Вірники приходили з наповненими великодніми кошиками – дехто ставив їх у ряд на території церкви, дехто заносив всередину. Одягнуті перечинці були по-різному: одні – у верхньому теплому одязі (у пальті, плащі, куртці), інші – тільки у костюмах, взуті в туфлях – Великдень-бо, і на календарі 1 травня.

-Ачий сятити паски буде і дощ? – дивлячись на затягнуте небо хмарами, каже жінка в хустці. – Добре, що я взяла амбрелу (парасольку) і оділа на себе теплу куртку. На градуснику було +11. Служба буде довго, то краще піду я всередину.

Невдовзі церква була заповнена вірниками. Ті, що стояли на подвір’ї, від холодного вітру трусилися.

О десятій годині, після закінчення Служби, отець Мирослав вийшов надвір і розпочав обряд освячення пасхальних кошиків. Як прихожани запалили свічки, сонце почало набирати сили, щохвилини ставало тепліше, дехто з людей навіть ґудзики розстібнув на верхньому одязі.

З пасхальними кошиками люди наввипередки поспішали додому – хтось пішки, а хтось авто, аби за родинним столом розділити радість світлого празника Христового Воскресіння.

Тетяна Грицищук, "Карпатський об’єктив",  фото автора