Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Ректор УжНУ Володимир Смоланка: «Багато людей питають: «Нащо тобі ректорство?» Відповідь проста…»

18 серпня 2014 р., 07:42

Ексклюзивне інтерв’ю «Часу Закарпаття» керівника Ужгородського національного університету

Володимир Смоланка очолив Ужгородський національний університет після вимушеної відставки Федора Ващука, якого «змила» хвиля Революції гідності. Зараз пристрасті в університеті вляглися, триває планомірна робота, за два тижні починається новий навчальний рік. Читачі «Часу Закарпаття» вже знають, що УжНУ провів успішну вступну кампанію і навіть встановив кілька рекордів прийому студентів, тож ці питання в розмові ректором ми не зачіпали.

Натомість більше говорили «про життя». Про нинішнє життя університету – з проблемами і навіть хворобами (як, скажімо, корупція). Про завтрашнє життя УжНУ – за новим законом «Про вищу освіту» і за нових реалій, яких прагне ректор – активної роботи в консорціумах європейських університетів. І врешті про життя самого Володимира Смоланки, про те, яким воно стало тепер, коли він відповідальний не тільки за життя хворих, яких лікує, а ще й за долю 15-тисячного колективу УжНУ.

Відвертість Володимира Івановича у відповідях навіть на незручні запитання прикрасила розмову. Бесіда вийшла тривалою і, на наш погляд, вельми цікавою…

КОРПУС УЖНУ В ОБМІН НА БІЗНЕС-ІНКУБАТОР? ВАРІАНТ НЕПРИЙНЯТНИЙ

Володимире Івановичу, пропоную розпочати розмову з питання, яке нещодавно мало певний резонанс в Ужгороді, -- пропозиції передати корпус УжНУ дитячому садку «Ластовічка». Чи вважаєте рівноцінним обмін садочка на бізнес-інкубатор, адже такий варіант розглядався на сесії міськради?

Безумовно, ні. По-перше, ця будівля ніколи не була садочком. Я сам донедавна думав, що це колись був функціонуючий дошкільний навчальний заклад. Але, як виявилося, це не так. Це була недобудова, яку спільним актом заводу«Турбогаз» та Управління освіти Ужгородської міської ради було передано на постійне користування колишньому УжДІЕП, а після приєднання ЗакДУ до УжНУ він, відповідно, став власністю нашого університету. По-друге: в цьому приміщенні функціонують не адміністративні підрозділи університету, а цілий факультет – інформаційних технологій. Там розміщено багато аудиторій, приміщення пристосовані саме під навчальний процес. Свого часу УжДІЕП вклав кошти, щоб це приміщення привести до порядку, воно було добудоване й відремонтоване.

Зараз цей корпус є місцем навчання наших студентів. Це дуже важливий момент. Уявіть собі, що ми зараз його передаємо садочку, а самі переходимо в бізнес-інкубатор, який не пристосований до проведення навчального процесу. Будемо мусіти вкласти туди колосальні кошти. Враховуючи нинішню ситуацію в країні і фінансове становище, невже це правильно? Крім того, і міська влада буде змушена витратити величезні гроші, щоб приміщення університету переробити під дитсадок.

Ще раз наголошую: там навчаються студенти, наше майбутнє. Тому вважаю, що неправильно ставити так питання (корпус університету в обмін на приміщення бізнес-інкубатора – Я.С.).

Але, якщо вірно розумію, ваше бачення категоричне: варіант із бізнес-інкубатором неприйнятний?

Ні, неприйнятний. Повторюся, він не пристосований для проведення навчання. Крім того, наскільки знаю, там колосальні проблеми з опаленням… До речі, я одразу пропонував завідувачу дитсадку піти зі мною разом і подивитися, що є в тому корпусі, на котрий претендує садок, чи вчаться там діти, чи тільки адміністративна частина, як це дехто стверджує. Але з боку Віри Семенівни, як мені здалося, була якесь небажання розібратися у ситуації. І конструктивної розмови у нас не вийшло.

Навіть попри те, що ви з нею однопартійці?...

Так, навіть попри це. Ні, то нормально, коли кожна людина має громадянську позицію і захищає її, відстоює власну думку. Але я вважаю, що треба діяти на користь громади, а не якоїсь певної установи чи однієї людини.

