Едуард Пап відомий саксофоніст та учасник Пап Джаз Квартету, розповідає про свої дві найбільші пристрасті, які поєднуються в одну справу: про музику та розвиток ромської громади. Вважає, що популяризація ромської музики, допоможе не лише зберегти ромську культуру, але й стати сходинкою на шляху порозуміння між громадами країни.
Що є для Вас музика та хто або що надихнуло Вас творити її?Музика – це моє життя. Я не просто нею займаюся, бо це моє хобі. Ні, я професіонал. Це основний мій напрямок діяльності. Я просто не можу уявити своє життя без музики, так як вона лунала в нашому помешканні ще з дитинства. Надихав мене мій дідусь Віллі Пап старший – засновник єдиного в Україні Пап Джаз фесту, заслужений працівник культури України. Він був відомим джазовим саксофоністом, не лише на Україні, але й на теренах колишнього Радянського Союзу.
Але, для мене, це не головні його досягнення. Мій дідусь відкрив для мене інший світ, світ мистецтва та творчості. Ще з дитинства, він робив все для того, аби я був ерудованим у багатьох сферах. Звісно, він помітив в мені талант, та жагу до музики. Він став моїм найпершим вчителем, який привів нестримну любов до ромської культури загалом, та музики зокрема.
Якщо Віллі Пап, Ваш дідусь був першим вчителем, то хто був наступним?Я почав займатися грою на саксофоні ще в дитинстві, з років так дев’яти. Вже не лише в рамках дому, але й в музичній школі ім. П.І. Чайковського. Опісля, я зрозумів, що мені замало, і я хочу продовжувати своє навчання. Тому, я почав навчатися в Ужгородському державному музичному училищі ім. Д.Є. Задора. Однак, і це не все. Наразі, я є випускником Київського національного університету культури та мистецтв. І я не збираюся на цьому зупинятися. Я хочу продовжувати своє навчання, і це скоріш за все, буде закордоном. Так як, у нас не має окремого відділення де навчають сугубо джазовій музиці.
Тобто Ваш дідусь був саксофоністом та навчив Вас грати на ньому. Чи можна стверджувати, що це є справою поколінь?Так, це дійсно є справою поколінь, при чому з обох боків. Ще в 20тих роках XX століття, бабуся моєї бабусі Веруна Лацко була примадонною в театрі. Сам Томаш Масарик вручив їй особисто гладіолуси після прим’єри вистави. Її син – Євген Лацко та внук Євген Лацко молодший стали відомими скрипалями, які грали у філармоніях, колективах та оркестрах. Євген Лацко є дідусем мого дядька Віллі Папа молодшого.
Я із захопленням слухав історії мого дідуся про ромську музику та нашу родину. В нашій сім’ї майже всі були музикантами. Ще у 30-х роках XX століття, мій прапрадід Аладар Пап старший проживав в селі Батьово (Берегівський район) разом із своєю родиною. Загальновідомо, що традиційним інструментом ромів є скрипка. Однак, йому було замало, він захотів привнести нову течію в музику. Слухаючи неймовірну гру саксофону, він вирішив, що це має стати справою його життя. Саме він став першим саксофоністом на теренах сучасної Закарпатської області.
Це настільки сподобалося людям, що було вирішено розвиватися більше в цьому напрямку. Пізніше, він як естафету, передав свою музичну справу моєму діду Віллі Папу старшому, який опанував цю справу на якісно новому рівні. Він став віртуозом, який гастролював по світу, приймаючи участь у джазових фестивалях.
Але Ваш дідусь пішов набагато далі, і створив ціле Товариство музичної культури ромів Закарпаття «Лаутарі». Розкажіть будь-ласка, декілька фактів із історії та сучасний стан товариства.Віллі Пап старший ще у 1998 році заснував товариство «Лаутарі» з метою відродження культури та мистецтва ромів Закарпаття. Ще при житті мого дідуся, втілилася велика наша мрія – створення ромського театру «Лаутарі» у 2000 році. У нашому репертуарі були мюзикли «Кало ром» та «Весілля лаутра», що показували життя ромського народу, їх традиції, культуру та побув вміло поєднуючись із сучасними та джазовими ритмами. Більше того, у 2003 році колектив нашого театру був нагороджений премією Міжнародного фестивалю ромського мистецтва в Польщі.
