Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Як Тячівська громада планує розвивати туризм, зважаючи на цілющі властивості місцевої води (ФОТО)

21 березня 2018 р., 08:25

Чорна Вода врятує громаду або чому туристи їхатимуть до Тячівської ОТГ

Дорога життя

Не було туй дороги, розумієте, не було! – говорить секретар Тячівської міської ради Іван Кричфалуший, коли наш службовий "Ланос" жваво котиться вузеньким шосе, прокладеним просто у гірській ущелині. – Ви розумієте, що значить «нема дороги» до гірського села? Ет! Нічого ви не розумієте! Це означає, що з села ніяк не вибратися і до нього ніяк не добратися. Жоден перевізник не пустить до села маршрутки. 

{g}

Жоден таксист не повезе вас туди. І навіть – страшно сказати – до цього села не поїде жодна «швидка»…Гори шумлять над нами сотнями смерек, котрі бозна-як чіпляються за кам’янисті схили, поруч шумить стрімка річка Тячівець, один з притоків Тиси. Від Тячева 7 кілометрів до села Лази і ще стільки ж до гірського села Округла Лазівської сільради, що має відмітку 305 м над рівнем моря. Приблизно з 2010 року обидва села були відрізані від світу через відсутність дороги. Нею їздили дедалі менше, поки вона зовсім не зійшла на пси: люди жалілися, що пішки до Тячева можна дійти за стільки ж часу, скільки треба їхати на маршрутці. 

Та згодом маршрутки скасували зовсім.У машині нас п’ятеро: крім мене, водія і фотографа, Іван Кричфалуший та Лазівський староста Василь Ключкей. Це худорлявий, літній вже чоловік з по-закарпатськи смаглявим обличчям та гачкуватим носом.- Коли ми йшли-сти у громаду, то постиновили си, щоби нам головне зробили дорогу, – каже він. – Бо дорога тут сяка була, що не можна було доїхати. А зараз на 80% вже все зробилося. Минулоріч відремонтувалося 5 мостів, но! Що казати! Від сільської ради до Тячева я раніше їхав сорок хвилин, а тепер – сім!Раптом "Ланос" різко гальмує: асфальт закінчився.- Не встигли-сти до морозів закінчити! – пояснює Василь Ключкей. – Ще 2,5 км дороги до Округлої має зробитися цього року. І то вже є у бюджеті, так що я нащот цього не боюся. 2 млн грн піде на то з Дорожнього фонду і ще 2 млн грн громада докладе своїх грошей.Далі наш "Ланос" пробирається обережно, неначе прощупуючи колесами кожну яму. Щоправда, ям не так багато: більшість з них засипані щебнем.- На 26 наших доріг минулого року громада завезла 300 машин гравійної суміші, – вставляє Василь Ключкей, дивлячись на мене переможно і гордо..Він дуже часто вживає слово громада. І життя Лазів, у якому пан Василь головує вже 15 років, для нього ділиться на два періоди: до утворення громади – і після. 

Коли Лази увійшли до Тячівської ОТГ, Василь Ключкей побачив, що у селі все почало відбуватися, наче за порухом чарівної палички – саме собою. Тому більшість дієслів, які стосуються часу після об’єднання, у мові пана Василя – зворотні: зробилося, побудувалося, відремонтувалося…- Раніш хіба то життя було! – захоплено розповідає він. – До об’єднання бюджет нашої сільради становив до мільйона гривень на рік. Це на 5 тисяч населення! Що не кінець року, то вся сільрада сидить без зарплати, чекає на милостиню з району. Нас дотували на 80%, так! А тепер ми й забули про такі проблеми. Виплачуються нам і зарплати, і премії, поробилися у нас дитячі та спортивні майданчики, відновилася дорога, пустили си маршрутки. Коли ми йшли на об’єднання то були-м домовилися, що у 2017-му році громада витратить на Лази та Округлу не менше 1 млн грн. А тепер, чоловіче добрий, я годен порахувати тоті мільйони, що на нас повитрачали. На самі лише наші дороги пішло понад 12 млн грн, а ще на дві школи – по 300 тис. грн на кожну…Раптом обабіч шляху з’являються ряди чепурних різнокольорових хатинок.- Все, приїхали, – каже водій, паркуючи машину під плотом. Чорна Вода!


Степан Буга

Про Чорну Воду мені розповів голова Тячівської об’єднаної громади Іван Ковач, коли я запитав його про те, як громада планує сприяти створенню у себе робочих місць.

- Се питання непросте – дипломатично почав Іван Іванович. – Що може зробити для підприємців громада? Лише дві речі: регулювати місцеві податки та створювати інфраструктуру. Але і тих кроків може бути доста. От зробили ми дорогу до Лазів – туди одразу пішли маршрутки. Ми нікого не вмовляли, нікому нічого не пояснювали – підприємці самі усе збагнули. Тож коли зробимо дорогу до Чорної Води, туди неодмінно поїдуть туристи. Бо то безцінне місце, за яке майже ніхто в Україні не знає…

У місцині між селами Лази та Округла б’ють джерела з трьома видами цілющої води, у тому числі такою, що дуже помічна для опорно-рухового апарату. Минулого року голова громади возив до Чорної Води (так називають ту місцину) чеських партнерів, які сказали, що готові скеровувати сюди своїх туристів. Тільки поставили умову: у Чорній Воді не має бути великих готелів та санаторіїв: чехи шукають в Україні не єврокомфорт, а українську автентичність, тишу та незайману природу. Відтак вільні ділянки коло цілющих джерел громада виділяє виключно під малоповерхову, котеджну забудову.

