Спочатку борть була штучно зробленим дуплом у живому дереві, пізніше так стали називати також дуплянку, прикріплену на ньому. І це не просто багатовіковий закарпатський промисел у історичному ракурсі. Продовжувачів давніх традицій можна зустріти й нині. Зокрема лісове бджільництво відроджується й розвивається в Мукачівському, Довжанському та Брустурянському ЛГ.
Власник борті ставив на дереві клеймоРозвитку бджільництва в нашому краї сприяли природні кліматичні умови, квітуче різнотрав’я в лісах та на полонинах. Водночас нестабільність погоди й суворість гірського клімату Карпат зіграли значну роль у формуванні господарсько-корисних ознак бджіл регіону. Боротьба за виживання закріпила в них здатність працювати в умовах підвищеної вологості повітря, переносити довгу зиму з різкими коливаннями температур і частими відлигами, економно використовувати корм. Крім цього, карпатські крилаті трудівниці прославилися своїм миролюбним характером, спокійною поведінкою при оглядах. Всі ці якості зробили їх відомими й відкрили дорогу на маленькі й великі пасіки в багатьох куточках нашої планети.
Серед промислів та ремесел, які відігравали важливу роль у виробничій діяльності краян, вагоме місце посідало бджільництво. Спочатку це був період бортництва з поступовим переходом до колодного утримування комах, а після винаходу рамкового вулика – до раціонального, що дозволяло зберігати сім’ї бджіл та отримувати чистий мед.
Слово «борть» походить від «бор» – шпильковий ліс. Тобто бортництво – це борове, лісове бджільництво. Бортувати – значить видовбувати отвір у дереві. З природного дупла, в якому живуть бджоли, відбирати мед було важко, тож його стали переробляти, щоб полегшити доступ до гнізда. Ліси в давнину перебували у власності родових громад та князів, а знайдені дупла ставали власністю того, хто їх першим відшукав. Бортники мітили стовбури й місцевість, де знаходилися борті. Вони витрачали багато сил і часу на перехід від одного дупла до іншого, тому цілком природно виникла думка робити для бджіл штучні дупла – борті, щоб розташувати їх ближче.
Бортневе дерево мало товщину від 1,5 до 2 метрів. У місці видовбування бортей – не менш 60 сантиметрів. Меду залишали бджолам стільки, щоб їм вистачило на зиму й весну, тобто відбирали тільки зайвий. Борті вважалися приватною власністю: господар на дереві ставив клеймо – знак (прапор) їх приналежності певній особі. Прапори зберігалися в роду й передавалися у спадок. Вони були князівські, державні та селянські й відрізнялися один від одного. Це – цінні історичні пам’ятки, які свідчать про витончене знання природи бортниками, їхню професійну майстерність, є реліквіями побуту й культури старовини. Потомствені бджолярі могли розповісти «біографію» кожної борті за кожне сторіччя, називали їх по іменах.
Як прокладання вузькоколійок пов’язане з бджолами?Ця професія вимагала значної витримки і спритності. Досвідчений бортник, а часто це був лісівник, знав, де й на якій висоті зручніше зробити борть, міг стійко витримати укуси лютих диких комах. Він беріг кожну бджолу. Представники цього промислу зробили чимало відкриттів щодо життя й поведінки медоносних комах, технології догляду за ними.
З появою права власності на борті намічаються кордони поділу одних володінь від інших, так звані бортні угіддя. Це були ділянки лісу з бортних дерев. Більшість бджолярів мали їх по 50 – 80, деякі по 200 – 500, а фахівці-промисловці – тисячі. Бортників здавна вважали першопрохідцями. Є відомості, що вони заселяли землі в глибинці незайманих лісів, відшукували багаті бджолами місця й освоювали їх.
Оскільки Закарпаття було благодатним краєм і карпатська бджола мандрувала Європою, то цей промисел завжди тут розвивався. Однак коли в горах почалося прокладання доріг із Надвірної до Рахова та цілої низки вузькоколійок, для бджільництва настав новий етап розвитку. Почали інтенсивно вирубувати ліси, для вивезення деревини потрібна була розгалужена транспортна мережа, тож великі власники для розширення лісорозробок розпочали будівництво цілої мережі вузькоколійок. Гори ставали все більш лисими, на просіках розросталися масиви диких медоносів – малини, ожини, іван-чаю, чорниці, що створювало добру кормову базу для бджіл. А лісівники продовжували розвивати напрям бджільництва й щедро торгували медом та власне цими комахами з європейськими країнами. Місцеві темні чистокровні бджоли мандрували на продаж у Чехію та за кордон, за них добре платили. І не треба було завозити їх із Італії, Німеччини.
