Кожному покупцеві, а їх щодня більше сотні, наголошує, що продукція – така, яку Бог дав, тобто без хімікатів і екологічно чиста. Ціну велику не «ламає» – 8–10 гривень. Але яблучка так і хрумтять у роті та дають істинну насолоду покупцю. Таку гарну продукцію не гріх покласти на стіл як у будні, так і у свята.

Пан Василь торгує щодня вже кілька літ поспіль, покупці до нього підходять як до давно знайомого, та цікавляться, як життя, що краще купити, аби і смачно, й корисно, й естетично. За таку роботу в саду, а відтак за імпровізованим «прилавком», яким служать ящики з червонощокими плодами, цьому драгівському ґаздові мусимо подякувати. Бо так старанно та завзято трудиться для кожного з містян, які мимо нього не пройдуть, а завше куплять два–три кілогами вітамінних дарів.

Дехто додому, аби не морочитися, навіть картонну коробку чи цілий дерев’яний ящик повезе. А яблука, як відомо, це не стільки ситість, як здоров’я, настрій, азарт, це, коли хочете, навіть молодість. Між іншим, драгівець торгуватиме до ранньої весни. Отже, протягом трьох місяців зими будемо в нього купувати цінну продукцію. Зауважимо, що не так і просто стояти на холоді та мерзнути. Але раз урожай зібрано, у що вкладено людську працю, то його неодмінно слід продати, не дати пропасти та заробити гроші. Бо якось треба жити, а вдома, у Драгові, сім’я, яку необхідно годувати.

Михайло ПАПІШ, газета "Новини Закарпаття"