Але його захопленням є книга, тому заснував видавничий дім «Андрій». Видання книг для нього стало меценатством. Унікальний в історії України випадок. Бо хоч число заможних людей у нашій країні зростає, підтримувати цю галузь вони не поспішають.
образ справжньої книги забуваєтьсяТекст став тільки джерелом інформації. Тож Андрій Яловий взявся за відродження мистецького оформлення книги. Бо саме тоді вона в змозі донести до нас енергетику автора і всіх причетних до її творення. Книга тоді справді оживає. Це не ті видання, які припадають пилом на полиці. Їх хочеться взяти до рук, відчути їхнє тепло, перейнятися їхньою долею.
Найперше для матеріалізації незвичного проекту треба було знайти реставраторів. І з цим дуже поталанило. Відгукнулися фахівці, які запалилися такою можливістю. Відтак саме завдяки Андрію Яловому в його рідному Дніпродзержинську (зараз Кам’янське) з’явилася унікальна майстерня шкіряних оправ Івана Захарця. Вона успішно працює й сьогодні, має багато замовлень.
Саме тут відродилося мистецтво інтролігації – виготовлення коштовних оправ за стародавніми технологіями. Адже кілька століть тому книги мали м’які палітурки. А вже потім людина на свій смак і розсуд замовляла оправу, яка з часом не тільки продовжувала довговічність видання, а й ставала мистецьким витвором, і разом із книгою багато могла розповісти про свою епоху.
Працюють у майстерні на таких самих верстатах, на яких би працювали попередники кілька століть тому. Технології та інструменти – ті ж самі, що й у майстрів минулого.
У цій майстерні нове життя подарували першій українській Біблії Пантелеймона Куліша. Тут народжувався другий «Кобзар» Шевченка. І ще багато інших книжок, кожна з яких відтворює нашу історію – такою, як вона є насправді.
Видання презентували на Всеукраїнському форумі видавців, у Національному виставковому експо-центрі книги та друкарства України, в бібліотеках і музеях. А почалося все з приватної бібліотеки. На сьогодні в книгозбірні Андрія Ялового – унікальні видання, яким по кілька століть.
Мабуть, доля готувала пана Андрія до цього шляху. Але почалося все з випадку. Якось йому захотілося купити видання Д. Яворницького. Для поради він покликав знайомого бібліофіла. Такого, який, крім книжок, мабуть, узагалі не здатний був думати про щось інше. Але той прийшов до антиквара і не міг стримати хвилювання: коли побачив книгу, в нього аж руки затрусилися. Тобто цілком виказав себе. Продавець одразу зрозумів, наскільки це коштовна річ. І загнув захмарну ціну. Тож видання купити тоді не вдалося.
Той самий Алексеєв із картини Рєпіна...Виявилося, що це була книга з бібліотеки мецената Григорія Петровича Алексеєва, котрий, попри своє російське прізвище, походив із гетьманського роду. Він назбирав багато старожитностей за своє життя. Але під час громадянської війни його садибу спалили. Залишилися тільки якісь скалки цієї величезної роботи.
І ось із цього моменту, який трапився з антикварною книгою, Андрій Яловий захопився Яворницьким. Дослідником, якому колись закидали надмірне захоплення козацтвом. І вважали, нібито воно заважало історику бути об’єктивним. Тому Яворницький довго правив свою першу монографію «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу», додавав нові факти. Але через це зволікання друге видання його праці так і не вийшло. В майстерні «Інтролігація» виготовили копію примірника, який належить Яворницькому.
Тож А. Яловий запалився бажанням зробити це друге видання. А паралельно й відтворити мистецтво інтролігації. Адже колись книги мали свою історію, свою долю. Видавець вважає – таким чином він спокутував свою вину, що тоді не міг придбати книжку Яворницького. Але існує в цьому світі якась містика. Наступного дня після виходу книжки йому зателефонував саме той затятий власник раритету і... запропонував її купити.
