Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Як на Закарпатті традиції відновлюють (ФОТО)

10 липня 2016 р., 13:50

На Березнянщині

Аби не забувалося....

{g}

Ще до введення церковних свят існували свята й обряди язичницькі (свято зимового сонцевороту, зустрічі весни, літнього рівнодення, жнив тощо). З ними церква вела двояку боротьбу: частково шляхом проповідей і заборон пробувала їх знищити, частково пристосовувала до своїх цілей і приурочувала до свят церковного календаря. Саме так сталося і з язичницьким святом Літнього Сонцестояння (Івана Купала, яке відзначається 24 червня за старим стилем або 7 липня – за новим), яке християнська церква в IV ст. н. е. проголосила днем народження Іоанна Хрестителя – предтечі Ісуса Христа.

Духовенство та адміністративні власті переслідували купальські ігри, вбачаючи в усякому прояві життєрадісності антипод послуху, мирення та аскетизму, проповідувані християнським віровченням. Однак церква так і не змогла викоренити «богохульних», «бісовських» купальських обрядів та ритуалів, які навіть у XIX – на початку XX ст. під штучною оболонкою християнських нашарувань зберігали глибинні пласти своєї дохристиянської сутності, язичницьку символіку, типові архаїчні риси духовної культури народу.

12 липня християнський світ відзначає ще одне свято – святих апостолів Петра і Павла. Саме опівночі цього дня у селах Вишка, Люта та Тихий Великоберезнянського району у Закарпатті поширене традиційне запалення вогнищ – субіток. Оскільки це відбувається на свято Петра і Павла, їх називають петрівськими.

Витоки традиції
З давніх-давен жителі Великоберезнянщини, зокрема сіл Вишка, Люта і Тихий, займалися випасанням корів. Пастухи не лише доглядали за худобою, але й очищали пасовища від старих дерев і різних чагарників, які з року в рік розросталися і захоплювали частину землі, зменшуючи площу пасовищ. Першими будівничими субіток були саме пастухи. Це переважно діти-підлітки та юнаки, які випасали кожен свою худобу, тому на пасовище йшли цілим гуртом.

Однак нині не кожне дворогосподарство тримає худобу, тому і череда поріділа, і пастухів поменшало. Уже майже двадцять років у цих селах установили черги і потреба випасати худобу гуртом зникла. Однак звичай палити субітки залишився.

Підготовка до свята

У перших числа липня хлопці віком 16–20 років розпочинали підготовку до цього дійства. Брали із собою на пасовище топірці і готували матеріал для субіток – дрова, кущі ялівцю, а також старі берези. Їх зрубували, покращуючи цим стан гірських пасовищ. Каркасом для субіток були сохи – жердини довжиною від 5 до20 метрів. У селі Вишка використовували стовбури бука. Вони заготовлялися в той день, коли починали будувати саму субітку з метою, щоб не висохли, і субітка під час горіння не розвалилася.

Адже чим вища субітка, тим краще видно вогонь у село. Довжина жердин залежала від віку та фізичної підготовки хлопців, а також кількості проживаючих на вулиці. Тому сохи заготовляли хлопці старші (двадцятирічні). Потім на возах із кіньми вони стягували ці жердини на місце майбутньої субітки. В одному селі могло бути шість–сім субіток, іноді і до десяти. Кожна група, яка представляла свою вулицю, змагалася між собою. Кращою вважалася найвища субітка і, звичайно, найяскравіша під час горіння.
Будівництво субітки
Будували субітки організовано під чітким керівництвом за день до дійства. Усі обов’язки були грамотно розподілені. Спочатку шукали на вершечку гори гарне місце. Це в основному були і є поляни, які добре проглядаються з села. Зокрема, у селі Вишка – це найвищі вершки в урочищах Магерка, Загорди, Плішка, Горбки, На скалі та Чертіж.

Субітки у селах Люта і Вишка відрізняються одна від одної.

Субітка села Вишка. Хлопці віком від 15 до 17 років копали ями. Усі гуртом закладали у них товщим кінцем сохи (здебільшого чотири, інколи три), закопували, щоб міцно трималися. Під час цього дійства всі голосно кричали і свистіли. Потім найспритніший забирався в гору по сохах і на вершині зв’язував їх разом.

