Саме так – закарпатська Фаберже – назвали художницю в народі, щойно вона репрезентувала свої роботи. Тетяна Бартош одразу стала знаменитістю, адже такого мистецтва, як вона, ні до неї, ні зараз ніхто не творить: за допомогою леза на простому фарбованому курячому яйці з’являються цілі полотна. Щоправда, їх слід роздивлятися мало не під лупою, але саме така філігранність і вражає.
Це і пейзажі, і портрети, й орнаменти, і копії шедеврів Кватроченто (великий інтерес у глядачів викликає писанка із зображенням Мони Лізи) та інших знаменитих класичних живописних сюжетів. Її роботи знаходяться на постійній виставці в замку Сент-Міклош, що в Чинадієві, де й живе сама художниця, а також у колекціях поціновувачів в Україні та за кордоном. А з цієї весни Тетяна почала знайомити зі своїми виробами Європу.
– Навесні показувала їх у Марокко на традиційній міжнародній мистецькій виставці, яку проводять до Міжнародного жіночого дня. Тамтешній публіці мене рекомендували українські дипломати та добрий друг нашого замку барон Янош Перені (разом із чоловіком художником Йосипом Бартошем художниця відновлює замок Сент-Міклош, яким колись володів рід Перені), – розповідає пані Тетяна «КО».
– Угорська виставка, що відбудеться в замку Фоті неподалік Будапешта, дуже важлива на етапі знайомства європейського глядача з моїми роботами, адже маємо в планах цього або в наступного року виставити ці писанки в Луврі. До слова, тим, хто вболіває за культурний імідж країни, слід тримати за Тетяну Бартош кулачки. Адже якщо Тетянині роботи таки дійдуть до цієї світової галереї, про Україну знову заговорять, як у випадку з Пінзелем, спадок якого офіційно «звозили» до Лувру два роки тому.
Зі своїми писанками в Тетяни Бартош є всі шанси повторити тріумф майстра Пінзеля. Адже її мистецтво не залишає байдужим нікого: одні ламають голови, як це можна зобразити, інші приголомшені точністю ліній, треті просто милуються красою зображеного.
– Одного разу на художньому пленері один німецький колекціонер, побачивши мої роботи, попросив розповісти про комп’ютерну програму, за допомогою якої я це роблю, – розповідає художниця. – Коли ж я при ньому взяла лезо та голки й почала робити шкрябанку (саме так за технікою називаються Тетянині роботи) і він зрозумів, що це ручна робота, одразу ж придбав один виріб. Згодом замовив під нього золоту підставку й поставив на найвидніше місце в колекції. Той чоловік потім пропонував мені організувати виставки в Європі, та невдовзі помер, і наша співпраця не відбулася.
Уперше Тетяна спробувала сили в цьому виді мистецтва (до речі, вона його не тільки вигадала, а й запатентувала) понад 15 років тому.
– Якось перед Великоднем сусідка познайомила з технікою шкрябанки, я спробувала, і відразу виникло бажання створити на яйці об’ємний малюнок, – пригадує пані Тетяна. – Але минуло більше року, доки вийшло щось варте уваги глядача. Зараз робота над однією писанкою займає три тижні. Спочатку фарбую яйця за народною технологією – в цибулинні, тоді наношу олівцем контури малюнка й уже потім починаю «шкрябати» – лезом та спеціальними голками. Працюю за допомогою лупи та при яскравому освітленні. Яйця не видуваю – бо ж це не тільки ідеальна форма, створена природою, але й зміст. Яйце – символ життя. Якщо забрати з нього життя й залишити порожню шкаралупу, буде форма без змісту. А в мистецтві усе важливо!
Тетянині писанки не псуються з часом – треба тільки правильно їх зберігати.
– Ні в якому разі для цього не підходять традиційні дерев’яні підставки під писанки, – каже художниця. – Вони стискають стінки яйця, через цей тиск з часом воно розірветься. Ми придумали металеву підставку під писанки, крім того, зверху ще накриваю їх скляними колбами.
Ще один парадокс, пов’язаний з роботами Тані Бартош, – це те, що їх неможливо якісно сфотографувати. Під будь-яким ракурсом на знімках – відблиски, не допомагає навіть спеціально виставлене освітлення. Що ж поробиш: це мистецтво, яке потрібно споглядати тільки вживу.
Тетяна Когутич,
Карпатський об’єктив