Володимир Панов, віце-президент асоціації «Інноваційний розвиток України», голова Обласного об'єднання організацій роботодавців "Закарпаття" у своїй статті розмірковує над тим, що насправді є ключовим джерелом всіх кризових явищ та процесів в Україні та ділиться власним рецептом, яким чином змінити наявний статус-кво.
Далі подається сама стаття Володимира Панова:
«Як і багато інших експертів, вважаю, що перманентні кризи – економічні, політичні, соціальні, релігійні, освітні – є всього лише наслідком одного глобального кризи – «КРИЗИ ДЕРЖАВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ» (кризи управління країною, регіонами, громадами).
Лао-Цзи, Конфуцій, Платон, Макіавеллі, Монтеск'є, Наполеон, Рузвельт, Черчілль, де Голль, Тетчер, Лі Куан Ю, Гавел, Бальцерович або Колодко не навчили нас тому, що процвітання держави безпосередньо залежить від моделі управління країною. Чомусь нас не навчили і приклади таких країн, як Японія, Південна Корея, Китай, Сінгапур, Малайзія, Польща, Угорщина, а також новостворених держав, як «об'єднана» Німеччина, Чехія, Словаччина, Словенія, які зі стану кризи в найкоротші терміни перетворилися в сильні економіки світу. У сучасних умовах розвитку, ґрунтуючись на багатовіковому досвіді і трансформаціях провідних країн, ми мали можливість за рекордно короткий час виробити українську модель державного менеджменту, наслідком якої було б побудова ультрасучасної неповторної держави в центрі Європи, спрямованої на свободу, добробут, безпеку і процвітання країни і людей, а досвід країни УКРАЇНА вивчали і застосовували б інші, менш розвинені держави.
Не вважаю виправданням відсталості молодий вік нашої держави. За 26 років ми зобов'язані були здійснити стрімкий ривок, який вивів би нашу країну на лідируючі позиції в світі. Так і не усвідомивши, що домінантою стрімкого розвитку є держуправління, ми навіть на крок не наблизилися до трансформації існуючої неефективної моделі управління.
Ми не вдосконалили стару систему, як це зробив Китай, тим більше не збудували нову, як це зробила Польща. Бізнесмени, які приходили до влади протягом 26 років, в тому числі талановиті, креативні власники і менеджери вищої ланки, що вибудували в непростих посткомуністичних умовах бізнес «з нуля», навіть не наблизилися до трансформації мислення і роботи держапаратів в нових умовах. Більш того, не вони змінювали систему в кращий бік, система ламала їх.
Проте, ще не все втрачено і ті, хто пророкує розпад України, трохи квапляться. Їх висновки грунтуються на існуючій системі координат, яка склалася в країні, не враховуючи, що цілком реально за найкоротший час перетворити систему управління з напіврозваленої радянської в сучасну ефективну модель, спрямовану на результат. Просто потрібно усвідомити, що в нашій державі на цьому етапі розвитку саме реформа держуправління є пріоритетною. Необхідно проявити політичну волю і сегмент за сегментом покращувати механізми управлінської державної машини. Ключова думка – удосконалити, змінити, а не зламати і законсервувати.
Адже нічого складного в створенні сучасної моделі управління немає.
Країну необхідно розвивати на основі чітко продуманої стратегії, враховуючи, як прийнято говорити в сучасному глосарії, нашу ДНК (історію, традиції, досягнення, гени, в т. ч. і кожного окремого регіону), заглянувши в майбутнє, виробити візію України (яким має бути наша держава через 10-15 років) і визначити дієві механізми і інструменти для реалізації цієї візії. А далі все по класиці: місія → мета → завдання → підбір команди з професійно підготовлених людей → алгоритм послідовності рішень → детальні плани робіт (чітко прописані з урахуванням часу і індикаторів оцінки ефективності результатів) → коригування як наслідок глобальних і локальних змін. Світ змінюється і на основі досягнутого з'являться ідеї нової якості, які необхідно буде впроваджувати в життя.
Місія визначає стратегію, стратегія визначать завдання, ЗАВДАННЯ визначають організаційну структуру. Під конкретні завдання – кількість і якість міністерств (комітетів, асоціацій); під реалізацію конкретних завдань – саме той лідер-міністр, який краще за інших зможе забезпечити досягнення мети; під конкретні завдання – визначення кількості фахівців, потенційно володіють потрібною кваліфікацією для досягнення поставлених цілей. Коли завдання будуть реалізовані, виникнуть нові, на які за такою ж схемою будуть підбиратися нові команди.
