Мабуть, жоден орган людського тіла не оповитий такою романтичною аурою, як серце. Неспроста ж кажуть: «любити всім серцем», «до останнього удару серця», «поки серце в грудях б’ється…» Тому так важливо, щоб наші серця були здоровими, билися довго й щасливо. Й саме про наболілі сердечні справи розмовляємо з Ярославом Раточкою – завідувачем рентген-хірургічного відділення інтервенційної кардіології Закарпатського обласного клінічного кардіологічного диспансеру.
Ярославе Гавриловичу, щойно я зустрівся з давнім знайомим. Він плакав… від щастя. Виявляється, п’ять днів тому його 94-річного тестя завезли сюди з обширним інфарктом. Вся рідня уповала на Бога та лікарів. І сталося чудо! Можливо, вже сьогодні його зможуть забрати додому.– З приємної новини розпочинаємо розмову. Це черговий раз підтверджує, що Закарпатський кардіодиспансер та наше відділення виправдовують своє призначення щодо охорони здоров’я і збереження життя краян. Ще неповних 10 років тому схожа ситуація могла би закінчитися трагічно, адже ургентні стентування при гострому інфаркті зазвичай не проводилися. Звісно, гострий інфаркт – це не вердикт. Але, як підтверджує практика, при вчасному ургентному стентуванні летальність становить 5%, а якщо не проводити його – то до 20 відсотків. Наша мета – домоггися, аби вci пацієнти поверталися до повноцінного життя.
Відомо, що саме закарпатський кардіодиспансер, який очолює Роман Соскида, одним із перших на рівні обласних центрів України запровадив практику ургентного стентування при гострому інфаркті. Завдяки цьому врятовано життя багатьох краян.– Спасибі за добре слово. Але ми активно працюємо й над тим, щоб не допустити людину до інфаркту, уберегти її від катастрофи. Саме з цією метою в 2007-му створили рентген-хірургічне відділення. Було непросто. Від першого дня існування кардіодиспансеру, з 2004-го, працювали над цим. Як нещодавно повідомлялося в «НЗ», маємо новий ангіограф – це найсучасніше обладнання експертного класу з відмінною якістю зображення, точністю позиціонування, зниженою дозою рентген-навантаження, надзвичайно зручне і швидке в роботі. Потрібно було придбати й інше відповідне устаткування, найновішу апаратуру. Та й самі лікарі наполегливо працювали над оволодінням найсучаснішими технологіями, набувши практику в передових клініках України, а також у Європі, США. Одного бажання, звичайно, в такій важливій справі недостатньо. Ми мали підтримку з боку владних структур області, Мінохорони здоров’я України. Зрештою, тоді формувалася й основа нинішнього колективу фахівців. Мені пощастило, що працюю пліч-о-пліч із цими чудовими людьми.
Цікаво, як проходив процес Вашого входження в кардіологію? Кого вважаєте своїм учителем?– Клінічну ординатуру з кардіології проходив із 1998 по 2000 рік у доктора медичних наук, завкафедрою госпітальної хірургії УжНУ Миколи Рішка. Його вважаю своїм учителем, наставником і щиро вдячний за ті знання, практичний досвід, які здобув у спілкуванні з ним. Думав, що кардіологія буде, як кажуть, моїм хлібом. Але так склалися обставини, що довелося серйозно заглибитись у рентгенологію, а відтак і очолити в 2007-му рентген-хірургічне відділення. Це, мабуть, той випадок, коли підтверджується народна мудрість: що не робиться, – все до кращого. Я відчув себе у своїй стихії. Спілкування з висококласними фахівцями з інтервенційної кардіології у клініках Києва, Львова, інших вітчизняних і зарубіжних кардіоцентрах просто захопило мене, спонукало до самовдосконалення. Мені дуже пощастило працювати під керівництвом Сергія Фуркала – видатного вченого-кардіолога інституту імені Шалімова. Часто згадую його й не раз у екстрених випадках звертаюся до нього за порадою.
