Переселенці зі Сходу нерідко дивують ужгородців висловлюваннями і діями
Останніми тижнями ужгородці все частіше стали звертати увагу на людей, які привселюдно підтримують дії Росії щодо нашої держави, а іноді, спілкуючись із волонтерами, чиновниками чи простими містянами, й взагалі поводяться нахабно. Мова йде про переселенців зі східних областей.
Всілякі історії про них ми чуємо щодня, але диво: наші люди настільки толерантні, що не хочуть встрявати в суперечки, навіть бояться щось розказувати про їхні вчинки – мовляв, не варто розпалювати ворожнечу, поступово перевиховаємо.
Один ужгородець (назвемо його Юрієм) розповів «Ужгороду», що недавно кілька молодих хлопців розпивали під вікнами багатоповерхівки, в якій він мешкає, спиртні напої. В туалет ходили тут-таки – у під’їзд. Коли Юрій зробив хлопцям зауваження і нагадав, що ми ж у Європу прагнемо, ті відповіли з викликом: «А мы не в Европу хотим, а в Россию!». Інший ужгородець у Боздоському парку чув, як хлопці, задивляючись на дівчат і молодих мам з візочками, казали: «Смотри, какие тут красивые девушки. Вот когда их мужей у нас там перестреляют, мы еще с ними погуляем!». Писали в соцмережах і про бійку, яка зчинилася між переселенцями в одному з міських гуртожитків, і про те, що не так давно вони безсоромно співали в одному з кафе гімн Росії.
Викладач УжНУ Іван Стряпко сам був свідком кількох таких сцен.
– Йшов якось додому повз лавочку, на котрій сиділи молода жінка зі старшим мужчиною. Жінка плакала, скаржилася, що її чоловік служить в ополченні і їх там того дня «роздовбали». Я призупинився – стало цікаво. Тоді жінка на мене накинулась: «Чого слухаєш?!». А я сказав, що так і треба, аби всіх роздовбали. І спитав, чому ж вона не в Росії, а тут. Її логіка вразила: виявляється, ми всі їм зобов’язані, бо якби не затіяли Майдан, тепер би нічого цього не було, всі жили би спокійно, як і раніше, а раз ми все це затіяли – значить, мусимо тепер допомагати, – розповів Іван.
Та одна річ, коли такі слова чуєш від переселенців зі Сходу, а зовсім інша, коли подібне дозволяють собі наші ж земляки.
Зі слів того-таки Івана Стряпка:
– Днями в кафе «Ельф» біля «першої» школи сіли квасу попити. А за сусіднім столиком сиділи дві пари середнього віку. Говорили російською, але за вимовою явно місцеві. І одна з жінок дуже голосно й активно висловлювалася про те, що Україна як держава «не состоялась», що Путін правильно зробив, провівши референдум, що на Сході тепер не армія, а «карателі» і що російське телебачення не бреше, а припускає, бо до більшості новин додає слово «ймовірно».
Коли ж жіночка переповіла історію про розіп’ятого у Слов’янську хлопчика, Іван не витримав, витягнув мобільник і сфотографував жінку. Та одразу заметушилася, підійшла і стала вимагати, щоб він стер фотографію. Ще й казала, що її чоловік має стосунок до СБУ, тому вони будуть скаржитися. Однак викладач не побоявся, виставив фото у соцмережу, де люди взялися вгадувати, хто ця пані. Наразі версій небагато, але люди активно обговорюють створення в Ужгороді такої собі дошки антипошани (бодай і віртуальної), де містяни могли б виставляти фото осіб, котрі не соромляться публічно підтримувати Росію і її терористів.
На жаль, поки що ужгородці з такими «дрібницями» до міліції чи СБУ не звертаються. Як результат – жодної справи про порушення громадського порядку чи інші правопорушення з боку переселенців, в ужгородській міліції не зафіксовано. Інформація про квартирну крадіжку, нібито скоєну малолітнім переселенцем, теж офіційно не підтвердилась.
Проте людей серйозно непокоїть той факт, що чоловіки, котрі переїхали до нас, тікаючи зі Сходу, відсиджуються тут, поки наші земляки воюють у зоні АТО, визволяючи їхні міста. За словами військового комісара Закарпатського ОВК Івана Васильцюна, всіх переселенців-чоловіків, які офіційно реєструються і шукають допомоги держави, військкомат ставить на облік. Правда, призвати їх до армії нині неможливо, оскільки інформація про них зберігалася за місцем реєстрації, тобто в тих областях, де військкомати зруйновані, а більшість документів знищено. «Захищати свої домівки переселенці можуть, лише ставши до лав добровольців, наприклад, записавшись у батальйони «Донбас» чи «Азов». Але нині тільки один із понад 180 переселенців-чоловіків призовного віку на Закарпатті виявив бажання стати добровольцем. Щодо інших, то вони взяті на облік. Ми також звернулися із запитами до МВС, аби звідти надіслали інформацію про цих переселенців. Відповідей ще не отримали», – повідомив військовий комісар.
Тетяна Літераті