Скажу більше, раз зачепили це питання. Ми в університеті взагалі маємо серйозну проблему з аудиторним фондом. Наші краяни знають, що ще з 1989 року будується корпус на «БАМі», він так і не закінчений. На частині факультетів наші студенти вчаться, на жаль, у дві зміни. Уявіть собі, коли дитина виходить із приміщення у 8 годин вечора. Взимку... Дівчина... Маршрутки нерідко уже не їздять…Тому ми поставили перед собою амбітну мету: протягом двох-трьох років завершити будівництво цього корпусу. І, повірте, це буде зроблено.

Наскільки це знімає проблему з аудиторним фондом?

Якщо тут завершиться будівництво, то це не вирішує проблеми остаточно. І не знімає питання про приміщення факультету інформаційних технологій, якщо ми знову повертаємося до теми дитсадка. Чому? Бо перше, що я (як людина і керівник) зроблю, -- переведу навчання в одну зміну. На жаль, деякі наші факультети зараз -- у дуже тісних умовах. Неймовірно тісних…

«ІЗ ВЛАДИКОЮ МІЛАНОМ МИ ДІЙШЛИ ДОБРОГО КОМПРОМІСУ»

Володимире Івановичу, а яка ситуація з бібліотекою? Чи є поступ у справі перенесення фондів з єпископської резиденції?

Так, поступ є. Недавно ми з головою обласної ради зустрічалися із владикою Міланом Шашіком, який наполягає, щоб все-таки перенести бібліотеку з єпархії в інше місце. Звільнити ті приміщення ми зможемо тільки тоді, коли добудуємо цей корпус на БАМі. Бо для того, щоб зберігати всі ті книги, потрібні величезні площі. Просто уявіть собі: в бібліотеці 300 тисяч примірників! І там не тільки раритетні стародруки, там цілий ряд унікальної літератури 18, 19 і початку 20 століття, яка в незначній мірі використовується навіть нашими науковцями, бо наразі дістатися тих книг складно.

Мусимо переламати цю ситуацію. Ми дійшли з владикою дуже доброго компромісу стосовно інкунабул (старовинні книги, видані до 1500 року – Я.С.), які зараз зберігаються у зовсім неналежних умовах. Спільно з єпархією у найближчому майбутньому плануємо там, на Капітульній, у приміщенні єпархії, розгорнути музей старої книги.
До речі, знаю, що подібний музей стародруків дуже популярний серед туристів, які відвідують Острог і місцеву академію…

От ви згадали про Острог… А чи знаєте, що у світі є лише 6 екземплярів знаменитого Острозького Євангелія, і з них в Україні тільки один – в Ужгородському національному університеті. Безумовно, хотілося б, щоб люди могли долучитися до цієї духовної спадщини, щоб туристи, які приїздять в Ужгород, мали можливість прийти подивитися, чим багате місто і зокрема університет.

Ми домовилися, що ці старі книги будуть експонуватися в стінах єпархії, при цьому там функціонуватиме наш науковий підрозділ, література і далі належатиме університету і там працюватимуть наші наукові співробітники. Ця угода буде відповідним чином оформлена. До речі, це могло б стати частинкою маршруту музеями Ужгородського національного університету. Наразі у нас вже майже готовий до відкриття музей археології, є музей університету, маємо унікальну колекцію мінералів і прекрасний зоологічний музей, який також, на жаль, розміщений у не найкращих умовах. Таким чином ми могли би створити цілий туристичний маршрут музеями УжНУ, який був би справжньою родзинкою Ужгорода.

Маю до вас ще одне господарське запитання: яка ситуація з проходженням коштів через казначейство? Проблема вже знята?

На жаль, є кредиторська заборгованість. Безумовно, це залежить не від нашого регіонального відділення казначейства, така ситуація загалом по Україні. Університет через це потерпає, але ми розуміємо, що економічна ситуація в країні дуже складна, адже Україна де факто втягнена у війну. Тому не скаржимося, а працюємо в тих умовах, які склалися. Я задоволений уже тим, що цього року працівники університету перед канікулами вчасно отримали зарплату, відпускні і оздоровчі. Особисто тримав це питання на контролі, і нам вдалося не допустити минулорічної ситуації, коли ті співробітники УжНУ, яким зарплата виплачувалася зі спецфонду університету, отримували її з певною затримкою.

