В Ужгородському прес-клубі відбулася прес-конференція, головною темою якої стало спорудження тераси в історичному центрі Ужгороді. Зокрема, йшлося про терасу біля ресторану «Фабрика Другетті».


Із журналістами зустрівся ресторатор Роберт Левицький, власник закладу «Фабрика Другетті».

«Корзо не є привабливим місцем для відпочинку, це не та вулиця, на яку можна прийти, провести час. Це є суто транзитна вулиця, яка з’єднує праву частину і ліву Ужа. Якихось «якорів», які б притягували ужгородців та туристів на цю вулицю туристів немає. Про це говорив також японський урбаніст, що відвідав наше місто. У нас прекрасне місто, хороша історія. Але чим привабити туристів? Я підтримую владу міста, що треба робити дахи і фасади, але треба звертати увагу і на вулиці, - каже Роберт Левицький. - Після 18-19 години на Корзо немає людей, їхня кількість складає всього 5-10% від денного трафіка. Якщо говоримо про перспективу та розвиток, один із ключових моментів, які можуть надати розвитку міста, є тераси. Кілька років тому я був у Львові на форумі, де один із чиновників, розказував про досвід їхнього міста у цьому питанні. Коли Садовий прийшов до влади, було прийнято рішення дозволити підприємцям будувати тераси. Місто від цього тільки виграло, хоча був великий супротив громадськості. Ми, ужгородці, сьогодні їдемо за хорошим настроєм у Львів. На жаль, наше місто не має шарму. А такі зелені зони у вигляді терас, вони надають місту шарм».

За словами Роберта Левицького, дискусія про встановлення тераси на Корзо, ведеться з березня цього року. Було кілька відмов, у тому числі і проекту тераси, так званої «маркізи». «Ця тераса, це є те рішення, яке ми отримали. Безпосередньо концепт тераси розробляв не я, а дизайнерська студія Вікторії Гресь та Альони Амбателло. Це є наше спільне бачення. На моє переконання всі підприємці, які мають свій бізнес, мають ініціювати і мають приходити із своїм баченням і радитися з архітектурою. У свій час (два рови тому) Волосянський та Щадей почали війну проти терас. За незрозуміло за що. У Парижі майже 10 тис терас, Мілан має 55 привабливих місць. Чому в Ужгороді не може бути терас, не знаю. Ще приклади: трафік у Львові у центрі 150 тис. осіб щодня, на Корзо в Ужгороді - 20-22 тис», - зазначив Роберт Левицький.

Він пояснив, що ширина встановленої тераси складає 4 метри, ширина вулиці Корзо -- 14 метрів. І додав, що ажіотаж довкола тераси викликаний штучно і не має під собою ніякого підґрунтя

Ресторатор також нагадав, що з тих небагатьох підприємців, який слідкує за збереженням історичної архітектури у центрі міста, коли всі решта замінюють вікна пластиком та . «У приміщенні ресторану «Фабрика Другетті» 18 тис.доларів витрачено на встановлення дерев’яних вікон, 100 тис. доларів ремонт дуфорта та під’їзда. Більше 13 судів протягом 5-6 років я пройшов, щоб відстояти історичну частину будівлі «Білий корабель»,- зазначив Роберт Левицький.

Роберт Левицький також відповів на питання опонентів, зокрема йшлося про те, чому рішення по терасі приймав міськвиконком і вносив до неї зміни, а не депутатський корпус. «Рішенням міської ради виконкому доручили розробити схему встановлення терас. Схема затверджувалася виконкомом, тому виконком має право вносити зміни, зауважив ресторатор. – Також щодо ніби пошкодженої бруківки. Ця бруківка не має жодної цінності. Це шлакобетон, який був знятий і був поставлений на місце. Тераса стоїть на 16 анкерах стоїть, вона не є стаціонарною і легко розбирається і збирається. Бо стаціонарна споруда передбачає встановлення фундаменту, якого немає». Він також нагадав, як раніше кілька осіб протестували проти встановлення тераси з парасольками біля кав’ярні La buche. Зараз ті самі люди кажуть, що мають бути парасольки, натомість тоді парасольки так і не встановили, хоча було зібрано 700 підписів за такий вигляд тераси.

Роберт Левицький також розповів, що тераса на зиму демонтується. «На моє глибоке переконання ця тераса вписується у архітектуру міста. Так, для певної частини ужгородців це є щось незвичне. Так само, коли ти ходиш по вулиці, де немає асфальту, коли його встановлюють, це здається також незвичним». Ресторатор також додав, що, на жаль, інвестиції у громадське харчування в Ужгород є не привабливими. «Ті, хто тримає марку, ці заклади працюють суто на імідж власників. Бізнесу громадського харчування у нас поки немає, на відміну від інших міст».

У прес-конференції взяв участь також Ілля Сьомін, шеф-кухар ресторану «Фабрика Другетті», який почав працювати віднедавна і планує урізноманітнити закарпатську кухню і здивувати гостей незвичними стравами. Карєру Ілля Сьомін, за його словами, розпочав не так давно, але встиг попрацювати цікавими та іменитими кухарями, які працювали в Італії, Америці, Франції. Ілля розповів, що до професії прийшов ха внутрішнім покликанням. Сам хлопець закінчив виш за спеціальністю інженер-будівельник, але любив готувати, тим більше, що поваром був дід Іллі. Справжнє покликання швидко дало свої результати й Ілля Сьомін став професійним шеф-кухарем. Закарпаття зацікавило хлопця своєю історією та культурою, які суттєво повпливали на гастрономію. «Чому не можна надати закарпатській кухні сучасний тренд?, - каже Ілля Сьомін.- Ми вирішили працювати у цьому напрямку і розвивати сучасну закарпатську кухню. Наприклад, чому не може бути паста богрочезе, закарпаччо із сала? Я почав використовувати бринзу, шкварки. Ми свій робимо бекон, самі печемо булочки, використовуємо багато сезонних овочів та фруктів. Готуємо просту, відому людям їжу.

Нагадаємо, що Левицький також контував ситуацію, зазначивши, що тераса вписується".