Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

У доброму сусідстві понад чверть віку

12 серпня 2017 р., 09:41

Одна цікава бесіда

Що не кажи, а жити в доброму сусідстві – це неабияке щастя. Отож щиро радію стосункам, зітканим одними гараздами, яким уже понад чверть віку, з сім’єю Вежделів. Із її главою – 69-річним Федором Федоровичем – у нас завжди виходить щира бесіда, про що б не розмовляли. Може дати цінну пораду або підбадьорити, та ще й за першим проханням простягне руку допомоги, бо знає толк у багатьох ґаздівських справах. Словом, ця людина – яскравий типаж добродушного і працелюбного верховинця. З такими, як він, кланяються завжди шанобливо.

А життя в нього складалося нелегко, особливо в дитинстві. Народився в мальовничому присілку Ігнати поблизу Сухого, що підпорядковується Репинській сільраді (на жаль, нині вогник життя жевріє там тільки в одній хатині з колишніх дванадцяти). Сім’я була багатодітною – 12 народилося, з них 10 викарабкалося в життя. В той час усі немовлята з’являлися на світ вдома. Покійний батько, котрому, як і матері, судилося прожити рівно 73 роки, з усіх сил старався, щоб прогодувати всі роти, привчаючи змалку кожного до праці. Був добрим майстром: виготовляв сани, колеса, вози для коней. А ще знався у бджільництві, біля обійстя мав пасіку. Мед сприяв виживанню великої родини. Не так самі смакували солодким продуктом, як продавали, щоб мати на хліб, сіль… Коли трудився на лісорозробках у Вигодському лісокомбінаті (Івано-Франківська область), то теж узявся за медоносне діло, ставши згодом лісним штатним пасічником.

Федір нині згадує давно минулі часи, коли допомагав батькові. Дорога до роботи старшини була далека, пішки лише в одну сторону добирався з двадцять, якщо не більше, кілометрів. Ягоди-чорниці там до всього збирав, щоб їх продати й мати зиск. Звісно, не тільки для себе, а для всієї сім’ї, бо в них існувало неписане правило: один за всіх – всі за одного. «Почали краще жити тільки тоді, коли всі ми мали роботу», – каже.

Майже все трудове життя провів за кермом. Працював водієм у ветлікарні, на хлібокомбінаті, ШБУ-32… Коли сів за баранку автобуса на турбазі «Міжгір’я», познайомився з симпатичною дівчиною Марійкою, яка неподалік проживала і працювала в торговій мережі селища. У 28 років із нею одружився, спільно збудували дім у райцентрі. Ясна річ, на зведення житла потрібні були чималі фінанси, отож під час відпусток мотався й по далеких заробітках. У Ленінградську область (Росія) мандрував із жінкою й за пенсійного віку. Діти вчилися. Нівроку вони у Вежделів. Віталія – український філолог, працює в Лозянській ЗОШ І – ІІ ст. №1. Вийшла заміж, чоловік Карло теж педагог-фізкультурник. Батьків обрадували онучком. І син Василь нещодавно одружився на Виноградівщині.

Федір Федорович і на пенсії не сидить без діла. Не любить час марнувати. Звик, щоб усе було в ажурі. Навіть кролеферму розвів, хоч у хліві хрюкають поросята, кудкудачуть кури… А на свиней він такий різник, що хоч присвоюй найвищий розряд. Акуратно, можна казати, в кліп ока виконує цю роботу. Гентешем став ще у 18 літ, але водночас зізнається, що справу має тільки зі свинями і птицею. Ні за яку ціну не позбавив би життя корову чи теля, козу або вівцю. Бувало, що наймав різника для власного ягнятка. Така в нього натура. Безвідмовний, коли хтось, приміром, попросить автівку підремонтувати чи з чимось іншим підсобити. Вуйні Марії або брату Василю підбігне з косою на сінокіс…

«Поки Бог дає сили, то треба трудитися», – ділиться особистими перспективами за бесіди на наших подвір’ях, що межують. До цього слід додати лише одне: многая і благая літ тобі, доб­рий сусіде!

Підготував
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ
Фото автора


Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com