«Я ДУЖЕ РАДИЙ, ЩО СЕРГІЙ КВІТ Є НАШИМ МІНІСТРОМ»

Знаю, що ви брали участь у парламентських слуханнях, де обговорювався новий закон про вищу освіту. Ви вже називали цей закон прогресивним. У чому його переваги? Якщо можна – конкретно, на прикладі УжНУ, його працівників і студентів.

Закон справді прогресивний. Він містить цілий ряд дуже важливих змін. Почну з того, що він демократизує вищу освіту в Україні, надає широкі повноваження університетам, закладає адаптаційні механізми до Європейського простору вищої освіти. Також цей закон змінює умови акредитації і ліцензування вузів та спеціальностей: з одного боку зменшена бюрократична складова, створюється незалежне агентство із забезпечення оцінювання та якості вищої освіти, а з іншого -- нові правила передбачають, що слабий вуз не зможе ліцензувати нову спеціальність. Тільки потужний університет з добрим кадровим потенціалом і матеріально-технічною базою зможе пройти процес ліцензування та акредитації спеціальності. Безумовно, це перевага, для такого університету, як наш, Ужгородський національний.

Що стосується інших моментів… У законі ліквідовується освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста. Хоча в цьому році ми ще проводитимемо навчання за програмою спеціаліста, але хочу повідомити хорошу новину: всі спеціалісти будуть прирівняні до магістра.

Це стосується і тих випускників, що здобули кваліфікацію «спеціаліст» раніше, скажімо, 10 років тому?

Так, це стосується всіх. Тепер будуть такі освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, освітньо-науковий рівень доктора філософії і науковий --доктора наук. Ще раз повторюю, щоб ніхто не переживав: всі, хто цього року поступає на спеціаліста, будуть прирівняні до магістра.

Що стосується змін у зв’язку з новим законом для викладачів. Дуже важливий момент – зменшення навчального навантаження на одну ставку науково-педагогічного працівника. Якщо максимальне зараз складає 900 годин, то, згідно з новим законом, становитиме максимум 600 ((норма починає діяти з 1 вересня 2015 року). Це розвантажить викладачів і вивільняє час, щоб вони могли займатися науковою і науково-методичною роботою більш якісно і повною мірою.

Окремо важливо наголосити, що зменшується і аудиторне навантаження на студентів. Це теж дуже добре. Модуль зменшується з 36 годин до 30. Наша мета – виховувати, умовно кажучи, не такого студента, який буде «напакований» знаннями, а такого, який буде вміти самостійно працювати на основі отриманих знань. І тепер більший акцент буде зроблено саме на самостійну роботу студентів.

Це важливо, на ваш погляд?

Дуже важливо. Пригадую, коли в 2000 році був у Сполучених Штатах Америки, в Ohio State University, я був здивований, коли вранці, десь о 8-й годині, зайшов у бібліотеку і побачив там велику кількість студентів. Всі щось шукали, ксерокопіювали, читали, писали, працювали за комп’ютерами. Я здивувався і поцікавився, в чому річ? Виявляється, в них аудиторне навантаження не таке велике, а акцент зроблено на тому, щоб студенти самостійно отримували й аналізували інформацію. Лише тоді можна виховати хорошого фахівця, який матиме здатність, зокрема, і до наукової роботи.

Ось лише частина того, що коротко можна відзначити -- не всі, але основні моменти, які роблять новий закон «Про вищу освіту» дуже прогресивним. Змін, дійсно, дуже багато, вони торкнулися практично всіх сфер життя вищої школи.

 Володимире Івановичу, нинішній міністр освіти і науки Сергій Квіт – уродженець Закарпаття. Чи були ви з ним знайомі до вашого призначення керівником університету? І чи відчуваєте підтримку, київське «плече для УжНУ»?

З Сергієм Мироновичем до того часу, як він став міністром, я зустрічався лише один раз у житті, це було 2 роки тому. Справді, він наш земляк, адже народився в Ужгороді. Навіть ті люди, які з ним не зустрічалися, знають про його діяльність. Що говорити -- це ректор Києво-Могилянської академії…

Який вистояв у війні з Табачником...