У книжці Д. Яворницього, що побачила світ у нашому столітті, збережено енергетику не тільки автора, а й Григорія Алексеєва, котрий виявився спонсором видання. І це очевидний факт. Бо Андрій Яловий у архівах таки знайшов той фрагмент листування між Яворницьким та Алексеєвим, де автор книги дякує за фінансову допомогу. Натомість Алексеєв доручає Яворницькому оформити один примірник для своєї бібліотеки. Саме цю книгу в антиквара й побачив пан Андрій.
Це, до речі, той самий Алексеєв, який присутній на картині Рєпіна, де козаки пишуть листа турецькому султану. Напередодні створення полотна вони з Рєпіним із цього приводу навіть випили по чарці. Але коли художник сказав, що його цікавить тільки потилиця Алексеєва, той розсердився не на жарт. Проте все ж згодом охолонув і погодився позувати.
пожбурити валізу з компроматом у ріку Шевченко не погодивсяАндрій Яловий каже, що він – не професійний видавець. Адже професійний дбає не тільки про якість, а й про заробітки. А в такі книги закладається дуже багато витрат. Адже коли роботи виконуються вручну, про великі тиражі не йдеться.
От, до прикладу, другий «Кобзар» Шевченка. Кажуть, у Тараса Григоровича були три мрії, які він не реалізував за життя, – видати цей «Кобзар», купити хату та одружитися. Так от, видавничий дім «Андрій» першу мрію здійснив.
Перший «Кобзар», як відомо, вийшов невеликим накладом. Але зробив такий фурор у тогочасному культурному житті, що всі чекали на продовження. Сам Шевченко навіть не мав примірника цього видання.
Він підготував другий «Кобзар». Але під час арешту на переправі через Дніпро його взяли разом із цим «компроматом». Жандарм порадив пожбурити валізу з ним у ріку. Але Шевченко не погодився.
І от через 160 років Андрій Яловий вирішив реанімувати цей важливий історичний момент. Реконструювати другий «Кобзар» узявся відомий шевченкознавець Сергій Гальченко. Тут є факсимільна частина, де ідентичні і обсяг, і кольорова гама. Паралельно вміщено тексти, наукові коментарі та використано оригінальний український шрифт. Сьогодні книга існує в різних форматах. Один із них – формат Біблії. Адже твори Шевченка для українців стали своєрідним заповітом.
Ще один ексклюзив виготовлено на замовлення клубу «Коло», вже із зовсім іншим дизайном, він має привабливий сувенірний вигляд.
До цього видання поезій 1843 – 1847 років увійшли оригінальні рукописні збірки «Три літа» з автографами, два зошити з баладами «Лілея» і «Русалка», поемою «Осика» та «предисловієм» автора. До цього часу вони зберігалися у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Музей Шевченка під час війни кинули напризволящеС. Гальченко запропонував видати також рукописний «Кобзар». Один із таких виготовили друзі Шевченка. На той час кипіла дискусія навколо кирилиці та латиниці. Так от, цей рукописний «Кобзар» був виконаний латиницею. Він зберігався в сховищах Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Тут ідентичним є все. Малюнки, до речі, там більш правдиві, ніж ті, якими ілюстрували твори Шевченка згодом. Вдалося передати навіть вицвілі з часом форзаци.
Застібки – це срібло, позолота. Тут, що цікаво, ми вперше зустрінемо портрет Шевченка – не автопортрет, а той, що виконаний його друзями. Також у видавничому домі «Андрій» побачив світ альбом «Акварелі Шевченка» – теж проект Тараса Григоровича, який йому не судилося довести до кінця. Це факсимільне відтворення «Альбому Тараса Шевченка 1845 року» – частина того, що зробив художник Київської археографічної комісії Т. Шевченко під час подорожей по містах і селах Київської і Полтавської губерній у 1845 році. Тобто ми маємо змогу побачити тогочасну Україну очима Кобзаря. Це й акварель, і сепія, і зарисовки олівцем, і фрагменти фольклорних записів. «Альбом» також містить коментар відомого науковця, заступника директора Інституту літератури Сергія Гальченка. І це дуже важливо. Адже ми дізнаємося про історію та мотивацію того чи іншого зображення.
