Багато моїх знайомих живуть у Сполучених Штатах Америки. Комусь пощастило вийти заміж. Хтось виграв зелену карту. Є такі, котрі залишилися по той бік Атлантики після навчання в тамтешньому виші. Зазвичай про своє американське життя українські іммігрантки воліють мовчати. Або ж вибирають іншу тактику: скаржаться на своїх чоловіків. Але спілкуючись через соцмережі, мені все ж удалося дізнатися, які звички (причому навіть не завжди погані) заважають нашим співвітчизникам стати своїми за океаном.
«Багаті теж плачуть…»Сусіди Карла й Катерини зробили ремонт у будинку. То й запросили в гості.
– Кет, дуже тебе прошу, скажи Мері, що тобі сподобався їхній ремонт, навіть якщо тобі щось не сподобається, – просить Карл. Вони одружені вже десять років, а він ніяк не може звикнути до її прямолінійності. – І не забудь усміхатися господарям.
– Та вони подумають, що я п’ять хвилин тому втекла з дурдому, –заперечила Катерина.
– Якщо ти будеш привітна й усміхнена, вони подружаться з тобою. Це Америка, дитинко! А-ме-ри-ка! – прокричав їй на вухо.
В гостях у сусідів Катерина спершу поводилася так, як просив чоловік. Але після кількох випитих келихів червоного вина натура взяла своє. Мері стояла з широко розплющеними очима й задихалася від критики Кет. Жінці не сподобалося геть усе: від «дикого», за її словами, ремонту й до умеблювання будинку.
– Мері, навіщо вам така велика дитяча кімната? У вас ще й дитиною не пахне, а ви вже зробили дитячу? У нас в Україні поки не народиться маля, ми навіть коляску не купуємо, –зауважила.
Карл ледве витяг дружину від сусідів. Удома чоловік плакав, бо це вже не вперше вона так зганьбила його. Спершу життя з нею було схожим на мексиканський серіал «Багаті теж плачуть». Ніколи не забуде, як зустрів її в аеропорту Лос-Анджелеса з …кравчучками. Катерина дивувала його своїм «залізобетонним» менталітетом.
Найбільший шок отримав Карл, коли дружина порізала капронові колготи на панчохи, в які склала цибулю й часник. І повісила цей клунок на кухні.
Незабутнім було і знайомство української дружини з батьками Карла. Останнім вона не припала до душі. Бо ті між іншим сказали, що вдома воду відключили. На що Катерина відреагувала: «Подумаєш, у нас в Україні таке часто буває. Інколи без води сидимо тиждень!» А треба було промовчати або поспівчувати. Бо в Америці так прийнято.
Найбільше Катерину дратували американські пари.
– Чому в такого гарного чоловіка така потворна дружина? – обурювалася. – Бачиш, як тобі зі мною пощастило, що я красуня.
«Я вб’ю її колись», – думав Карл. І взявся перевиховувати свою дружину по-американськи.
Українські голубці три дні поспіль…З появою Світлани в житті Джорджа все пішло шкереберть. З першого дня жінка почала контролювати його. У неї це вже другий шлюб. У нього – третій. Попередні дружини – американки, котрі нічого не вміли й не хотіли робити по домогосподарству. Попередній шлюб Світлани розпався через алкоголізм колишнього.
Спершу Джордж не міг нарадуватися коханій. Вона й справді була такою, про яку мріяв: будинок тримала в чистоті, готувала смаколики, випікала торти й тістечка.
А вміння Світлани прати руками, штопати й перешивати ґудзики здавалися Джорджу просто винятковими навичками. Але друзі Джорджа після спілкування з українкою намагалися уникати цього подружжя. Джордж виправдовував її: «Вона ще не адаптувалася в нас!»
Якось за обідом зайшла розмова про демографічну ситуацію у світі. Американська подружка обмовилася, що не хоче більше дітей, бо дуже важко народжувала.
– Тю, дурна! Знайшла на що скаржитися. Моя прабабка бабку в полі народила. А всі діти в школу в сусіднє село ходили, – відрубала Світлана.
Американка від її заяви мало не вдавилася соком.
На третій рік життя в США, Світлана зробила город прямо під вікнами свого будинку. Довго вмовляла Джорджа піти на цю авантюру. Бо треба було з мерії отримати всі відповідні дозволи. У голові жінки не вкладалося, як на ділянку городу потрібен ще якийсь дозвіл. Адже в Україні, в містечку, де вона жила з першим чоловіком, просто під будинком скопала грунт, і всі сусіди знали, що цей клаптик землі належить їй.
