Це було в липні, до моєї відпустки. Проходила повз філармонію й зустріла знайомого кларнетиста, якого часто запрошують на відкриття виставок, Шандора Шрайнера. До всього він – артист оркестру заслуженого академічного Закарпатського народного хору, єдиний на Закарпатті професійний тараготист (тарагот – угорський народний інструмент, схожий на кларнет). Розговорилися, й виявилося, що пан Шандор нині… реставрує філармонійний рояль 1958-го року випуску. Не могла відмовитися від пропозиції побачити все на власні очі.
Невеличка прохідна кімната, де й стоїть згаданий рояль, заставлена баночками з рідинами, щітками тощо. «Це королівський, бо тут не 88 клавіш, як зазвичай, а 92. Деякі плутаються, де перша октава. «Такі роялі випускали рідко, – вводить у курс справи пан Шрайнер. – Цей – фірми «Петроф», зроблений ще в Чехословаччині. У Чехії загалом кілька фірм виробляють роялі: «Вайнбах», «Шольц». Найкращим вважається «Петроф». Що тільки на цьому роялі не грали! Як результат – педаль вбита, зламана у двох місцях. Якраз почав ремонтувати, розібрав. Пропилососив всередині інструмент».
Запитую, чим чистить клавіші? Роздивляємося. «Ось, дивіться, на басах клавіші рівні, а далі – ямки, бо більше грали. Впливає й піт від пальців, і т. п. Із цим уже нічого не зробиш, – пояснює. –Клавіші виготовляють зі слонової кістки. Чистять тільки пастою гоя (зелений камінь). Нею солдати колись чистили пряжку на ремені. Але з інструментом трохи інакше. Спочатку працюю із денатуратом, далі змішую його із пастою. А дерево нічим не чищу, хіба легкою «наждачкою», а якщо треба, то шелаком покриваю». Виявляється, шелак – це не лак. Аби краще зрозуміти, що воно таке, підходимо до старої шафи. «Бачите, тут ніби тріщини. Це так званий метод затирання. 40 – 50 шарів наноситься, тому старі меблі виглядають, як розбите скло коричневого кольору. Якщо шелак розвести з денатуратом, він буде прозорим. Однак чим більше додаєте шелака, тим густіший розчин і темніший колір. Словом, цей рояль реставрують уперше. Треба було – я взявся», — аргументує співрозмовник. Загалом за музичними інструментами потрібен догляд, хоча б раз на рік – «очищення».
У цій справі Шандор Шрайнер не новачок. Торік повністю відреставрував орган 1974-го року, який «живе» у філармонії. До речі, інструмент має 2242 труби! І пилюку «висмоктав», і інтонував, і вирівнював труби. Адже від цього залежить звучання. Орган теж раніше не чистили. На приведення його до ладу пішов рік.
Звісно, під час ремонту можна пошкодити інструмент, адже реставрація – це ручна й дуже філігранна робота. Але таких випадків у практиці майстра не траплялося. На реставрацію витрачає чимало часу. Іноді й кілька місяців. Фіксує фотоапаратом свою роботу – до й після. Зізнається, що любить цю справу. Бо ти перебуваєш сам на сам із інструментом. Вважає, що кожен із них має душу.
Цій справі пан Шрайнер спеціально не вчився. Але є нині єдиним на Закарпатті органним майстром, каже. В Україні таких семеро, троє – у Києві. Мова саме про тих людей, котрі можуть зробити все в органі. Одному, до речі, вже за 90. Шандору Шрайнеру дуже багато допомагає в телефонному режимі Олег Діптан, який є майстром Національної опери (чоловік заслуженої артистки Тетяни Орлової). Вони ніколи не бачилися в реальному житті, тому Шандор вважає його своїм онлайн–учителем. Закарпатець, до всього, вже 20 років є настроювачем піаніно. «Нічого спільного піаніно й орган не мають. Крім чорних і білих клавіш (Сміється. – Авт.). Тому підхід до чистки й реставрації різний», – коментує.
Ми не могли не побачити орган. Усі звикли слухати його в залі. Великий інструмент стоїть на сцені, має педалі, на ньому грають. От що знає більшість із нас. Насправді ж інша його частина – над сценою за декораціями. Щоб залізти всередину органа, ми пройшли коридор, і опинилися в тій частині філармонії, де колись була синагога. Маленька кімнатка зі старими афішами, фото синагог світу й прекрасними круглими віконницями… Приміщення-майстерня, виявляється, під дахом. Тепер ще три сходинки, двері – й ти всередині органа. Це велика махіна, ніби кімнатка з безліччю труб. Ти ходиш між ними, немов у якомусь «трубчастому лісі».
Тут всередині є 32 регістри (як маленьке піаніно), 6 рядів, усі звучать по-іншому. «Дворядний дає квінту, трирядний – приму й октаву. А це третій мануал. А тут педальні труби, ногами можемо грати, як руками. Розширюю-звужую труби, якщо перше, то нота вища, друге – навпаки. Деякі труби працюють наполовину», – такі дивні й нові слова для мене. Шандор каже, що такого органа, як у філармонії, нема ніде в області. Хоча на Закарпатті маємо 50 органів, тільки 30 діючих. Додому йшла під враженням. А за кілька днів майстер уже реставрував музичний інструмент у Хусті.
Для довідки. Шандор Шрайнер родом із Солотвина на Тячівщині, але мешкає в Ужгороді. Він –лауреат обласної премії ім. Д. Задора 2016 року в галузі музичного та виконавського мистецтва, видав книгу «Тарагот – міст між моїм серцем і душами слухачів». Це – зібрання з восьми творів, які є в репертуарі оркестру Закарпатського народного хору. Написана книжка до 70-річчя хору двома мовами: українською та угорською. Син митця теж музикант.
Оксана ШТЕФАНЬО, газета "
Новини Закарпаття"Фото автора