Пам’ятаєте свою першу операцію стентування на Закарпатті?– Таке не забувається. Нашим першим пацієнтом був житель села Ракошино Василь Зубак. Слава Богу, від 2007 року й дотепер у нього все гаразд. Буваючи в Ужгороді, навідується до нас, дякує. Хіба це не радість? Відтоді що не день – нові хворі. Тепер тільки в нашому відділенні інтервенційної кардіології є 4 лікарі та 15 медсестер. Отже, зростаємо кількісно й якісно, запрошуємо висококласних самовідданих фахівців. За обсягом роботи ми входимо в першу п’ятірку в Україні. Звичайно, що в цьому заслуга колективу всього обласного кардіодиспансеру. Адже до прийняття конкретного рішення приходимо спільно: детально вивчаємо дані коронарографії, лабораторні аналізи, результати терапевтичного лікування. А ще велика увага приділяється підтримці благодатного настроєвого клімату в спілкуванні з пацієнтами, щоб допомогти їм подолати страх, настороженість, нервове напруження, які ще більше ускладнюють і без того непросту ситуацію. Перед проведенням коронарографії та стентування навіть запитуємо людину, яка музика їй до вподоби і, за можливості, тихенько включаємо її. Це дуже допомагає. Також колегіально приймаємо рішення при обговоренні результатів коронографії і так само реалізовуємо його. Працівники нашого відділення розуміють один одного з півслова. У зцілення кожного пацієнта вкладена частка любові й доброти всіх моїх колег, усього персоналу, за що я їм щиро вдячний.
Але далеко не всім краянам щастить вчасно отримати допомогу, щоб запобігти інфаркту. Чи є світло в кінці цього тунелю?– Саме це не просто турбує, а болить. Поволі просуваються реформи в системі охорони здоров’я, надто пробуксовують зусилля справжніх фахівців, які на всіх рівнях працюють над запровадженням страхової медицини. Адже мусимо відверто визнати: людям, яким потрібне планове стентування коронарних судин, доводиться купувати дороговартісні стенти. При теперішніх статках це досить складно. Але світло в кінці тунелю таки є. Згідно з державною програмою, завдяки підтримці обласної ради, облдержадміністрації передбачене фінансування, тож при гострому інфаркті хворі забезпечуються всім необхідним для стентування. Кілька років тому про це не могло бути й мови. Зрештою, й вартість якісних стентів дещо нижча. Звичайно, сподіватися на те, що вже завтра буде все гаразд, не варто. Подолати ці труднощі всім нам допомагає прагнення жити з любов’ю до ближнього в серці.
Родина теж потребує Вашої уваги, турботи…– У мене прекрасна сім’я. Дружина Ірина – рентгенолог нашого кардіодиспансеру. Маємо двох доньок – Валерію і Вікторію. У нас багато спільних інтересів, особливо духовних. Ми є Свідками Єгови, тому багато часу приділяємо проповідуванню доброї новини про Боже Царство. Особисто для мене ця частина життя навіть важливіша за мою професію. З особливою вдячністю хочу сказати про батьків: маму Уляну Михайлівну і батька Гаврила Гавриловича. Вони в мене прекрасні вчителі – по професії і по життю. Колись, ще в дитинстві, я почув від них про видатного педагога Василя Сухомлинського і його знамениту книжку «Серце віддаю дітям». Для батьків ці слова були життєвим правилом. Для мене вони також стали визначальними. Тільки професія лікаря-кардіолога внесла в них уточнення, і для мене вони звучать так: «Серце віддаю людям». Немає в цьому ніякої патетики, а тільки дароване Всевишнім щастя – бути на сторожі людських сердець і з Божою допомогою, в разі необхідності, рятувати їх.
Василь ГУСТІ, письменник, газета
"Новини Закарпаття"