Чехословацький період: з’їзди пасічників і виставки-ярмаркиВже за часів Чехословаччини фахівці високо оцінювали карпатських бджіл. Простежувалася розумна й досить аргументована гіпотеза про перспективність їх експорту в майбутньому. Починаючи з 1920-го заходи, які проводили товариства пасічників Чехії і Словаччини, мали великий вплив на розвиток бджільництва на тодішній Підкарпатській Русі. Вони організовували з’їзди й проводили виставки-ярмарки. Перше наше товариство бджолярів саме того року створили в смт Великий Березний. У 1921-му з’явилося «Крайове пчолярське об’єднання Підкарпатської Русі» в Ужгороді.
З того часу почалося піднесення розвитку цієї галузі. Відтак 10 травня 1924-го заснували товариство «Рій», яке в саду Ужгородської учительської гімназії по вулиці Підградській відкрило взірцеву пасіку. Тут проводили курси, слухачами яких стали майже 800 осіб, а пасіку за два роки відвідало понад 4 000 людей.
Якщо в 1921-му в краї існувало 5 бджолярських товариств, де мали членство 268 осіб, то 1936-го – вже 49, на 752 чоловік, які загалом утримували 25 600 бджолосімей. В Ужгороді впродовж 1923 – 1925 років навіть виходив часопис «Підкарпатське бджолярство».
За бджолами можна спостерігати в демонстраційному вулику
Дмитро Чуса – сучасний нащадок бортниківНа Закарпатті в лісових господарствах нині теж займаються медом. Так, у Мукачівському, Довжанському, Брустурянському ЛГ є нащадки бортників, а побічне користування активно розвивається в останні роки. Лісничого Турбатського лісництва Брустурянського ЛМГ Дмитра Чусу знають як гарного господаря-фахівця. А ще в нього є такий мед, якого не знайдете більше ніде. Понад 10 років у вільний від роботи час він із задоволенням займається своєю пасікою, перейнявши це вміння від бджоляра-мандрівника, котрий ніс рій через ліс. Дмитро побачив його, поцікавився, що саме несе, й купив рій. Тепер уже має їх близько 200. Розводить темну лісову бджолу, вона ж карпатська, або темна європейська Apis mellifera mellifera – один із 29 підвидів цієї медоносної комахи. Він витримує довгі холодні тячівські зими, де мороз зашкалює за -30 градусів, стійкий до хвороб і за кілька місяців тепла встигає зібрати стільки меду, що його запасів вистачає на цілий рік. Колись ареал темної лісової бджоли скоротився через інтенсивну вирубку лісів, але зараз, завдяки активному лісовідновленню, за цих комах можна не турбуватися.
Дмитро Чуса розповідає: «Мед із глибокої давнини вважався такою ж необхідністю, як хліб. Немає іншого подібного поживного й корисного продукту, який би так високо цінувався народами всього світу. Важко уявити закарпатський побут без меду. Його їли з кашами та сиром, подавали до млинців, із ним готували розварну пшеницю, ячмінь, солодкі сирники. Мед надавав сили, легкості в тілі. Ця його властивість була добре відома нашим пращурам. Він подовжував життя, зберігав здоров’я, молодість душі й тіла, вважався єдиним засобом досягнення бадьорої старості. Мед служив символом достатку, любові й багатства. У різних куточках сучасного лісового Закарпаття досі ще знаходяться любителі бортного промислу. Він привертає увагу своєю незвичністю, не пошкодженим природним зв’язком із далекими пращурами, романтикою».
Розповів Дмитро Чуса й про особливий лікувальний мед, який можна виготовити самотужки. «Шпильковий ліс – місце, де дихається легко, й навіть повітря має цілющі властивості. Вся справа в корисних речовинах, які виділяють ці дерева. Вони допомагають впоратися із захворюваннями дихальних шляхів та іншими недугами. Особливо активно виділяються фітонциди навесні, під час цвітіння, але, на жаль, далеко не всі мають змогу щодня здійснювати прогулянки до хвойного лісу. Зате є варіант узяти з собою його частинку, щоб насолоджуватися пряним свіжим ароматом і користю рослин! Із молодих пагонів шишок варять особливий мед – так звану «Шишківку медову» та «Хвоївку медову». Вони насичені вітамінами, зокрема «С», мінералами й ефірними оліями. Мають яскраво виражений лікувальний ефект при бронхіті, ангіні, застуді, а також при грипі. Шпильковий мед чинить позитивний вплив і на травну систему, кров, нирки та печінку. Вкрай необхідно вживати його і при порушенні обміну речовин. А ще він лікує серцево-судинну систему, астму та навіть туберкульоз. Мед – цілющий, тому ця справа буде жити», – підсумував лісничий.
Юлія ДАВИДОВА, прес-служба ЗОУЛМГ