Вимушені переселенці з Краматорська Олександра та її чоловік Костянтин Астахови приїхали в місто Тячів на Закарпатті з трьома дітками місяць тому. Тут їх прихистила давня знайома, однокурсниця і подруга Олександри – Марія, з якою навчалися в Національній академії аграрних наук України в Києві.
Саме Марія наполягла на тому, щоб Астахови якнайскоріше залишили Краматорськ, розповіла Олександра кореспондентові
Укрінформу.
З собою взяли тільки те, що змогли понести в руках
У Краматорську вони кинули все. За словами жінки, з міста сім'я виїхала з мінімумом речей, взяли тільки те, що змогли понести в руках. Останньою краплею, яка, зі слів Олександри, прискорила від'їзд, став випадок, коли у квартирі їх багатоповерхового будинку снарядом, випущеним із самохідної артилерійської гармати 2С9, або як її називають терористи «Нона», вибило стіну.
Бійці за так звану «Новоросію» просто так вистрелили по житловому будинку і поїхали далі.
«Ми почали збиратися вночі. Було два шляхи: один на північ – до Харкова, другий на південь – до Полтави. Північ області зайнята Нацгвардією, південь – ополченцями ДНР. Тому вирішили добиратися до Харкова», – розповів Костянтин.
На таксі Астахови за декілька годин, включаючи перевірки на блок-постах, подолали шлях до кордону Донецької і Харківської областей. Розповідають, лише коли опинилися у Харкові, відчули полегшення і спокій.
Нам допомагали зовсім незнайомі люди
Зараз, коли дорога на Закарпаття позаду, Олександра та Костянтин приходять в себе і налагоджують нове життя. Подруга Марія виділила їм для проживання дві кімнати у літній кухні, допомогла влаштуватися на новому місці. Вражені переселенці зі Сходу і співчуттям місцевих мешканців.
«Буквально через кілька днів як ми приїхали, почали приходити сусіди з питанням, чим вони можуть нам допомогти? Зовсім незнайомі люди приносили одяг, іграшки для дітей, посуд, виделки, ложки, каструлі», - не перестає дивуватися Олександра. – Кожен день хтось приходив і пропонував свою допомогу. Ми дуже раді, що люди так доброзичливо ставляться і розуміють, що ми сюди приїхали, бо були змушені це зробити, а не із-за своєї забаганки».
В Краматорськ повернемося, коли там все заспокоїться
«В Краматорську я втратив роботу. Поки що будемо облаштовуватися тут. Накопичень у нас ніяких: жили від зарплати до зарплати, тож треба шукати роботу. У місцевому центрі зайнятості мені обіцяли посприяти», - говорить глава сімейства.
Старший син Астахових Олександр в Краматорську закінчив шостий клас, донька Ольга – другий, а найменший Максим має йти у цьому році в перший.
«Вирішили, додому повернемося, відразу коли там все заспокоїться. Ми не маємо права наражати дітей на небезпеку», - розповів Костянтин. І додає, що в світлі останніх подій та успішного проведення антитерористичної операції їх надія на повернення додому стає реальністю.
Зараз переселенці готують документи для влаштування дітей у місцеву школу. Проте Олександра Астахова каже: «Вірю, що ця війна невдовзі закінчиться і наші діти 1-го вересня почують перший дзвоник у рідній школі».