За все своє творче життя Федір Сільваші написав сотні пейзажних полотен. Його пензель не скудіє і зараз, зустрівши 55-річчя. Про «Сільвашівський» секрет успіху художниця, керуюча виставковою залою «Імпасто» Валентина Костьо відповіла просто: «Мистецькі твори, що не перенасичені як сюжетом, так колористично, сприймаються беззаперечно з першого погляду. До того ж пейзаж, який так полюбляє малювати Федір, – це відкрите вікно (ще одне у власній оселі), ще одна, хоч і уявна, прогулянка, відпочинок на природі. Багато світла і простору, багато енергії і любові до тої ж природи, те, чим переповнена душа цього художника».Все своє життя Федір Сільваші пише картини. В цьому «винні» не гени, бо художників у родині не було (тільки дядько по маминій лінії пробував малювати олівцем). Тож майбутній митець майже самотужки оволодів технікою живопису. Допомогли заняття в гуртку «Чарівний пензлик», де займався в шкільні роки. «Цей гурток юних художників при Будинку піонерів вела Одотя Панасівна Пацкан, – розповів Федір Степанович. – Я відвідував його п’ять років. Вже тоді зрозумів, що хочу присвятити себе малюванню. А ще майже всі канікули (літні і зимові) проводив у таборах «Юних художників» (Свалява, Перечин), де з нами займались відомі закарпатські живописці».

Закінчивши восьмий клас, він спробував вступити в Ужгородське училище мистецтв, але не добрав прохідного балу. Потім була служба в армії, після чого у 1980 році працював художником у райпобуткомбінаті аж до 2000-го. За двадцять років було створено чимало рекламних стендів, вивісок, плакатів. Але це не завадило одночасно малювати картини. Брав участь у різноманітних виставках, які проводилися у нашому місті. Заочно вступив до Московського державного університету мистецтв імені Н. Крупської, але провчився лише один курс і покинув. Каже були сімейні проблеми, а ще зрозумів, що для того, аби займатися улюбленою справою, диплом художника з вищою освітою зовсім не потрібний. Шкодує тільки за тими творчими роботами, що відправляв до вузу, бо дуже хороші були.

Не легко художнику в наш час утримувати родину. Тож був період, коли доводилося не просто творити, а спрямувати всі творчі здібності на банальне заробляння грошей. За один рік намалював та продав понад 800 робіт. «Хтось подумає – це банальні «штамповки». Але запевняю вас, що до кожної роботи ставлюся з відповідальністю, віддаючи всі свої знання та вміння. Взагалі я не звик працювати над картиною довго. Якщо з’явилася ідея в найкоротші терміни намагаюся її втілити на полотні.
Разом з художником Степаном Кутланом я виставлявся в Угорщині у місті Фегердьормот. Довелося попрацювати в Будапешті, який знаю як свої п’ять пальців. Тоді побував у різних музеях та виставкових залах, зарядився таким натхненням, що за 15 днів перебування створив аж 60 картин», – поділився митець.

Він дуже любить природу рідного краю, його неповторні краєвиди. Саме їх передає на полотні, а ще добре вдаються авторові натюрморти. Картини виходять дуже реалістичні, насичені кольором і енергією самого автора, особистим баченням неповторності Карпатських схилів, краси річок та їх безмежних берегів. Їх зображає в різні пори року і переважно з натури, бо саме це, за його словами, – велика школа. Навчитися бачити прекрасне і втілювати його фарбами на полотні вдається завдяки пленерам, які, як зізнався, дуже полюбляє. Вони допомагають автору у створенні нового чергового шедевру, а також дуже корисні для обміну досвідом з колегами і саморозвитку кожного художника.

Якщо вперше свої акварельні роботи Федір Сільваші виставив у п’ятому класі на паркані реформатської школи – це була виставка дитячих робіт, то своєрідним підсумком зрілої творчості стала перша персональна виставка на сорокаріччя, після якої йому запропонували роботу художника в міському будинку культури (вже виповнюється п’ятнадцять років як тут працює). Затим була ще одна у 2010. Наразі, зустрівши 55-річчя, втретє презентує глядачам свої нові полотна. 

Родина всіляко підтримує майстра пензля, позаяк і дружина Магдалина, і доньки Леся і Катя по-своєму творчі натури. Саме вони стали ініціаторами проведення персональної ювілейної виставки в «Імпасто». Та найбільше радіє, що маленький онук Єгорко полюбляє малювати разом із дідусем, змішуючи фарби і намагаючись копіювати його рухи пензлем на полотні. Тож має хорошого учня, якому передаватиме свій досвід і майстерність.

Є в художника чимало творчих планів і задумів. Найближчим часом хоче поїхати в Карпати, а саме на Іршавщину, щоб віднайти етюди для майбутніх нових картин. А ще мріє написати серію робіт про рідне місто, щоб зобразити на полотні його незабутні куточки, якими бачить їх сам, своїм особистим почерком – живим, справжнім, насиченим і глибоким.