Так, і не тільки з ним персонально, а й у війні з цілим попереднім міністерством. Це абсолютно демократична людина широких прогресивних поглядів. До речі, коли мені запропонували виконувати обов’язки ректора, то в мене була внутрішня боротьба чи радше вагання: треба погоджуватися, чи ні. Одним із плюсів у колонці під «треба», важливим аргументом за те, щоб пристати на цю пропозицію, було саме те, що міністром став Сергій Квіт. Я знав, що Міністерство тепер працюватиме по-новому. Буду відвертим: я дуже радий, що Сергій Миронович є нашим міністром. Це дуже принципова, демократична людина, яка ніколи не піде на невиправдані кроки. А щодо його відношення до нашого університету, скажу коротко: воно є дуже хорошим (посміхається – Я.С.).

«ПІДОЗРЮЮ, ЩО КОРУПЦІЯ НЕРІДКО ПРОВОКУЄТЬСЯ СТУДЕНТАМИ»

Недавно екс-ректор УжНУ Федір Ващук написав у своєму фейсбуці цікавий пост, який я попросив би вас прокоментувати. Дослівно не процитую, але суть приблизно така: шахраї і аферисти з ректорату вимагають гроші за вступ до магістратури, приховуючи інформацію, що, за новим законом, спеціаліст буде прирівнюватися до магістра. Як би ви прокоментували цей його допис? І взагалі -- чи бачитеся з Федором Ващуком, які у вас зараз стосунки?

З Федором Григоровичем після того, як я став виконувачем обов’язків ректора, бачився та спілкувався. Правда, тільки один раз.

Вважаю, що він, як і інші керівники, які були в нашому вузі, зробив у тому числі достатньо позитивного для розвитку університету.

Ви вже не раз наголошували у своїх виступах, в тому числі й у ЗМІ, на важливості співпраці з європейськими університетами. Будь ласка, конкретизуйте, чого очікуєте від такого партнерства?

Коли говоримо про нові можливості для студентів, то насамперед це програми обміну, проходження практики в європейських університетах, тощо. А стосовно викладачів -- це обмін досвідом і спільна участь у європейських грантах. Позаяк ми не є університетом, який функціонує в країні, що є членом Євросоюзу (хоча надіємося, що вступ до ЄС це тільки питання часу – посміхається – Я.С.) ми не можемо бути координаторами великих проектів. Ними, як правило, є великі університети Західної Європи. Це реалії життя…
Саме тому дуже актуальним є питання консорціумів університетів, в яких ми можемо брати участь. Тому, наприклад, мій нещодавній візит до п’яти провідних вузів Литовської республіки мав на меті започаткування співпраці саме в консорціумі університетів. Якщо так станеться, ми матимемо можливість брати участь у європейських грантових програмах. До прикладу, наукова програма «Горизонт», що розрахована до 2020 року, передбачає 70 мільярдів євро для проведення наукових робіт. Тому ми активізуємо цю роботу.

Відзначу, що ряд наших підрозділів уже виграли європейські гранти, в тому числі і цього року. Ми вже мали візит керівників одного з литовських університетів -- з Каунаса -- і намалювали собі конкретні програми, над якими будемо найближчим часом працювати. Я впевнений, що міжнародна співпраця, яка дозволить нашим працівникам реалізовуватися в європейських проектах і заробляти в цих проектах кошти, має дуже хорошу перспективу.

Перепрошую, але як би ви все-таки прокоментували ту фразу Федора Ващука про шахраїв і аферистів з ректорату?

Я, чесно кажучи, цього не читав. Шахраїв та аферистів у ректораті точно немає. Інформація недостовірна, формулювання взагалі, м’яко кажучи, дивне. Сам же я постійно при нагоді наголошую, що в перехідних положеннях нового закону зазначено, що всі спеціалісти відтепер будуть прирівнюватися до магістрів. До речі, ми щойно говорили з вами про це…

Просто це запитання підводить нас до теми корупції…

Розумію.

З моменту вашого призначення фактичним керівником університету вже минуло значно більше ста днів. Чи планували ви, ставши ректором, боротися з хабарництвом в університеті? Якщо так, чи вдалося, на ваш погляд, щось із запланованого здійснити?

Безумовно. Це був один із моментів моєї програми. І не тільки був, а й є, і буде. Ми вже здійснили ряд заходів, щоб викорінити корупцію в нашому університеті. Деякі зараз перерахую. Але спочатку хочу наголосити, що мій принциповий підхід до цієї проблеми – займатися не каральними заходами, а превентивною роботою.