– Америка тому й зветься Америкою, що тут не все так просто, – пояснював Джордж.
Коли йому нарешті видали дозвіл, дружина почала вирощувати городину. А чоловік уже не ходив у супермаркет купувати овочі. Натомість сусіди криво дивилися в бік працьовитої українки.
Світлана пішла ще далі – навчила Джорджа їсти українські голубці три дні поспіль. Чоловік розгортав кожен і акуратно виделкою ловив рис. Затим «підсадила» його й на холодець, і на борщ, і вареники з цибулею. Він у боргу не залишився: теж зайнявся її вихованням. Пояснював, як треба правильно спілкуватися в магазині, транспорті. Де треба промовчати, де усміхнутися. Навчив правильно чистити зуби. Бо Світлана звикла робити це двічі на день: вранці і ввечері. Під впливом чоловіка вже чистить після кожного прийому їжі, а двічі на день вичищає наліт зубною ниткою і полоще рідиною з фтором. Після першого курсу лікування в стоматолога, який родині влетів у вартість машини, Джордж почав сам записувати Світлану кожні півроку на огляд.
Дружина виявилася доволі економною. Відтак у Джорджа немає боргів по кредитних картках. Натомість його друзі ніяк не зрозуміють ощадливість українки.
У США не можна нити й скаржитися!– І не тільки нити чи скаржитися, – розповідає письменник, політик, громадський діяч Олексій Курінний. – Не можна нав`язувати свій життєвий вибір як єдино вірний – коли і з ким одружуватися, скільки й чи взагалі мати дітей, де жити, що їсти.
Американці дуже пунктуальний і серйозний народ. Тому пообіцяти й не зробити – у їхньому розумінні поведінка лузера. Там побутує правило: «Семеро одного не чекають!» Також не можна розмовляти чи перебивати, коли хтось один говорить. Бо вас відразу вважатимуть несерйозною людиною. Якщо ви грішите цим, то на вас поставлять хрест.
Категорично не можна запізнюватися. У США це не терплять. Хоча вони добрі й щиро всміхаються вам. Проте якщо вже розчарувалися у вас як у людині, втратили довіру – то це назавжди!
Америка дуже різна, каже мій співрозмовник. Загальне правило: не можна «сідати на голову». Тобто мусить бути повага в усіх сферах життєдіяльності. Наприклад, при розмові не бажано хвалитися чи перетягувати ковдру на себе. Тут люблять говорити на нейтральні теми. А це для українців – справжнє мистецтво. Ми так не вміємо. Страшенно не люблять говорити про політику. Вони своїх президентів обожнюють. Хоча діючого президента США Дональда Трампа дозволяли собі критикувати. Але так, трошки.
Американці дуже люблять увагу. Особливо цінують тих, хто вміє дякувати. І тих, хто вміє дарувати оригінальну листівку. Але не терплять підлабузників.
– В Каліфорнії, де я жив, дуже тепла й неформальна атмосфера, – продовжує Олексій. – Дрес-коду практично нема ніде. Наприклад, тамтешня професура спокійно собі ходить вулицями в капцях. На офіційні заходи й на пари, звісно, зовсім інший стиль одягу: черевики, джинси, піджак.
У Штатах будьте готові до того, що до вас може причепитися на рівному місці кольорове населення. Але то таке! Пригадую, як в Атланті зайшов повечеряти в піцерію. Здивувало, що там можна собі наливати каву, колу скільки завгодно. Просто приходиш із кухлем і наливаєш. І коштує дешево. Натомість у Вашингтоні платив за напої та піцу 11 баксів. Такі в них дивні ціни.
Чи не в кожного американця день розписаний погодинно. Вони живуть, не випускаючи свої щоденники. В принципі, в США є нормальним планувати час на місяць, два, а то й півроку наперед. Весілля взагалі планується часто за рік.
До речі, в них немає такого слова як «зідзвонимося». Взагалі цього слова в англійській мові не існує.
Українці можуть легко адаптуватися там. За умови, якщо позбудуться власних стереотипів, рядянського й сільського мислення. Якщо будуть займатися самовихованням і самоосвітою.
Багато українських іммігрантів, живучи в Америці, зрозуміли це. Але є й такі, що своєю поведінкою ламають собі і життя, і кар’єру. Бо в чужий монастир зі своїм уставом не ходять…
Маріанна ШУТКО, газета
"Новини Закарпаття"