— У нашім краю зроду такого не було. Поперерізували горлянки всім п'ятьом, — хитає головою літня жінка в чорному вбранні на залізничній станції Хуст, що на Закарпатті. — Усі зараз про це тільки й говорять.
27 квітня у селі Веряця Виноградівського району Закарпаття невідомі
вирізали родину Новаків: 33-річного Романа, на рік молодшу дружину Тетяну, доньку 3-річну Віру, сина 11-місячного Назара і 55-річну Галину, матір Романа.
— Уранці в понеділок до них зайшов мій дядько Василь, — згадує 31-річна Мар'яна Лукачинець, двоюрідна сестра Тетяни Новак. — Даже не поняв, шо то у дверях лежить. Думав, сусідська бабушка, бо та любить випити. Таню було не впізнати — дуже кров'яна. На ній лежав син, уже студений. Визвали опергрупу і пожарку, бо з хати диміло. Роман був на підлозі біля каміна. Біля нього горіли свічки, прогоріли до паласу.
Галину з пробитими грудьми знайшли на кухні, Віру — в кімнаті на дивані. Міліціонери розглядають версію, що Роман Новак вирізав родину через ревнощі до дружини і повісився.
Веряця — віддалене гірське село, за 10 км від кордону з Румунією і за 30 км — від Угорщини. Тут майже дві тисячі жителів, є сільська рада, церква Різдва Пресвятої Богородиці та дві продуктові крамниці. Дорога всипана щебенем, дістатися з райцентру можна лише попутним транспортом.
До магазину під'їжджає червоною "Ладою" Михайло Новак, дядько загиблого Романа.— У п'ятницю перед тим я бачив племінника. Він мав хороший настрій, ішов садить тещі картошку, — нервово закурює цигарку. — Після того я щовечора лягаю спати і думаю, як то все могло статись. Я був у них зранку в понеділок. Міліція найшла два ножі. Один — їхній. А чужий, яким Романа зарізали, лежав під паласом. Міліція нічо не робить і не каже. Нікого Роман не ревнував, у нього з Танею були гарні стосунки. У кар'єрі на екскаваторі працював, вона в декреті була. Він спокойний, ніколи не бачили його агресивним. Недавно купив участок, хотів будуватися. І ліс, і арматуру взяв, цього року фундамент мав заливати. Машину збирався купити.
У вбивстві родичів Михайло Новак підозрює ромів, яких багато у селі.— Років чотири тому цигани оформили на Таніних батька і брата більше 200 тисяч гривень кредиту, — пояснює. — Роман тоді був на заробітках у Києві. Повернувся, почав тещі хату штукатурить, а тут прийшли виконавці гроші вимагати. Через що вони перебралися жити до його мами. Ті суди по сьогодні йдуть. Ще є версія, що вбивці хотіли залякати одного бізнесмена, але промахнулися на дві хати. Є там чоловік, який дуже багато землі у Виноградові скупив.
До сільради йде 40-річний Петро з дружиною і трьома дітьми.— Я не вірю міліції, — зупиняється, гладить густу бороду. — Якщо їм вірити, Рома повісився, потім знявся з петлі, перерізав усім горлянки, далі — собі й після цього сховав ножа під матрац. Якийсь анекдот. Я вірю експертизі. По остиванію тіла Рома вмер перший, за півгодини до інших.
Чоловіки не знають, кого підозрювати у вбивстві.— Нормальна родина, ні з ким не конфліктували, — говорить Петро. — Знаю, що Роман хотів машину купити. Але хіба б хто робив поножовщину ради 8 тисяч доларів?
З-за воріт виглядає розпатлана повновида жінка в подертій плетеній кофті.— За свої 60 годів такого ще не виділа. Селом усякі версії ходять. Кажуть, то був якийсь ритуал. Бо нашо в хаті свічки горіли? Може, яка секта. Це точно заказне убійство. Горлянки так порізані, шо шрами від вуха до вуха. Романова голова лиш на кожі стояла. Після сороковин прийдуть сюди екстрасенси і всьо розкажуть. Зараз не можна, бо тут ще душі ходять, будуть мішать.
У дворі на вул. Миру, 36 55-річна Марія Оринецька бавить онука 12-місячного Василя. Кутається в довгу плетену кофту.— Рома з Танею — порядні люди, жили файно. Хата гарна, з ремонтом, усе покрашено. Є млин, бетономішалка. Рома діточок любив, на руках носив. Таня усе з ними в магазин на велосипеді ганяла. Синок спереду на рамі, а маленька ззаду сиділа. Купляла їм конфети, печиво, сочок. Ромина мама — моя сокласниця, робила в магазині в сусідніх Горбках. Добра жінка була. Тепер усім у селі страшно, у нас у всіх малі діти.
Родину відспівували шість священиків.— Був наш веряцький отець Михайло, взяв ще по одному на кожного трупа, — згадує Марія Михайлівна. Також не вірить у вбивство через ревнощі. — То так видумали, бо Ромин батько був дуже ревнивий. Галя не могла в магазині працювати, бо чоловік забороняв їй усміхатися до інших. Через ті ревнощі кинувся під поїзд, ще коли Рома і його брат Руслан були малі.
Новаки мешкали в одноповерховому будинку на вул. Миру, 59. Зараз він стоїть зачинений, бетонований двір чисто виметений. На вікнах цвітуть петунії, над ґанком плететься виноград. У сусідньому дворі на гойдалках граються трійнята 3-річні Олександр, Максим і Дмитро Попи. За ними наглядає мати 42-річна Оксана:
— Ми всі не можемо від шоку відійти. Такий страх, що не передати. Ми з Танею в останній вечір сиділи отут, говорили про садік для дітей, — показує на дерев'яні колоди перед подвір'ям. — А на ранок сказали, що всіх убили.
— Новаки були нам як родичі, — з хати виходить 45-річний Михайло Поп. — У ту неділю ми з Романом пили пиво. Нормальний був чоловік, веселий, держав малу на коліні. О п'ятій дня розійшлися, а вранці я вже носив їхні тіла. Таня не давала приводу для ревнощів, але де ви бачили неревнивого мужика? Як не ревнує жінку, то вже не мужик.
— Після того ми ходили молитися у монастир, — додає Оксана. — Чоловік тиждень не спить. Його переслідує той запах крові. Я ніколи в жизні не замикала дверей, а тепер страшно. То не Роман усе робив. Якби був самогубця, священик його не відспівав би.