Що ми вже зробили? Перше: ми дуже активно почали працювати зі студентським самоврядуванням. На сьогодні представники студентів присутні на будь-якому екзамені, на якому мають бажання бути. Вони подають списки тих людей, які прийдуть на іспит (щоб не було хаосу), і ці представники студентського самоврядування присутні на екзамені стільки, скільки вважають за потрібне. До речі, вони, а також представники Громадської ради університету приходили і на вступні іспити для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст» і «Магістр».

Крім того, ми відкрили «антикорупційну» електронну скриньку довіри. І туди приходять листи. До цього e-mail мають доступ тільки проректори і ректор, і кожен випадок ми дуже ретельно вивчаємо.

А чи є якісь наслідки?

Безумовно. Проведена вже не одна серйозна розмова з викладачами, прізвища яких згадувалися дописувачами. Звичайно, ми перевіряємо всі факти і припущення, які отримуємо на цю скриньку довіри. Крім того, в університеті активно працює антикорупційний відділ – саме у плані профілактики корупції. А ще до 1 вересня всі кафедри на сайтах відповідних факультетів мають оприлюднити робочі плани, навчальні програми, методичні розробки, які розроблено на кафедрі, і навіть лекції. Наразі більша частина викладачів (а в майбутньому я хочу, щоб ішлося про всіх викладачів УжНУ) читають лекції з використанням мультимедійних проекторів. Так-от більша частина слайдів має бути оприлюднена на сайті. З кожної лекції. Ми за цим будемо дуже суворо стежити. Що це дає? Це полегшує доступ студенту до інформації. І відповідно, унеможливлює ситуації, коли людина читає в лекціях один матеріал, а на екзамен виносить якісь зовсім інші питання.

Вважаю, що ціла низка цих заходів, направлених на профілактику корупції, дасть ефект.

Володимире Івановичу, це все дуже класно -- слайди, доступ до інформації… Але не завжди проблема у викладачах. Є студенти, яким простіше заплатити за іспит, бо вони просто не хочуть вчитися.

Я впевнений у тому, що хороший студент не платить. Справді, підозрюю, що корупція нерідко провокується студентами. Як ви правильно сказали – слабими студентами. Їм простіше не вчитися, сказати татові чи мамі, що без грошей «пройти» викладача неможливо, взяти від них гроші і заплатити. Але такі студенти не розуміють одного – у них немає майбутнього. Бо ж вони вчаться не для батьків і не для викладачів, а для себе. Людина, яка, закінчивши вуз, не має достатніх знань, не має перспективи. Я завжди про це говорю на останній лекції, кажу студентам: запам’ятайте, більшість справ у житті вирішуються не з допомогою блату, практично все ваше майбутнє залежить від вас. І я в це щиро вірю.

«ХОЧУ, ЩОБ КОЖЕН ПРАЦІВНИК УЖНУ МІГ ПРИСТОЙНО ЗАРОБЛЯТИ»

У той день, коли вас обирали ректором, я зауважив один цікавий момент. Буду з вами відвертим...

Так, звичайно.

Ми розуміємо, що ви один із небагатьох керівників на Закарпатті високого рівня, який прийшов на свою посаду зокрема через те, що сталася Революція гідності. (Погоджуючись, киває головою – Я.С.) Революцію в університеті зробили студенти. Проте в день виборів жоден із них чомусь не виступив перед делегатами конференції. Мене це, відверто кажучи, здивувало. Студенти не хотіли, чи їм не знайшлося місця на трибуні?

Якщо добре пам’ятаю, тоді в обговоренні моєї програми виступали шестеро чи семеро людей, і я особисто знав тільки чотирьох із них… Це свідчить про те, що ми не займалися режисурою виборів. 

Якби ми робили це в такому традиційно радянському стилі, ми запланували б виступ і професора, і молодого спеціаліста і обов’язково лояльного студента (сміється – Я.С.). Ви бачили, що цього не було, хто хотів, той виступив, і сказав те, що хотів. І те, що студенти не виступали – цьому також доказ.

Хоча, може, справа ще й у іншому – зі студентами на той час у нас уже була проведена відверта розмова. Коли 5 березня мене призначили в.о. ректора, перша моя зустріч була саме з ними. Я наполіг на тому, щоб на ній не було жодного викладача, проректора, декана чи завкафедрою. Тільки студенти. 