Щоправда, частина місцевої землі вже належить підприємливим аборигенам. Вони побудували кілька хатинок просто на джерелах, зробивши по цих хатинках розводку, завдяки якій чарівна вода потрапляє просто у ванни.

Кремезний вусатий чолов’яга, який назвався Степаном Бугою, охоче показує нам свій двоповерховий, найбільший серед усіх, будинок, зведений спеціально для туристів. Ось, мовляв, гостьові кімнати, ось та ванни для лікувальних процедур.

- Спробуйте, но! – пропонує пан Степан, відкриваючи кран одної з ванн.

Вода, що періщить з крану, солона на смак.

- Десять ванн по півгодини – і кістки будуть, як нові! – говорить господар. – Деколи до нас привозять людей, які не можуть навіть піднятися на другий поверх, до спалень. А за десять днів ці люди вже йдуть від нас своїми ногами.

Зауваживши мій недовірливий погляд, Буга хреститься:

- Ви мені не вірите?! Чого б я вам брехав! От, не зійти мені з цього місця!

Потім пан Степан продовжує екскурсію своїм великим господарством: показує простору кухню, кілька спалень, хол з телевізором і навіть лазню з басейном, який підігрівається звичайною чавунною радіаторною батареєю, зануреною у воду. Приблизно такими є усі тутешні будиночки. Я не питаю, чи платить господар податки – це питання видається недоречним за повної відсутності відпочивальників.

Чорна Вода та Руське Поле

Але керівництво Тячівської мерії переконане, що невдовзі від туристів у Чорній Воді не буде відбою.

- Зазвичай люди їдуть сюди влітку, – каже Іван Кричфалуший. – Але приїздять тільки свої, ті, хто добре знають це місце. Щойно ми зробимо цю дорогу, то дамо рекламу Чорної Води у курорті Шаян, що за 20 км від нас. Шаянська вода помічна від проблем внутрішніх органів, а наша – від проблем з кістками, з хребтом. Якщо вже людина приїхала до Шаяну, то чому б їй не завітати ще й до нас? Тим більше, що у Шаяні, чесно кажучи, особливо нічого робити, крім того, як пити воду. А так весь час буде зайнятий комплексним оздоровленням.

Виходимо на двір, де вже панує теплий весняний вітер. Степан Буга веде нас до одного будиночка, коло якого дзюркоче ледь помітний струмок, розповсюджуючи довкола сильний запах сірководню.

- Це Нафтуся, – усміхається у вуса господар й роздає нам склянки. – Коли вже ви приїхали у таку далечінь, то треба її скуштувати.

- Чим відпочивальник займаються у Шаяні? – міркує вголос Іван Кричфалушій, поки ми «лікуємося». – Їх возять на страусові та баранячі ферми, або й на пасіки. Чорна Вода дуже би пасувала до цього переліку. Люди хочуть екзотики, чогось автентичного, карпатського. Саме те, чого ми маємо доста…

Я оглядаю невеличкі хатинки, що обступають дорогу, серед яких височіє двоповерховий палац Степана Буги. Так, мабуть, це і є справжня, небутафорська карпатська екзотика.

- У селі Руське Поле, що також належить до нашої громади, є літописна гора Капуна, – розповідає про плани Тячівської мерії Іван Кричфалуший. – А поруч зберіглася садиба одного відомого чеха, що колись своїм коштом збудував в Ужгороді лікарню. От ми і возили б чехів до Чорної Води та до Руського Поля. Та чому тільки чехів? Може, ми й у прикордонних містах та селах Угорщини й Румунії дамо рекламу наших джерел. Й в обласних центрах України. Велосипеди тут можна буде брати напрокат. Ми вже й веломаршрути маємо. Розробити їх попросили місцевих велолюбителів. Сказали їм: накресліть шляхи, якими ви катаєтесь, а ми згодом побудуємо, де треба, кіоски з водою та харчами, створимо якусь мінімальну інфраструктуру. Одним словом, матимемо тут свій міні-Трускавець.

До села Округлої ми так і не поїхали: 2,5 км по гірському бездоріжжю виявилися непосильними для нашого «Ланосу». Зате ми проїхали кілька кілометрів дорогою, що веде до Вільховецької об’єднаної громади. Цьогоріч дорогу мають закінчити, відновивши якісне сполучення між двома першими на Закарпатті ОТГ. У Вільхівці теж підтримують позицію Івана Ковача: були б тільки хороші дороги, а все решта – додасться.

Фото Олега Баклажова

Матеріал створено за сприяння Швейцарсько-українського проекту "Підтримка децентралізації в Україні" DESPRO, "Децентралізація дає можливості"






Автор: Дмитро Синяк

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com