Збірна України покинула чемпіонат Європи, і вкотре – на стадії чвертьфіналу. Sport Arena розглядає європохід синьо-жовтих на ЧЄ та намагається розгадати «чвертьфінальне прокляття» українців.Замкнута циклічність дратує. Ти працюєш, щось придумуєш-твориш, сподіваєшся, але на певному етапі все обнуляється та починається спочатку. І іноді просто не уявляєш, як розірвати цю саму циклічність.
В подібний круговий рух наразі потрапила і збірна України. Причому доволі давно, ще до приходу Олександра Косенко на пост головного тренера команди. Хто б не тренував збірну та хто б не грав в синьо-жовтій футболці, а вже 8 років Україна покидає ЧЄ на стадії 1/4 фіналу. Синьо-жовті гарно виходять на ЧЄ, по-різному проходять групу, але в чвертьфіналі нас невідмінно чекає поразка. Про необхідність зламати цю «традицію» багато говорилось і цього разу, перед Євро-2018. Проте не вийшло (Україна програла в 1/4-й Іспанії).
Але загалом і не мало вийти. Розірвати своє замкнуте коло нинішня футзальна Україна навряд в змозі.
Як би Косенко не викручувався, а рівень гравців в «мілкому» чемпіонаті України йому не виправити. І доволі яскравим прикладом в даному випадку стали гравці Соколу
Чистої води скептицизм? Можливо, лише частка. Але загальні обставини українського футзалу та самого чемпіону Європи не змінюються так, щоб Україна мала дійсно чудовий шанс на півфінал. Або якщо змінюються, то не в кращу сторону.
Звісно, причина, в першу чергу, в нас самих. Хоча справедливості ради зауважимо і специфіку формату футзального Євро: групи по 3 команди (де невідмінно є гранд), звідки Україна виходить з 2-го місця та потрапляє на Іспанію, Португалію тощо. З такими «картами» пробитися далі 1/4-ї важко не лише нам. Але загалом ситуацію маємо змінювати тільки ми самі.
Ніхто і не скаже, що Україна поїхала до Словенії в ролі середнячків. Синьо-жовті тримаються на рівні, достойно грають з провідними збірними Європи, виграють групу відбору на ЧЄ. Проте вже багато років команда затиснута в певних рамках обставин, і що б головний тренер не придумував в цих рамках, а вийти за них і крокувати в півфінал не вдається.
«Україна образливо програла Іспанії, яка зараз грає дуже прагматично», – констатували вболівальники після вчорашньої невдачі синьо-жовтих в Словенії. Але якщо більшість бачить тут важливішим «образливо», то ключове слово все ж «програла». І програла вже давно, не лише не паркеті. Багато хто, хоч і з скептицизмом, розуміє – в нинішньому стані збірна України не здатна обіграти команди типу Португалії, Іспанії і т.п. В нас просто нема для цього класу та рівня, рівня багатьох компонентів. І перемога в таких матчах автоматом прирівнювалася б до чуда.
Як би Косенко не викручувався, а рівень гравців в «мілкому» чемпіонаті України йому не виправити. В останні роки Екстраліга хоч і припинила стрімке падіння (а десь і піднялася), проте рівень турніру дуже слабкий порівняно з ведучими футзальними країнами. А часто рівень чемпіонату, як відомо, – це віддзеркалення збірної. Доволі яскравим прикладом в нашому випадку стали гравці Соколу, які виступали в збірній на Євро-2018. В останні роки Сокіл прогресує великими темпами, його виконавці ростуть на очах, а команд в нинішньому сезоні іде на другому місці в Екстралізі та поки забиває більше всіх. Хмельничани восени йшли потужно, тому виклик Руслана Шеремети, Андрія Лисенка та Андрія Хамданова до збірної був прогнозований. Разом з Олександром Педяшом Соколята мали скласти цікаву четвірку в команді Косенко.
І представники Сокола таки виступили на Євро, але провально. Особливо в матчі з Португалією, де на Шереметі – мінімум 3 голи з 5-ти пропущених у грі. Тьмяно виглядали і Лисенко з Хамдановим, і лише Педяш більш-менш потягнув рівень ЧЄ. І не скажеш, що самі гравці не старалися чи віднеслись до матчів Євро легковажно. Ні, самі футзалісти в більшій мірі тут не винні – винна система, яка їх виростила.
Більшість свого часу Соколята росли, коли Екстралігу лихоманило, а рівень чемпіонату знизився. До того ж у гравців хмельничан майже не було досвіду таких міжнародних матчів (хіба в Педяша, який вже грав за збірну у відборі на Євро-2018). І коли Тіаго Бріто поряд з Шереметою дуже легко розвернувся з флангу на ударну позицію, Руслан буквально не зміг нічого вдіяти. Більш того, припустимо, він навіть не підозрював, що Бріто може успішно виконати такий фінт. А для португальців це було звичною справою, і своїми переміщеннями та комбінаціями вони «скрутили голову» не одному гравцеві збірної України.