Тоді звернувся до них: «Не бійтеся, розказуйте все, я хочу знати про ситуацію в університеті від вас». І студенти були дуже відвертими. Тоді я законспектував 4 сторінки -- їхніх претензій, побажань, думок, того, що вони хочуть, змін, яких прагнуть. 

 І на сьогодні майже всі побажання студентів, які тоді почув і записав, вдалося виконати.

Володимире Івановичу, певен, що ви усвідомлювали, коли йшли працювати ректором, що до вас будуть очікування як до людини, яка поміняє хибно вибудувану в університеті систему. До колишнього ректора озвучувалося кілька претензій. Як за недолік, наприклад, ставили створення інститутів над факультетами – опоненти казали, що це чинилося для того, аби зробити залежними і «ручними» директорів цих інститутів. Чи ви міняли щось із того, що зробив Федір Ващук і за що неодноразово критикувався, чи все лишилося так, як було?

Певні структурні зміни в університеті ми вже провели. Безумовно, це вимагає кропіткої роботи. Я, припустимо, бачу, що є підрозділи, структуру яких треба міняти – для того, щоб університет розвивався. Таку надбудову, як інститути над факультетами, ми вже ліквідували і вони (факультети – Я.С.) стали більш самостійними. Це рішення ми приймали колегіально, Вченою радою. Перед цим була створена робоча група з реструктуризації університету і з приведення штатного розпису УжНУ до того, який рекомендований міністерством. Процес триває, робота ще не завершена. Не хотілося б приймати поспішних рішень, щоб потім повертатися і заново все ламати, або шкодувати за тим, що зроблено. Загалом це досить тривалий процес, думаю, що він займе ще цілий навчальний рік.

І все-таки повернімося до теми хабарів в університеті. Зрозуміло, що за кілька місяців проблеми остаточно не вирішити. Та все ж - як можна викорінити корупцію? Ваш рецепт?

Результату можна досягти за допомогою двох речей. Перше – змінити атмосферу в університеті. А друге – рядом заходів, насамперед профілактичних, а деколи й непрофілактичних. Під час виборів ректора я казав: одна з моїх цілей – зробити так, щоб люди, які активно працюють, займаються наукою, щоб вони жили краще, ніж ті, що нічого не роблять і «заглядають у кишеню» студента. Ці кроки з профілактики корупції, про які я говорив вище, саме на це й спрямовані.

І навіть міжнародна робота також цьому посприяє. Хочу, щоб люди, які вміють робити науку (а ми будемо їм допомагати писати гранти і заробляти легальні пристойні гроші), могли жити спокійно, платити податки, не боячись, що завтра хтось може прийти і звинуватити їх у якихось темних справах.

Та й не виникало б тоді спокуси брати якісь 20-30 доларів за залік…

Безумовно. У нас є кафедри, які беруть участь у міжнародних дослідженнях з апробації лікарських препаратів і новітніх методик. Сам із колективом кафедри і Центром нейрохірургії та неврології беру участь у таких програмах. Наводжу це як приклад: щоб клініка попала в перелік тих колективів, які можуть проводити такі дослідження, треба мати певний авторитет, добре себе зарекомендувати. Ми вже більше ніж 10 років успішно працюємо в цьому напрямку: кошти отримує і установа, і особисто її працівники. Мої молоді співробітники просто щасливі, бо мають можливість кудись поїхати відпочити, покращити свої житлові умови. І це офіційно отримані кошти. Достойна людина заслуговує на високий рівень життя. Сьогодні ж, на жаль, зарплата працівників університету ганебно низька…

«ТЕПЕР ОПЕРУЮ РІДШЕ, АЛЕ МЕНІ ЗАЛИШАЮТЬ НАЙСКЛАДНІШІ ВИПАДКИ»

Багатьох цікавить питання: для чого знаменитий лікар Смоланка став ректором, навіщо йому ці проблеми? Може, відкрито вам цього не кажуть, але говорять про це часто. Раз маю нагоду, то спитаю – навіщо воно вам?

Ви знаєте, багато людей таки питають: нащо ти вирішив очолити університет, інституцію з величезним числом студентів і працівників? Ти -- відомий хірург, успішна людина, нащо тобі це? Відповідь проста: я прийшов сюди, щоб сприяти розвитку університету. Це єдина моя мета.

