Відомий словацький поет Йозеф Лайкерт уже має кілька видань власних творів в українських перекладах. Причому, в поважних київських видавництвах. І ось знову зустріч. Цього разу – в Ужгороді зі збіркою «Дотики душі». Переклав цю природну, прозору поезію закарпатський письменник Василь Густі.
Обидва – і поет, і перекладач – вдало зустрілися в цій книжці. Дуже обережно, щоб не зруйнувати враження, останній добирає слова. Тим більше, що ці вірші короткі, як блискавки, і тому їх так нелегко впіймати, сфотографувати, переказати, не втративши сяйва. Але Василь Густі має багатий досвід перекладача та інтуїцію поета, які йому дуже згодилися під час роботи над «Дотиками душі».
Адже, як зазначив у передслові Сергій Федака, поезія Лайкерта – це постійне протистояння почуття і слова. Ні, не спротив матеріального і духовного. А якраз боротьба напередодні того, коли думки треба матеріалізувати, і щоб при цьому не відлетіли «зграйки кольорів і звуків”. Тому є тут, наприклад, одна чудова поезія про те, як приходять вірші. Автор пробирається крізь темряву, але все ж таки відважується йти вгору:
Горі сходами піднімаються
слова.
Наосліп і потемки.
Якби хоч за перила
трималися.
Досить хибної літери.
Ця збірка якась дуже особиста. Та і у вступі сам автор відкриває свою душу: «Якось я опинився дуже близько до смерті, і тільки Всевишній повернув мене назад, можливо, для того, щоб я написав ці вірші». Тому в збірці маємо правду, якою вона є в найінтимніші моменти любові, ненависті, страху, радості. Кожен звук, як у гніздечку, тут доречний, він один-єдиний, його зраджувати не можна. Тому й перекладач вслухається у ці звуки, які то є фоном для почуття, то тишею напередодні вибуху.
Ну, й маємо дзеркальні вірші: зліва – словацькою, справа – українською. Наприклад, про працю, яка чи не завжди натикається на сумнів, тому й «поле зіжмакане», яке «все-таки родить щороку».
А ще багато тут віршів про любов, і виринають вони то зі світла, то з темряви. Тому й народжуються несподівані образи, як ось такий: «Ловиш у волосся кажанів». Або ще одне зізнання чоловіка своїй коханій: «Зернятком до зернятка викладаю твоє обличчя».
Редактором цього ошатного видання став знаний літературознавець Дмитро Федака. Через його руки пройшла не одна антологія та не одне видання словацьких літераторів. Тож сподіваємося на ще не одне видання літературних побратимів у себе на Закарпатті.
Марина БОДНАР, Газета "Новини Закарпаття"