Цього разу вийшло, що ветерани самотужки вже не змогли вирішувати долю матчів, а підходящої четвірки з максимальною зіграністю у футзалістів не було
«Але ж Косенко повіз до Словенії не одних гравців Соколу, а й бувалих нині легіонерів», – парируєте ви. Таки так, цього разу збірна складалася з гравців різних клубів різних чемпіонатів. І, здавалося б, четвірка з братів Михайла та Миколи Грицин, Сергія Журби та Миколи Білоцерківця є потужною, але насправді виявилась не краще інших (те саме можна сказати і про досвідчений квартет з Грицин, Петра Шотурми та Володимира Разуванова). Справа в тому, що хоч вищезгадані футзалісти і мають доволі гучні імена та статуси, але цього разу ні один з них не зміг тягнути гру на своїх плечах. Тягнути, як колись Журба в Локомотиві (коли ставав MVP основного раунду Кубку УЄФА) або Білоцерківець в збірній, коли забивав пачку голів за один відбірковий раунд.
Цього разу вийшло, що ветерани вже самотужки не змогли вирішувати долю матчів, а підходящої четвірки з максимальною зіграністю у футзалістів не було. Якщо колись ті ж Журба та Білоцерківець постійно грали разом в Локомотиві, то зараз Журба був єдиний в збірній з ХІТа, а Білоцерківець – сам по собі, раніше граючи в Росії, а нещодавно перейшовши в Продексім. Так, брати Грицини все життя грають разом, і зараз вдвох непогано виступають в Білорусі. Але дует – не квартет, і наразі багато хто так і залишався сам по собі, виходячи на паркет.
Николай Белоцерковец (с мячом) в составе сборной Украины, facebook.com/UKRAINEFUTSALПро це вже неодноразово відкрито заявляв Косенко, акцентуючи увагу на тому, що у команди дуже мало часу для налагодження зв’язок та командної гри. Про погану команду гру (про потребу її покращення) Косенко згадував і після матчів самого Євро. Бо тренер розумів – одними особистостями та індивідуальними діями нічого не виграєш (хіба якщо в тебе є Рікардіньо).
В 2013-14 рр. багато вболівальників критикували АФУ та тодішнього наставника збірної Євгена Ривкіна, що той формував збірну на 90 відсотків лише з гравців свого Локомотиву. І тоді, на Євро-2014, синьо-жовті з великими протиріччями вийшли з групи з одним забитим м’ячем (перемога 1:0 та нічия 0:0), а потім програли в чвертьфіналі Португалії (1:2). Проте саме тоді за останні роки збірна України була найближче до півфіналу, нехай і грала занадто прагматично.
Сьогодні ж Косенко опинився «ні тут, ні там». Для високоякісного прагматизму наставник не мав ні «того Локомотиву», ні належної командної гри. А щоб досягати цілей завдяки іншим стратегіям, половина складу синьо-жовтих виявилась не готова до такого.
Не зумівши побороти комплекс кадрових труднощів та стрибнути понад силу, Україна знову вилітає на стадії 1/4 фіналу
Так, ми забили Румунії та Португалії по 3 м’ячі, відіграючись після невдалого початку матчів. Збірна України в усі свої часи «полюбляла» блокбастери з хеппі-ендом, коли вольовою ходою виправляла ситуацію. Але з Румунією такого б не мало ставатися (вже занадто синьо-жовті були розслаблені та багато дозволяли супернику на початку матчу), а Португалія зараз відверто відкрита з усіма (діючи за принципом «граю сам і даю грати іншим»). До того ж португальці на цьому Євро, таке враження, можуть витягнути на класі будь-який матч, якби пропустили навіть 5-6 м’ячів.
uefa.comЩо цікаво, якщо поглянути на статистичні показники, то Україна зіграла з Іспанією не набагато гірше, чим з Португалією. 24 удари по воротам іспанців проти 27-ми португальцям, менше ударів, блокованих суперником, наявність гарних шансів на гол. Але загальний рівень реалізації та організації атак не дозволив синьо-жовтим витиснути з своїх моментів бодай один гол, в той же час як Португалія сама давала українцям для цього більше простору-часу.
При цьому, якщо в зустрічі з Іспанією ми вже й пішли шляхом прагматизму (в першу чергу націлилися не пропустити), то порушили один з головних постулатів цієї тактики – дотримання дисципліни. 5 фолів ще задовго до перерви, більшість з яких піймана без ніякої потреби на чужій половині поля – це явне занедбання ігрової дисципліни та шкода собі. В результаті Україна пропустила єдиний гол від Іспанії саме в кінці першого тайму, коли грала обережно з п’ятьма фолами та униканням 10-метрового. В матчі з Португалією у синьо-жовтих було всього 5 фолів за гру та жодної жовтої картки.
Звичайно, ігрові нюанси в певній мірі можна крутити в різні сторони та роздивлятися під багатьма кутами. Але цифри є цифри, а результат – на табло. Не зумівши побороти комплекс кадрових труднощів та стрибнути понад силу, Україна знову вилітає на стадії 1/4 фіналу. Синьо-жовті немов поставили чергову насічку на порозі, який їм не вдається переступити на ЧЄ вже восьмий рік. І це вже п’ята така «насічка» збірної на Євро. Проте, чи остання?