Розумієте, Ужгородський національний університет – мій рідний. Тут свого часу протягом 30 років працював мій батько (був деканом хімічного факультету – Я.С.). В університеті я пройшов усіма сходинками – від студента до завідувача кафедри, не полишав роботи в УжНУ. Я люблю наш університет і хочу, щоб він розвивався, ставав ще кращим.

Можливість очолити університет сприйняв також як ще один виклик у своєму житті. Свого часу таким викликом для мене стало створення Центру нейрохірургії та неврології. Я взявся за цю роботу і, ніби, непогано з нею справлявся – сьогодні Центр визнаний одним із кращих в Україні (мій співрозмовник скромно не каже, що в деяких аспектах Центр нейрохірургії і неврології Центр є найкращим на теренах України – Я.С.).

Наступним викликом для мене була пропозиція очолити Асоціацію нейрохірургів України. Цей етап у моєму житті ще триває, але також відчуваю, що встигаю справлятися з обов’язками Президента Асоціації – ми значно активізували роботу, швидко будуємо зв’язки і співпрацю на міжнародному рівні, запроваджуємо передові стандарти і методи роботи, допомагаємо молоді…

І от можливість очолити університет стала ще одним серйозним викликом у моєму житті. Я не звик пасувати перед складними обставинами чи труднощами. Тому, зваживши все, прийняв цей виклик. Якщо мені вдасться зробити те, що запланував і що оголосив у своїй програмі перед виборами ректора, -- буду щасливий. Повірте, це не пафосні слова.

Володимире Івановичу: а як тепер із лікарською практикою? Встигаєте працювати і ректором, і хірургом? Знаю, що є таке поняття як необхідна мінімальна кількість операцій на рік, які має провести лікар, щоб не втрачати кваліфікацію. У вас операцій поменшало?

Справді, тепер оперую дещо менше, але мені залишають найскладніші випадки (посміхається – Я.С.). Тому, повірте, я в тонусі. Радий, що в нашому Центрі виростає молоде покоління хірургів, які вже здатні проводити більшість операцій. Це мене надзвичайно тішить.

Якщо читачам цікаво, розкажу про свій робочий день. Зранку десь три години -- робота в ректораті, потім їду до Центру нейрохірургії і працюю там, а після обіду знову повертаюся в ректорат і далі займаюся університетськими справами до вечора. До слова, робота в ректораті налагоджена системно і якісно, за що подяка його працівникам. Важливо, що вдається зібрати навколо себе однодумців. Чітко працюють проректори, більшість деканів, керівників та працівників підрозділів. Вдячний їм за це.

Я розумію, що може скластися думка, що працювати одночасно на двох відповідальних ділянках – складно. Що напружений графік і той великий масив проблем, які щодня треба вирішувати, можуть вносити дискомфорт у життя. Але для мене все не так. Навпаки – я маю велике внутрішнє задоволення від роботи і в ректораті, і в клініці. Мені подобається такий ритм. Не буду лукавити: так працювати непросто, але при цьому я почуваюся задоволеним.

На завершення розмови хотів би спитати про дивні «новини» з життя УжНУ, які віднедавна хтось став розсилати ЗМІ з анонімної електронної скриньки. Маю на увазі повідомлення про «проблеми» в УжНУ: то держзамовлення, мовляв, не виконали, то заочників не добрали, то екзамени безпідставно відтермінували, то ще з чимось не справилися, і навіть, що ви – українофоб :) Причому автори таких інформацій чомусь підписуються псевдонімами. Хотілося б почути ваш коментар із цього приводу: хто це робить і для чого?

Дійсно, на жаль, в останні тижні через деякі електронні засоби інформації розповсюджується відверта неправда про наш університет. Адекватні люди просто сміються з написаного, але це скидається на таку собі «цілеспрямовану кампанію» із дискредитації вузу, і в першу чергу, керівництва університету.

Автори матеріалів пишуть під вигаданими прізвищами або взагалі не підписуються. Але, повірте, завдяки хорошим відносинам із різними людьми нам вдалося розібратися з «механізмом» запуску цих речей.

Як з’ясувалося, працює над цим нечисленна групка осіб, уже знаємо, хто пише і хто «лобіює» розміщення цих опусів. На це все навіть не вартує звертати уваги, адже такі речі ніяким чином не позначаться на обраному колективом курсі університету.

Розмовляв Ярослав СВІТЛИК
«Час Закарпаття»

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com