Також Андрій Яловий видав каталог експонатів музею Шевченка в Києві. Під час Другої світової війни центр Києва був замінований. Музей, фактично, кинули напризволяще. Почалися пожежі. Працівники чергували біля експонатів. Та все ж невдовзі німці почали вивозити їх за кордон. Директор найцінніше тихцем спакував у дві валізи. І саме це й пощастило врятувати. Бо основна частина, яка потрапила під бомбардування, була втрачена. Той директор згодом емігрував до США. Діаспора довго приховувала такий скарб. Але нарешті, завдяки зусиллям С. Гальченка та М. Жулинського, експонати повернули в Україну. А видавничий дім «Андрій» зробив «Каталог експонатів музею Тараса Шевченка».
Реконструкція подій, фактів, книгТакож у видавничому домі «Андрій» одягають у шкіру книги інших видавництв. Як-от, наприклад, книга видавництва «Родовід» «Козак Мамай». Ця розвідка є спробою прочитання українського феномену, своєрідного «ідентифікаційного коду» козака Мамая. Тут вміщено вражаючий каталог – десятки зображень Мамаїв, нашої «народної ікони». Книга оправлена в шагреневу шкіру натуральної вичинки, із золотим тисненням.
Але чи не найбільш добротна робота – відтворення оправи «Пересопницького євангелія». Як відомо, його оправа не збереглася. Тут застосовано стару технологію шиття товстих блоків. Для оправи використано ті ж сюжети, які панували на тогочасних Бібліях. Відтворено дерев’яні кришечки. Це просто унікальна й водночас дуже копітка робота. Але її результати вражають.
Унікальна також «Украйна на стародавніх картах». Комплект оздоблений у вигляді двотомника в шкірянім футлярі. Каптали ручного плетива. Книга має оправу з шагреневої шкіри спеціальної натуральної вичинки, оздоблену золотим тисненням у двох рівнях.
Чи не найбільш професійним дослідженням козацтва та військового феномену є книга І. Стороженка «Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини ХVII ст.» Дослідження цього ж автора «Богдан Хмельницький і Запорізька Січ кінця ХVI – середини ХVIІ століть» – про еволюцію та реформування організаційної структури Січі. Автор прагне дістатися істини, чому саме виникла Січ, як її реформував Хмельницький.
Книга ошатна, оздоблена вона також медальйоном, встановленим у спеціальне овальне гніздо. Це художній барельєф Богдана Хмельницького за гравюрою В. Гондіуса, виконаний майстром Антатолієм Бургером. Відлитий він зі щирого срібла й важить 54 грами. Круглений корінець прикрашений тисневого срібла зображенням герба Війська Запорізького, а також містить монограму власника.
До речі, автор цього дослідження не тільки оперує фактами, а й реконструює події з максимальною точністю. Він також вважає, що ту чи іншу подію треба розглядати в загальному, зокрема й природному, контексті. Спираючись на таку теорію, яку розробив Л. Гумильов, він переконаний, що український етнос невдовзі має «вибухнути» й здивувати світ.
Тож нехай нам козириться!Ще одна цікава книга видавничого дому «Андрій» – «Нехай козириться» Григорія Іващенка-Дзвінкового. Це водночас і чудовий сувенір, і перше в Україні дослідження, коли історія картярства розглядається в контексті світової та української культури. Друга частина видання – це повна колода карт «Козацькі» та «Писанка». Причому їх персонажами є конкретні особи. Так, наприклад, бубновий валет – це сам автор, одна з дам – його мати і т. д.
Раніше автор робив дві спроби спалити свою працю. Але нарешті знайшов видавця Андрія Ялового. Видання посіло друге місце в рейтингу «Книга року». Воно просто розкішне. В суцільній шкіряній оправі з шагреневої шкіри, оздоблене золотим ручним тисненням. Використано древній метод розм’якшення шкіри лопаткою. Таке видання – ще й чудовий корпоративний подарунок бізнесменам. Із натяком на те, що їм не завадило б стати меценатами.
Мар’яна НЕЙМЕТІ, газети
"Новини Закарпаття"