Нажаль, наш театр призупинив свою діяльність, через відсутність великої кількості ромських професіоналів-митців.
Однак, Ви ж з легкістю вирішуєте це питання, займаючись ансамблем «Лаутарі»Саме так, ми на шляху створення великого, професійного колективу ромських митців. У 2009 році передчасно пішов із життя мій дідусь Віллі Пап старший, і всі справи по управлінню товариством взяв на себе мій дядько Віллі Пап молодший – талановитий композитор, музикант, радник губернатора Закарпатської області з питань ромської громади. Саме він, у 2011 році заснував ансамбль «Лаутарі» при Закарпатському обласному палаці дитячої та юнацької творчості «ПАДІЮН».
Тут, ми займаємося не лише музикою, але і співами, танцями. Тут, ми готуємо наші номери, виступи. Тут, ми ділимося досвідом, підтримуємо один одного та пишаємося нашою культурою. Наразі, нас близько 20 учасників. Але варто виділити позитив, що склад постійно оновлюється.
Що Ви хочете донести до свого слухача, коли виступаєте?В першу чергу, нам важливо зберегти наш ромський колорит, а саме нашу культуру, традиції та звичаї. Але цього мало, потрібно показувати свій досвід та досягнення. Не дарма, ми виступаємо не лише для ромської громади. Головним нашим повідомленням для слухачів є те, що ми є самобутньою частиною суспільства, яка має свою історію та культуру. Ми можемо навчатися і ставати успішними у суспільному житті. Ми намагаємося зламати стереотипи, які нажаль, панують в нашому суспільстві.
Наразі, ми виступаємо на обласному рівні, але плануємо виходити на всеукраїнський та міжнародний. Лише так, діями, ми покажемо хто чого вартий. Тим більше, наша музика оновлюється, і буде захоплювати не лише прихильників класики, але і молодь. До 2013 року, ми готували лише народну музику та джаз. Але тепер, в наш репертуар входить і сучасна, і класична, і естрадна і фольклорна музики.
Я впевнена, що багатьом відомо про всеукраїнський джазовий фестиваль, засновником якого став саме Ваш дідусь.Саме так, мій дідусь заснував такий фестиваль, який щорічно відбувається. Сама ідея створення прийшла випадково. У 1997 році, Віллі Пап старший, разом із своїм Пап Джаз Квартетом вирушив на осінній джазовий марафон до міста Києва. Саме там, він задумався, а чому не створити єдиний ромський джазовий фестиваль? І вже наступного року, а саме 1998му, відбувся перший фестиваль джазового мистецтва в Ужгороді. Це була визначна подія, яка отримала неймовірну підтримку, не лише українського, але і міжнародного масштабу.
Ця традиція продовжується і надалі. Фестивалі проходять щороку восени. В цьому році, ми прийняли рішення, що об’єднаємо дату проведення фестивалю із ювілеєм нашого Пап-джаз-квартету. Нам аж цілих 20 років! Тому, 11 листопада цього року, запрошуємо всіх шанувальників джазового мистецтва приєднатися до нашого свята!
Як Ви можете оцінити розвиток ромської музики? Які перспективи чекають на неї?У нашого товариства та ансамблю є багато амбіцій.
По-перше, ми бачимо активність з боку ромської молоді. Склад нашого ансамблю щоразу оновлюється новими талантами, які ми розвиваємо. Ми допомагаємо їй рости професіонально та не забувати про історію та культуру нашого народу.
По-друге, успішні проведення фестивалів ромської музики та виступи нашого квартету, допомагають нам ще раз впевнитись в тому, наскільки важливу справу ми робимо. У нас є велика кількість слухачів, які чекають на наші виступи.
І на останок, ми впевнені, що з часом, ми відродимо діяльність нашого театру, який популяризує культуру та звичаїв ромського населення.
Інтерв’ю записала Ірина Миронюк для Благодійного фонду «Розвиток»