Як доводять учені-археологи, організовані поселення тут уже існували в ІХ – Х століттях. Навколо Замкової гори й почало розростатися місто, а замок став серцем його життя. У 1329 році угорський король Карл Роберт Анжуйський надав Хусту привілеї коронного міста. Тоді ж замок був подарований лицарю Драгу, прямим нащадком кого вважають відомого Влада Дракулу.
Місто відоме і як центр Всезакарпатського народного конгресу, делегати якого у 1919 році прийняли рішення про об’єднання краю з соборною Українською державою, а в березні 1939 року – як столиця проголошеної Карпатської України. Але найдавніша історія з різними подіями пов’язує місто над Тисою із Хустським замком, який як таємничо з’явився в регіоні, так і таємничо перестав жити повноцінним життям. Історія Хустського замку одна із найцікавіших у Закарпатті. Якщо до ХІІІ століття в латиномовних джерелах територію, де він розташовувався, називали «нічийною», то вже після цього землі були включені до складу Угорського королівства, яке розширило свої володіння до підніжжя Карпатських гір.
Здійснюючи активну експансіоністську політику по відношенню до карпатських територій, угорська влада посилювала обороноздатність королівства за рахунок вибудови у прикордонних межах фортифікаційної системи захисту. Таким чином, одну із важливих ролей у захисті державних кордонів було відведено замкам. Одночасно сюди переселяють колоністів з німецьких земель, які створюють свої поселення в долині річки Тиса. Відтак, для впорядкування їхнього політико-економічного життя на межі ХІІІ – ХІV століть створюють Мароморошську жупу (комітат).
{g}
Її фірмовим знаком були соляні копальні, про які вже знали стародавні римляни. Зокрема, соляний шлях в Подунав’я був прокладений задовго до виникнення Хустського замку, оскільки сіль в Марамороші добували в часи завоювання Дакії римським імператорам Траяном (II ст. н.е.).
В середні віки вперше згадку про ці місцевості було подано в літописах одного з монастирів Баварії від 892 року, згідно з яким посли німецького короля прохали болгарського правителя не продавати марамороськую сіль мораванам – ворогам німецького правителя. А для оборони марамороських солекопален і захисту соляного шляху з Мараморощини в центральну частину Угорського королівства, були зведені на відстані 30 – 40 км 4 замки: Вишковський, Нялаб (Королівський), Канков (Севлюшський) і Хустський.