаття та Львівщини.
Однак на старті далеко не всі знають, що в цей день не буде традиційного перерізання стрічки чи розбивання пляшки шампанського. Натомість будівничі-піротехніки запланували шоу з вибухом.
Про це медійній братії в дорозі розповідає інструктор з техніці безпеки, і хтось уже починає потирати руки, уявляючи живописну картинку в кадрі.
Та на цьому розваги від прес-служби Львівської залізниці лише починаються – далі всім охочим дозволяють пройти в кабіну машиніста, щоб побачити засніжені Карпати крізь лобове вікно поїзда.
Медійники Львова разом з охоронцями прибули на урочисту платформу першими. Воєнізовані залізничники відразу оточують урочистий майданчик, чим підкреслюють статусність події на яку запрошено двох голів ОДА, двох міністрів та представників двох європейських банків.
Окрім них на посту мерзне солдатик, бо ж тунель – об'єкт міжнародного значення, тому робітників від диверсій бережуть хлопці-калаші.
Поки на плацу нема високоповажних гостей, тривають останні приготування до вікопомного натискання кнопки-вибухівки. Холодно, але усіх гріє музика та вібруюючі колонки з колядками та гімном "Львівської залізниці" via гурт Соколи.
Майоріння банерів та прапорів під музику нагадують атавізми совка з минулого століття, але тепер це все називають, не інакше, як бренд-менеджмент. Хоча з ним якось зовсім не клеїться шишково-ялинкова інсталяція на торці порталу.
Коли прибуває ще один міні-поїзд з делегацією, їх бравурно вітає козацький марш. Проходить трохи часу і стає зрозуміло, що вже традиційно вкраїнських віпів доведеться чекати найдовше.
Поки є час, директор представництва ЄБРР в Україні Шевкі Аджунер робить пам'ятне фото на тлі тунелю.
Ще двоє чоловіків з євроделегації, ніби демонструючи успіх міжнародного проекту, солідно курять сигари.
Найвищі чини Укрзалізниці привіз спеціалізований комфортабельний одновагонний поїзд. Такий же мініатюрний, але значно сучасніший, позначений державним гербом привіз усіх вітчизняних віпів.
Поміж них немає головного Москаля України, бо голова Закарпатської ОДА поїхав на бунтівний Драгобрат.
Тому головним закарпатським віпом автоматично стає Олександр Ганущин, якого разом з Ярославом Дубневичем, свідомо чи несвідомо, навіть не вписали у прес-реліз. Однак їм обом сам Бог велів тут бути саме зараз: перший, бо з роду закарпатців, а другий, ще з давніх часів прославився співпрацею із залізничниками.
Тепер це йому вилилося членством у комітеті Верховної ради з питань транспорту. До того вони підтримували один одного задовго до своїх теперішніх посад.
Але тим часом дехто помічає чоловіка схожого на Президента Порошенка і журналісти крадькома повідомляють про це один одному.
Українські віпи тиснуть кнопку, і хоча вибух якось й не справляє особливого враження, але тихі слова Синютки так смішать решту кнопкодавів, що вони беруться до промов.
Поки вони заповнюють час одами про значення споруди, крізь сніг та дим видніється світло в тунелі – першою з Львівщини у Закарпаття проїхала важка будівельна техніка, що вивезла породу.
Вантажівки зловісно світили фарами з мороку-мордору та виїжджали з тунелю повільно одна за одною, наче на параді. Потім у порталі з’явилися робітники-гобіти, які поклали дерев'яну "червону доріжку", спритно розчищаючи її віником.
Хтось у рації дав добро на штурм порталу до Європи і під звуки козацького маршу туди ринули віпи та журналісти.
{g}
Більшість з них навіть не задумалась, що це будівельний майданчик, і тому варто, хоча б надягти каски, які лежали при вході у портал напоготові. Серед них наймобільнішим виявився, мабуть, Ганущин, бо ж він єдиний з вищих владних чинів здогадався сфотографувати введення першопрохідців у його Західний (він же Закарпатський, рідний Ганущину) портал.
У тунелі тепліше, ніж назовні, але тут після амонітного вибуху стійкий запах, що нагадує про дешеві дитячі петарди. Поміж уламків породи та залізобетону стоять калюжки, але водовідведення працює, з боку чути як шумить вода у спеціальному жолобі.
Робітники користуються можливістю виступити на всю країну. Дехто з них розповідає про роботу просто з кабіни. Дівчинка з львівського телеканалу допитується у екскаваторника як називається екскаватор, і той навіть не дивується темноті ропортерки.
Значно цікавіша картина на плацу – міністр Пивоварський береться за нетипову для себе роботу – перекладає банкіра Аджунера.
Але віпам також холодно, вони першими швидко забігають у одновагонний потяг, і тому офіційну частину можна вважати завершеною.
Потяги решти делегацій потроху забирають всіх на Львівщину, а чернівецький дизель везе воєнізованих залізничників та журналістів на Східний портал тунелю, там на станції "Бескид" показують облаштоване тимчасове містечко робітників: гуртожиток, їдальня, адміністративні будівлі, невеличкий завод з виготовлення залізобетонних конструкцій.
Поміж них стоїть ялинка, біля якої можна побачити чомусь російськомовний вказівник з усіма кінцями світу.
Хоча фірма-підрядник й з України, але відразу напрошується позапланова перевірка Романом Матисом цього російськомовного вказівника у серці гордих Карпат, бо Роман, у цей час, намагається з широкою посмішкою пробратися крізь пікетуючих шахтарів до Львівської ОДА.
Богдан Піх може спати спокійно – перший етап будівництва виконано на два місяці швидше.
Оскільки ідея побудови тунелю виникла ше за першої його каденції на посту головного львівського залізничника, а будівництво триває протягом всієї другої, можна припустити, що його пам'ятатимуть саме завдяки Бескидському дітищу на сучасному "Шовковому шляху", і, можливо, навіть шанобливо називатимуть Піхом Бескидським.