Але основою трансформації країни, безумовно, є РЕГІОНИ, що працюють на тих же принципах, реалізовуючи свої стратегії.
Саме регіональні стратегії розвитку плюс виняткові повноваження держави і сформують нову стратегію України. Адже перевагою нашої країни є унікальність кожного регіону. Наші відмінності, не схожість, історичний шлях розвитку, генотип, світогляд, традиції і манери роблять Україну неповторною.
Опоненти можуть не сприйняти таку точку зору і заперечити, що ми недостатньо використовували стару систему управління. Можу погодитися і з такою позицією, але проблема полягає в тому, що в державні органи влади допускаються «випадкові» люди, чий рівень компетентності не витримує ніякої критики, і ця кадрова деградація продовжується.
Як так вийшло, що потенційно одна з найбагатших країн у світі займає останні місця за рівнем ВВП на душу населення в Європі? При правильній кадровій політиці цього не могло статися в принципі. Адже падіння нашої економіки на «дно» не минало фазу постійної стійкої рецесії. Економіка розвивалася по синусоїді і демонструвала то падіння, то стрімкі підйоми.
Практика показала, що вміла розстановка правильних людей на правильні місця навіть в існуючій моделі державного управління створювала передумови зростання економіки.
Звичайно, я проти латання дірок в вже не радянській, але ще й не капіталістичній системі, я за створення нової, ефективної. У той же час зростання економіки необхідно забезпечувати вже сьогодні і ми повинні докласти всіх зусиль для подолання кризи.
Стабілізаційним фактором можуть виступити інвестиції. Через залучення прямих іноземних інвестицій та перенесення високотехнологічних виробництв із заходу на схід піднімали свою економіку практично всі країни постсоціалістичного простору і «Східноазійські тигри». Досвід залучення транснаціональних компаній активно демонструвала і Україна в 2001-2004 роках. Замість того, щоб ці тенденції зміцнити, влада від них відмовилася і тут же країна скотилася до рівня «інвестиційних аутсайдерів».
У пошуках «винних» за провал інвестиційної політики експерти часто дискутують на тему про роль центру та регіону в залученні інвестицій.
При теперішній системі координат співвідношення ролей регіону і держави в залученні інвестицій виглядає наступним чином:
Що це означає? Це означає, що центральна влада не створила сприятливе інвестиційне середовище.
Як тільки на державному рівні будуть створені конкурентні інвестиційні умови, роль регіону в залученні інвестицій багаторазово зросте і співвідношення ролей регіону і держави кардинально зміниться:
На прикладі хочу показати, як при одній і тій же моделі управління, при одному і тому ж керівнику, але в іншій системі координат і при іншій якості складу управлінців, регіон демонструє зовсім інший результат інвестиційної політики:
Роблю висновок, що первинним елементом у державній інвестиційній політиці є середовище → державний рівень, а вторинним – ТЕХНОЛОГІЯ → регіональний рівень.
Під середовищем маю на увазі інвестиційно-стимулюючу законодавчу базу. Звичайно, це підкріплюється політичною волею. Рішення влади нарешті приступити до реалізації економічної стратегії, спрямованої на стимулювання інвестицій, підніме економіку України на новий рівень розвитку. Тільки після створення середовища для інвестування можна буде хизуватися «Україна відкрита для інвесторів!».
Ефективною може вважатися управлінська модель, при якій роль центру – створювати умови для інвестицій, а роль регіону – використовувати кращий набір технологій для залучення інвестицій, впроваджувати новітні практики в боротьбі за інвестора, цілком сприяти і супроводжувати розвиток інвестиційних проектів на місцях.
Інвестиційне спрямування – це тільки сегмент державної політики, в якому яскраво проявляється відсталість діючої державної машини як в поточному антикризовому управлінні, так і в стратегічному управлінні майбутнім країни.
У світі використовуються різні державні моделі управління, що демонструють ефективність і гнучкість реагування на виклики часу. Класичної моделі держуправління, як і готового універсального «рецепту» для розвитку національної економіки України, не існує.
Однак існують принципи, без яких не можлива побудова ефективної системи управління:
- людиноцентризм;
- національні інтереси – понад усе;
- кадри, що відповідають викликам часу;
- темпи зміни законодавчої бази і миттєві механізми її імплементації;
- темпи прийняття рішень;
- інноваційність.
Саме на основі цих принципів у нас є шанс вибудувати ту модель державного менеджменту, яка дозволить перетворити Україну в передову європейську державу», – резюмував Володимир Панов.