Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Молодий поет із сивою чуприною мріє про кохання до нестями із витребеньками

28 лютого 2016 р., 21:02

Відверир про життя і поезію.

Василь Кузан народився на Іршавщині. В університеті вчився на математика, але по його закінченні став відомим в Україні поетом, автором десятків пісень, які співають наші заслужені і народні. Вони здебільшого про кохання. Проте сьогодні ми говоритимемо з Василем не тільки про це.

 

Василю, що для тебе поезія?

— Поезія – це поклик і заклик, захист і небезпека, втеча і відповідь, відповідальність і легковажність, це праведність і гріх, це злочин і кара… А мій син Валентин у одному зі своїх творів написав, що «вірші – це вдалі спроби самогубства». Сильніше хіба скажеш?

Поетами народжуються чи стають?

— Комусь не пощастить, і він народжується поетом. Комусь пощастить, і він теж народжується поетом. Хтось усе життя прагне стати поетом, і… йому не вистачає життя. Хтось працює щоденно, і у нього щось таки виходить. Тут однозначної відповіді бути не може.

Для багатьох поезія – це хобі. А ти вже автор більше десяти книжок…


— 18 моїх книг уже побачили світ. Дві – готуються до друку. На сьогоднішній день поезія перетворилася із хобі на мою професію. Хоча грошей за свою роботу я не отримую ніяких. Певно, це така професія, яка не дає заробітків. Але поети вчаться заробляти супутніми професіями. Журналістикою, наприклад. Перекладами, писанням некрологів та надписів на надмогильних плитах. Смерть одних дає можливість виживати іншим. Це закон природи. Перший закон Василя Кузана, якщо хочете (сміється).

Ти багато їздиш, береш участь у багатьох мистецьких заходах, які відбуваються на теренах України. Що це тобі дає?

— Життя – це рух. Я зрозумів це ще тоді, коли вступив у 1989 році у Народний рух України (сміється). А насправді – життя без поїздок одноманітне і сіре. На фестивалях, презентаціях, творчих вечорах ми маємо можливість, як жінки у церкві, і себе показати, і на інших подивитися. Відчути себе в процесі, стати причетними, пізнати нових людей і навчитися хоча б чомусь. Наша мета на землі – пізнати себе в світі й світ у собі. Поїздки і подорожі дають більше можливостей для цього. А крім того, і це найголовніше, я дуже люблю їздити, ходити, літати. Це моє хобі.

Як член журі багатьох літературних конкурсів, за якими критеріями відбираєш вірші?


— Майстерність і душа мусять бути. І справжні почуття, звичайно. Якщо нема цього, то перед тобою графоман. Як не дивно, але найбільші графомани вважають себе найбільшими поетами. Вони, зазвичай, колекціонують різні грамоти та відзнаки як ознаки того, що їх визнали.

Як відрізняєш справжніх поетів від графоманів?


— Графомани полюбляють зайвий пафос і грішать поверховістю. Це кидається в очі одразу.

Кого із сучасних поетів читаєш ти?


— Богдана Томенчука, Йосипа Струцюка, Олександра Косенка, Маріанну Кияновську, Ігоря Павлюка, Володимира Шовкошитного, Анатолія Кичинського, уже покійних Римарука, Талалая, Вінграновського… Читаю багатьох молодих, захоплююся їхньою незакомплексованістю та вільним поводженням із мовою. Тут можна назвати сотні імен, бо українська поезія нині – одна із найсильніших у світі. І це не моя фантазія – це факт, який підтверджується посиленою цікавістю західних колег до нашої літератури загалом.

Ти вже вписав своє ім’я в нашу літературу, а твої поетичні рядки навіть стали популярними піснями, які виконують заслужені та народні артисти. З ким із виконавців дружиш, а з ким іще хотілося би спілкуватися мовою пісні?

— Ну… це занадто голосно. Але насправді моїх пісень співається понад 150. Мало хто в Україні створив більше. Але у мистецтві кількість не завжди переходить у якість. До речі, це другий закон Василя Кузана(усміхається).

У тебе домінують пісні про кохання. Що за цим стоїть?


— Кохання. Хіба може бути іншою відповідь на це питання?

Ти зараз працюєш за межами Закарпаття, у Трускавці. Що це тобі наразі дає?

— Це подорож. Трохи триваліша, правда, за інші. Але яка різниця? У будинку творчості письменників живеться легко, дихається вільно, пишеться добре. То чому б і не попрацювати тут? А ще це нові можливості, нові знайомства, інший темп і ритм життя. Інколи треба міняти обстановку, щоб відчути себе людиною.

Твої книжки виходили словацькою і польською мовами. На що можна сподіватися далі?


— Війна з Росією багато планів зруйнувала. Але… Життя продовжується. Кожен на своєму місці долучається до праці на велику перемогу над агресором. Ми можемо творити українське середовище, співати українських пісень, видавати справжню глибоку літературу рідною мовою…

Відомо, що ти написав свій перший роман «Весільний гамбіт». Яка його доля?


— Це була робоча назва. Тепер роман називається «Експрес-наречений» і готується до друку в одному із київських видавництв. Скоро буде.

У кожної людини є заповітна мета. Про що мріє поет Василь Кузан?


— Про мир і процвітання нашої землі. Про національну стратегію розвитку України і її реалізацію. Про краще життя на своїй землі для себе, дітей і онуків… Про українські пісні на українському телебаченні. Про кохання до нестями із витребеньками. А про що ж іще має мріяти молодий поет із сивою чуприною?

Розмовляв Василь ШКІРЯ, газета "Новини Закарпаття"


Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com