Закарпатець, який 13 років працював у міліції Севастополя, розповів про драматичні кримські події «зсередини»
В окупованому Криму досі живуть українці, які душею й думками на великій Україні. На такі висновки наштовхує розмова із нещодавно призначеним начальником Міжгірського райвідділу МВС України в Закарпатській області підполковником Юрієм Огняником. Він кілька місяців тому повернувся з Севастополя, де близько 13 років працював на різних керівних міліцейських посадах.
Було враження, ніби опинився в іншій країні...На Батьківщину Юрій Васильович, котрий народився в закарпатському Хусті, повернувся майже через 17 років служби в органах внутрішніх справ. Після закінчення факультету підготовки кадрів для кримінальної міліції Академії внутрішніх справ у Києві спробував залишитися на службі в столиці. Та довго у Києві молодий офіцер не затримався, бо, з його слів, “не вміє красти і брати хабарі”. Юрія Огняника направили у Севастополь у Ленінський райвідділ, де почав службу на посаді слідчого. Після року служби перевели у відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків сусіднього Нахімовського РВ Севастополя. Був і старшим оперуповноваженим карного розшуку, і заступником, і начальником кримінальної міліції у різних райвідділах Севастополя. Дослужився від лейтенанта до підполковника...
“Коли 2001 року приїхав у Севастополь, у мене було враження, ніби опинився в іншій країні, – розповідає Юрій Огняник. – Не було чути жодного українського слова чи пісні. Хоча офіційна документація велася українською мовою. Все — російською, а загалом атмосфера з таким собі комуністичним присмаком. Ситуація трохи змінилася після Помаранчевої революції кінця 2004 – початку 2005 років. Тоді у Севастополі у кінотеатрах почали показувати українські фільми, з’явилася реклама і навіть цінники українською мовою. Хоча у Севастополі продовжували виходити на мітинги представники руху “Русский блок”, котрі ще тоді агітували за Росію і все російське...
Нетверезі козаки патрулювали вулиці спільно з міліціонерами“У Севастополі масових мітингів майже не було, — пригадує початок анексії Криму Юрій Огняник. — Та одразу зі зміною керівництва місцевого парламенту у місті з’явилися так звані козаки. Це були озброєні п’яні російські мужики, які захоплювали будівлі і буцімто “наводили порядок”. Найсумніше, що після зміни керівництва міліції Севастополя ці козаки проводили спільні патрулювання з міліцією. Було навіть створено щось на зразок муніципальної поліції. Однак ні призначення нового керівництва МВС, ні накази про спільне патрулювання, ні ця поліція не були законними. У таких умовах працювати було надважко.
У російську поліцію...У Севастополі відбулися збори особового складу УМВС. 90 відсотків міліціонерів виявили бажання працювати з новим керівництвом під крилом Росії. Близько 9 відсотків вагалися, а проти виступило лише кілька чоловік, у тому числі і Юрій Огняник. Пан Юрій розповідає, що вже тоді йшлося про створення у Криму російської поліції – з обіцянкою повного матеріально-технічного забезпечення, у тому числі і житлом, і пальним для автомобілів, і сучасними засобами захисту, і зарплатнею світового рівня. Усі працівники місцевого УМВС повинні були здати українські паспорти, прийняти громадянство Росії і вступити у так звану поліцію. Така ж схема відпрацьовувалася у прокуратурі.
“Із обіцяного місцевим міліціонерам збільшили хіба що зарплатню, — каже Юрій Огняник. — Із 2000-2500 до 8500 гривень, щоправда, у рублях. Але, наскільки мені відомо, не всіх тих, хто прийняв російське громадянство і здав український паспорт, взяли у російську поліцію. Та й особливого технічного забезпечення там ніхто так і не відчув”.
Потім у Севастополі почали з’являтися так звані зелені чоловічки, російська військова техніка, а одного дня у місті не стало українських прапорів.
“У місті з’явилися тисячі російських військових, — розповідає Юрій Огняник. — Стільки ж базувалося на кораблях, які підійшли впритул до міста. Очевидно, росіяни боялися, що ми будемо обстоювати Крим... Майже паралельно із військовим вторгненням нова кримська влада проводила референдум. Мені дали наказ надати правоохоронців для спостереженням за цим дійством. Я цього не міг виконати, тому попросив лікарняний і вирішив іти звідти. На той час уже не було зв’язку з материковою Україною, хіба що через Інтернет. Я та ще кілька моїх колег надіслали через мережу рапорти на звільнення міністру внутрішніх справ Арсену Авакову. Проте в Севастополі нас ніхто відпускати і звільняти не збирався. Та у день референдуму, 16 березня, на свій страх і ризик я подався на Закарпаття. Дорогою було чимало перевірок, але виручало міліцейське посвідчення”.
Усім працівникам МВС із Севастополя, які написали рапорти, міністр внутрішніх справ запропонував посади на материковій Україні. Юрій Огняник повернувся на Закарпаття. Спочатку став до роботи у селищі Буштині Тячівського району, а потім отримав пропозицію начальника обласної міліції Сергія Шаранича очолити Міжгірський райвідділ міліції. Коли питають, як йому працюється на новому місці, пан Юрій із усмішкою згадує про 140-тисячні мікрорайони Севастополя з чи не найскладнішою криміногенною обстановкою в Україні. Мовляв, тут, на Закарпатті, курорт...