Простір заповнювали сухими заготовками-березами. Оскільки пасовища в цьому селі переважно заростають березами.

У селі Люта субітки кардинально відрізняються за формою та методом побудови: сохи набагато вищі, оскільки це стовбури найвищих ялиць, а простір між ними заповнюється кущами ялівцю. Це важка праця, адже кущі ялівцю потрібно чергувати з площадками, виготовленими із кусків брусів.

У кожному з цих сіл підготовка до цього дійства була надзвичайно клопіткою, тому готову субітку сторожили всю ніч, щоб хлопці (конкуренти) з сусідніх вулиць не підпалили. Висота субітки була предметом гордості. Кожен хотів, щоб його субітка була найвищою.

Запалювання субіток

Вшановування вогню пов’язане з уявленнями про його божественну очисну силу. В українській обрядовості вогонь – це засіб, що оберігає людину і допомагає їй. Запалювання субіток за повір’ям старих людей – це очищення. Вогонь очищає людину і відганяє злих духів від села.
Раніше у день свята апостолів Петра і Павла з настанням сутінків до своєї субітки сходилися пастирі і власники худоби із печеними, вареними і смаженими дарунками, складали все спільно на землю, враховуючи безпечну відстань від субітки.
Усі з нетерпінням чекали, коли стемніє, тоді запалювали субітку…





Вважалося доброю прикметою підпалити субітку не раніше, але й не пізніше від сусідів. Щоб не бути першими, хлопці йшли на всілякі хитрощі. Спочатку запалювали так звані приманки, які робили тоді, коли субітка була вже готова. Поблизу неї в землю закопували три–чотири жердини, а на верхівку чіпляли декілька сухих чагарників та кущів і розкладали багаття, щоб хлопці біля інших субіток думали, що горить справжня субітка, і запалювали свою.

Коли саме розпочинати дійство, вирішували гуртом. Після одностайної згоди найстарші хлопці запалювали заздалегідь виготовлені з кори берези та рукавів фуфайок факели і з чотирьох боків підкладали їх під субітку. Переконавшись, що субітка добре розгорілася, парубки із палаючими факелами шикувалися на полі, створюючи цікаві фігури, і з криками «Ура!!!» прямували в село. За лічені хвилини довкола села яскраво палахкотіли сім-вісім найвищих вершин.

Тим часом у селі збираються глядачі. Навіть малі діти, незважаючи на пізню годину, не лягають спати. Цілими сім’ями люди виходять на вулицю, вибирають таку місцевість, щоб добре було видно усі субітки села і з захопленням спостерігають за видовищем. Кожен вболівав за свою команду. А коли хлопці з факелами добігають у село, глядачі радісно їх зустрічають, прихвалюючи, тих, чия субітка найкраща.

Уже вдома прямують на город і ставлять факели у грядки з капустою й огірками, щоб добре вродили і не їла їх попільниця та гусінь.


Зокрема, у селі Люта у цю ніч хлопці дозволяли собі бешкетувати: знімали ворота у одних і ставили іншим. Іноді навіть умудрялися забрати воза у сусіда і витягти його на дах хліва. Зазвичай за такі витівки не ображалися.


Колись у давнину жінки наспівували пісні, притаманні цьому дійству.

На Петра, на Петра субітка горіла,

Прийди до ня, Петре, шось бим ті повіла.


Шось бим ті повіла, шось бим ті казала,

Як на свято Петра субітка палала.
Записала Марина Жганич 2016 року від Ганни Жганич 1960 р.н., жительки села Вишка.



Популяризація звичаю

Довго виношував задум відтворити запалення субітки мовою танцю уродженець села Люта, заслужений працівник культури України, керівник зразкового ансамблю народного танцю «Джерельця Карпат» Михайло Сачко. Багато працював над постановкою і син Ерік (нині засновник і керівник Дитячої Академії Танцю). І це їм удалося. У 2008 році з’явився танець із однойменною назвою. Спеціально для нього музику написав Володимир Короленко. Цей танець є окрасою програми Вшануймо землю батьків» його виконували на сцені палацу мистецтв «Україна» у Києві, і зал неодноразово вибухав оваціями.




Марина ОФІЦИНСЬКА, завідувач редакційного сектору  Обласного організаційно- методичного центру культури

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com