Колись у древньому Римі дуже популярним був вислів про те, що людям для щастя потрібно якомога більше хліба та видовищ… і якщо на хліб доводиться заробляти нелегкою працею, то видовища часто даються задарма. Проте люди, які дарують оточуючим феєрію вражень, багато трудяться над собою, самовдосконалюються, досліджують власні сили та світосприйняття інших… Але ж як фокусникам удається перевертати закони природи з ніг на голову під час своїх виступів?
У кожного «чарівника» є свої «фішки»19-річний Василь Антоня з Липчі, що на Хустщині, – великий життєлюб та гуморист, а ще прихильник усього незвичайного. Фокусами хлопець займається із 16 років, витрачаючи на своє хобі не менше двох годин на добу.
– Фокус – це сценічне мистецтво, – каже Василь. – Тому виступаючи на корпоративі чи перед друзями, чи просто сусідськими дітлахами, треба бути і актором, і клоуном, і чарівником одночасно. Вправності долонь та справжньої майстерності можна досягти завдяки терпінню й наполегливості. Я би ще додав, що треба вміти дивувати людей та не втрачати інтерес до таємничого.
Цирковим ремеслом липчанин захопився випадково, просто бажаючи відкрити для себе щось нове. Тепер він знає близько сотні номерів з монетами, картами, хустинками. Атрибути для виступів нерідко робить власноруч.
Разом із арт-студією «Йо!» Василь виступає на різних молодіжних акціях усієї України, і його трюки викликають неабиякий захват прихильників ілюзійної творчості.
– Фокусники нікого не обманюють. Просто не розкривають очевидних речей. Саме через це загадкові номери Василя Антоні люди сприймають як щось надреальне, таємниче, – заявляє одна з шанувальниць таланту молодого фокусника Аліна Товт.
Основними допоміжними атрибутами для «чаклувань» хлопця є колода карт, декілька монеток, хустинки. Звісно, має й кілька допоміжних невидимих помічників, але про них не розповідає, бо не було б інтриги.
– Кожен фокусник вкладає в номер щось своє, тому абсолютно однакових трюків просто немає, – запевняє Василь. – Моїм же першим фокусом був номер із картами. Його показав мені знайомий, а згодом навіть розкрив секрети «дива». Почав пробувати і сам. Спочатку виходило не дуже добре, але потім відпрацював рухи до автоматизму. Зараз у мене карти з собою завжди, бо ж колода невелика, займає мало місця в кишені, її можна купити будь-де, і коштує недорого… Витягнув її – і вже показуєш фокус.
Магія і фокуси – речі різніКнижок із магії Василь Антоня не читає, навпаки, є дуже побожним.
– Чаклунство і циркове мистецтво – абсолютно різні речі, – стверджує хлопець. – Фокусник, швидше, як психолог, маніпулює предметами, користується трюковою ілюзійною апаратурою, створює художній образ так, щоб глядач не шукав обману, а бачив виключно виставу.
У родині Василя Антоні ніхто не займався акторством, тож хобі сина батьки спочатку сприймали насторожено, але потім, переконавшись, що фокуси для хлопця мають неабияке значення, змирилися.
– У мене в житті, як в анекдоті: тато-мама нормальні, тільки син – фокусник, – сміється Василь. – Звісно, професія для Закарпаття нетипова, але ж не кожному брати до рук лопату чи сокиру. Хоча траплялися ситуації, коли конче потрібні були гроші й хотілося здобути інший фах, добре заробляти… Але моменти суму минали, і я знову повертався до фокусів. Узагалі немає такої справи, яка б приносила мені стільки задоволення, як відпрацювання номерів ілюзійного жанру.
Молодий фокусник захоплюється талантом Гаррі Гудіні та Девіда Копперфільда, мріє змайструвати літаючий столик і чарівний годинник, а також повторити трюки людини-легенди Дай Вернона.
Марина Алдон,
"Карпатський об’єктив"