Їх дванадцятеро. Поспіхом розкладають апаратуру, перевдягаються просто у автобусі. Поруч – закарпатські волонтери, серед яких багато відомих журналістів. Декотрі з них – зірки телебачення не тільки регіонального, а й всеукраїнського рівня.
Одна з них – Галина Ярцева – журналіст телеканалу «Тиса» та власкор «5 каналу». Вона роздає колегам фотографії, які треба розмістити на саморобному стенді. Не задля того, щоб похизуватися, щоб люди на власні очі переконалися у дієвості волонтерського руху Закарпаття і у тому, що допомога дійсно доходить до адресатів.Тут на одних фото – процес збору допомоги, а на інших – її отримання хлопцями на передовій. Нашими. Закарпатськими. Обличчя військовослужбовцям замалювали у фотошопі задля їхньої ж безпеки. Це потім, коли вони повернуться із перемогою, суспільство буде зобов’язане знати кожного в обличчя і відчувати, що вони в боргу перед цими молодими закарпатцями, котрі з примхи «сильних світу цього» щохвилини мусили ризикувати власними життями. Це буде потім. А зараз волонтери, не шкодуючи вільного часу і власних зусиль, збирають гривню до гривні, як мантру, повторюючи: «Разом – сила!». На бронежилет, бінокль, тактичні окуляри, наколінники, шкарпетки, труси…
Так, іноді волонтери отримують запити на елементарні речі: шкарпетки, станки для гоління, зубні щітки. «Мене огортає жах, як подумаю, скільки там наших хлопців і у яких складних умовах вони перебувають. Спочатку, коли я почула про цей рух, в мене було певне несприйняття: чому це громадяни мають купувати військовим спорядження, шукати продукти? Я не вірила, як це люди можуть зорганізуватися і доставляти вантажі туди, під обстріли? А чи не підуть ці кошти комусь у кишеню? Та потім зрозуміла, що переживання марні. Ці люди роблять дійсно велику роботу. Потім усвідомила, що «Хто, як не ми?». Тепер, як тільки випадає нагода, одразу долучаюся. І якщо мої зусилля допоможуть хоча б кільком військовим, – а це ж наші сини, брати, чоловіки, – я буду щаслива!», – ділиться своїми думками ужгородка Марія.
Пісню – в народ, гроші – в скриньки
У цей час на сцену виходить заслужена артистка України Руслана Лоцман. З першими рядками пісні Ужгород затихає. Починається концертна програма. На площі досить багато вільного місця: чи то ужгородці злякалися грому, чи то, як сказав ужгородський волонтер – священик Олександр Панасенко – допоки бомба не бабахне у них перед носом, вони не зачухаються… Ні, звісно, так не можна казати про всіх, адже багато ужгородців, як і закарпатців, активно долучаються до збору коштів. Багато хто просякається ідеєю «Разом – сила!» і щирим прагненням допомогти тим, хто виборює мир Україні.
Далі на сцені – народні артисти України Раїса Недашківська, Гурбан Аббасов. Володимир Гонський розривають душу тужливим «…хто ж ми буде брати я-я-яму?….». На сцені – запалена свічка. Для тих, хто у раю… Леся Горова, ніби й не провела безліч годин у дорозі і нещодавно не співала на полігоні, – витанцьовує, крутиться і закликає ужгородців долучатися до збору коштів військовим. Публіка суттєво пожвавлюється, коли на сцену виходить учасниця одного з «Голосів країни», ефектна Уляна Воробей. А наприкінці, коли свій виступ завершує гурт «Горлиця-band» (Євгенія Іванова, Олександр Бублієнко, Наталія Павловська), вибухає гучними оплесками. Між музичними номерами співаки проводять аукціон: продають власні диски, книги, а виручені кошти віддають волонтерам для допомоги військовим.
«Цікаво, на один бронежилет вистачить?»
Увесь цей час, допоки артисти «Народної філармонії» діляться своєю творчістю, а волонтери збирають гроші у небайдужих, по центру Театральної – кипить активна робота. То малеча старанно малює. Зовсім скоро їхні листи-малюнки із мріями про мир і побажаннями перемоги опиняться у посилках і відправляться на Схід. На передову.
Ужгородські активісти пояснюють усім, хто цікавиться, скільки коштує одягти військовослужбовця. Для підтвердження своїх слів підводять їх до плакату, де зазначені потреби бійця АТО і скільки українських гривень це коштує. Поруч – маленька дівчинка із жовто-блакитними бантами продає «Пряники закарпатські благодійні». Їх у кількості 150 штук передали активістам з міської ради. Ціну встановили на свій розсуд – 15 гривень. Багато хто дає 20 і просить не повертати здачу. «Цікаво, на один бронежилет вистачить?», – розмовляє сама з собою Софійка-продавчин імпровізовану коробку-касу.
Багато хто не затримувався, тому що про концерт не встигли дізнатися, адже все робилося швидко і часу для реклами було замало. А оскільки не всі знали про концерт, то й спланували вечір п’ятниці по-своєму. Багато моїх знайомих пробігали і шкодували, що не можуть залишитися. Але хоча б щось із грошей давали. І видно було, що роблять вони це за покликом серця», – каже жінка.
«Про концерт я довідалась за кілька днів через фейсбук-сторінки моїх друзів Алли Хаятової і Галини Ярцевої, які ось уже тривалий час волонтерять і збирають допомогу для хлопців на Сході. Тому я чомусь вирішила, що у концерті будуть задіяні ужгородські виконавці. Для мене було несподіванкою побачити на сцені учасників «Народної філармонії», а до цього я про них чула мало і хіба що з офіційних випусків новин. Вони, звісно, молодці! Я думаю, це нелегка праця – збирати глядачів (а тим паче гроші) у містах, де нікого не знаєш, і ніхто не знає тебе. І усе це, часом, навіть не за «дякую»…», – розповіла ужгородка Ольга Йонаш.
На завершення концерту на площі розгорнули величезний прапор України. До ужгородців долучилися й артисти. Заспівали гімн. І дорослі, і літні люди, і малі діти. І так щиро-щиро, що, здавалося, ці абсолютно незнайомі між собою люди є найріднішими у світі. І, здавалося, ще трошки, і все у нас буде гаразд. По-іншому просто не може бути.
Дощ так і не пішов. Волонтери почали збиратися і планувати наступний насичений день. Ужгородці, які лише тепер вийшли на Театральну, підходили до стендів і теж долучалися, кидаючи у скриньки свої кровні. Артисти відправилися на заслужену вечерю, а далі – знову в дорогу – через Рахів у Долину Івано-Франківської області. Щоб знову силою своїх талантів допомагати хлопцям із передової.
Газета “НЕДІЛЯ“
Ольга ПАВЛОВА