Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Підсумки Донбаського референдуму очима українського поета із Закарпаття

11 травня 2014 р., 23:04

Андрій Любка, відомий в Україні та за рубежем поет, вихідець із Закарпаття, впевнений, що Україна буде там, де її відстоюватиме не армія, а місцеве населення, так як армія утримується за кошти всіх – і донбасян, і ужгородців.

Референдум 11 травня насправді нічого не вирішує, бо все залежить від рішення Путіна. Якщо Росії захочеться, то пропаганда зможе використати будь-який привід для своїх потреб: звернення комітету матерів Донеччини з проханням про введення миротворчого контингенту, заяву кількох мерів про бажання їх міст стати частиною Росії, рішення облради тощо. Зрештою, анексувати ці території Путін може й без приводу – просто виходячи зі своєї хворої логіки й картини світу.

Друга світова війна теж почалася не з нападу Німеччини на Польщу, а з провокації, яку влаштував Гітлер: нібито поляки напали на німців і повбивали їх. Тепер про це пам’ятають уже тільки історики, але у ті вересневі дні 1939 року така подача інформації домінувала в Німеччині й її сателітах. Значно важливішим є інше: як люди сприймають таку інформацію.

Усі бачили кадри, на яких місцеве населення Донбасу зупиняє танки й бойові машини піхоти української армії. Це не просто зомбовані люди, це не наслідок пропаганди, оскільки пропаганда не може діяти у суспільстві, в якому є доступ до різних джерел інформації. Пропаганда можлива в Північній Кореї, в окремо взятому й закритому заповіднику, куди не просочуються жодні інші точки зору й новини. А населення Донбасу має інтернет, має, врешті-решт, доступ до різних телевізійних каналів – і українських, і російських, і європейських. Вони свідомо роблять свій вибір, обираючи саме ті випуски новин, що не порушують їхню картину світу. Якщо більшість населення не хоче вмикати новини на «мовє», а радше слухає Кісєльова – це не пропаганда, це свідомий вибір картинки світу, сторони конфлікту.

Люди, які сьогодні вийшли на референдум – зробили свій вибір, не побоялися вийти на вулицю і взяти участь у шабаші, з якого сміятиметься весь цивілізований світ. Ясна річ, він не матиме жодних юридичних наслідків. Але матиме історичний: ми не бачимо людей, які б масово виходили протестувати проти референдуму. Пам’ятаєте, у сніжному грудні минулого року у місті Сміла стояв тільки один євромайданівець з плакатом? І не треба казати, що йому не було страшно – місцеві князьки могли вислати на нього тітушок, які б тихо розправилися з чоловіком у підворітні, навіть ніхто б не дізнався про це. Але той чоловік вийшов і показав свою позицію. Сьогодні Україні, українському народу, українській владі й українській армії критично не вистачає таких голосів і позицій з Донбасу. Армія утримується за кошти всіх – і донбасян, і ужгородців, вона не може і не має займати якусь сторону конфлікту. Я б не хотів, щоб куля, куплена за гроші з моїх податків і податків мого однолітка з Макіївки убивала мирного – хай навіть проросійського – демонстранта. Куля має наздогнати терориста, вбивцю, злодія, ворожого аґента, але не мирного протестувальника. Цим ми й маємо відрізнятися – зрештою, і відрізняємося – від Росії. Цивілізованістю, милосердям, людяністю.

Тому армія тут ні до чого. Армія має воювати там, де місцеве населення допомагає їй, годуючи, підказуючи дорогу, віддаючи своє пальне й відкриваючи будинки для втомлених солдатів. Долю Донбасу має вирішити місцеве населення, яке або боротиметься за Україну й вийде на масові акції, або ні. Революції завжди робляться меншістю, яка більш активна й мобільна. Пасивна більшість нічого не вирішує. За останні тижні, коли вся Україна, навіть найзатятіші соборники побачили кадри ворожого ставлення населення Донбасу до всього українського – мови, цінностей, влади, армії, телеканалів – змінилася суспільна думка: тепер уже не Донбас диктуватиме й кричатиме несамовитим голосом про свій винятковий статус, а Україна буде довго думати й вагатися, чи потрібен їй такий «регіон». Думаю, багато хто б хотів почути Донбас, український Донбас – у зверненнях, на мітингах, на акціях непокори. Їм треба навчитися почувати себе господарями на своїй землі, вийти й прогнати зайд, навести лад. Якщо цього не станеться, то Україна не зникне. Але назавжди піде на дно Донбас.

Андрій Любка, Контракти


Мішо 12.05.2014 09:05 IP: 112.180.92.178
Про що можна говорити з озброєним ДАУНбасівцем? Хай ідуть нахрін у Рашу з української землі.А якщо хочуть разом з собою і зелю-то тільки особисто,розміро 1*2*2.Оце буде справедливо.Мочити навіть у бударі.
Станислав 12.05.2014 01:12 IP: 41.58.244.94
Підтримую на 100%. Я з Донецька і впевнений, що бажаючих вийти зі складу Вкраїни не так вже й багато. Але біда в тому, що сміливих активно протистояти їм теж небагато. Решта, яких більшість - ховаються по хатах за пічкою. Тож не варто віддавати молодим хлопцям з національної гвардії своє життя за таку бидлоту, від якої немає жодної підтримки.

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com