Цей факт професійного довголіття з розряду унікальних. Своє 88-річчя (іменини відзначає напередодні Дня медичного працівника) Юрій Баланда зустрів на звичному робочому місці – в протитуберкульозному відділенні Міжгірської райлікарні, де працює 54 роки. Незважаючи на солідний вік, він, як завжди екстравагантний і життєрадісний. Юрія Івановича по праву величають верховинським Амосовим, який і у 80 робив операції.
Родом він із с. Нижнє Селище Хустського району, де народився в багатодітній сім’ї. Фах вибрав за випадкової обставини. Як проходив строкову службу в армії, за бездоганне виконання своїх солдатських обов’язків закарпатця зарахували в штаб полка. На третьому році з Міністерства оборони СРСР прийшло розпорядження про направлення когось із майбутніх «дембелів» на навчання у військове медичне училище. Чомусь командиру полка приглянувся саме він. Наказ військових, звісно, оскарженню не підлягає. Як прибув у столицю, то трохи стало моторошно, бо конкурс виявився сім абітурієнтів на одне місце. Та не такі страшні чорти, як їх малюють: усі три екзамени склав на відмінно. Після завершення навчання направили трудитися аж у Забайкальський воєнний округ у чині фармацевта. І тут теж трапилася несподіванка. Полковник медслужби запропонував вступати в Читинський медінститут уже цивільного профілю, де теж за іспитів усміхнулася удача.
Згодом звільнився з армії й перевівся на навчання в Ужгородський держуніверситет. Маючи спеціальність лікаря-фтизіатра, отримав направлення в зеленоокий верховинський край.
Юрій Іванович каже, що важке захворювання успішно лікувати йому вдається тому, що любить і добре знається на своїй професії. Він жодного разу не відмовився від курсів підвищення кваліфікації в Києві, Запоріжжі, Львові, Москві… І все-таки недуга прогресує, останніми роками й на Міжгірщині кількість хворих більшає.
Причина невтішної статистики, за словами ветерана-медика, в тому, що горяни часто-густо байдуже ставляться до свого способу життя, бо, скажімо, хвороба причепиться переважно до тих, хто зловживає алкоголем. Щоправда, є чинники, які мало залежать від верховинців, котрі через проблеми з працевлаштуванням масово виїжджають на заробітки. Там зазвичай нелегкі умови, котрі й породжують небезпечну для життя людини хворобу.
Як досвідченого й талановитого лікаря Ю. Баланду в різні часи запрошували на роботу в престижніші райони, обласний центр, але він відмовлявся, бо душею полюбив мальовничий гірський край. Що закоханий у нього, то закоханий. Побувати на лоні природи – це найбільше захоплення лікаря. Ще кілька років тому його мандрівний путь пролягав на гору Кам’янка (висота над рівнем моря 1578 м), що біля Синевирського перевалу. Цей маршрут облюбував тому, що з вершини як на долоні неповторні навколишні виднокола, а ще по дорозі можна назбирати грибів, чорниці, малини, не кажучи про лікарські рослини. Любити природу й бути постійно в русі він радить усім – це еліксир життя. Зміцнює здоров’я й продовжує вік і тяга до прекрасного. Він справжній фанат мистецтва. У квартирі мав картини Манайла, Коцки, Бокшая та інших корифеїв закарпатської школи живопису, та кілька років тому нечестивці поцупили шедеври. До речі, в один час Юрій Баланда був непоганим майстром пензля. Після закінчення семирічки в 1947-му вступив до Ужгородського художнього училища, але через рік захворів і змушений був залишити навчальний заклад. Співрозмовник напівжартома каже, що й лікарі не застраховані від підступної хвороби. Рівно через десять років знову тяжко захворів, коли життя й смерть були на одній грані. Тоді його витягнув майже з того світу професор Іван Жамиречев. «Можливо, це він мені відтоді судив так довго жити й трудитися», – не без підстав гадає Юрій Іванович, із вдячністю згадуючи свого рятівника, якого називали «партизанським доктором», бо воював за Другої світової війни в лісах із фашистами.
Лікаря вищої категорії, удостоєного почесної грамоти Міністерства охорони здоров’я України, хоч заноси в Книгу рекордів Гіннеса, як-не-як, а має, нівроку, стажу роботи! Якщо врахувати, що на його ризикованому для здоров’я професійному посту 1 рік вважається за 2, це ж бо 108 літ! Щоправда, розмір пенсії не міфічний – дві з половиною тисячі гривень. Така, на жаль, несправедливість сьогодення. Але він не засмучується, а продовжує бути оптимістом. Ділиться планами на майбутнє:
– Якщо не підведе здоров’я, буду далі працювати в колективі, яким я горджуся. Тим паче, що моя професія у великій пригоді людям.
Отож, Юрію Івановичу, міцного Вам здоров’я, щоб творити добро для загалу!
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, газета
"Новини Закарпаття"Фото автора