Він не впав у відчай і не пішов геть, а з новими силами кинувся на штурм моєї оселі. Обійшов будинок з іншого боку, і цього разу спробував залізти у вікно. Але чи то в мене вікна зависоко, чи то хлоп не вийшов ростом, словом, і тут його спіткала невдача. Повившись по сторонах, він побачив газовий балон, що стояв біля вікна. І це вселило в нього надію. Взяв балон та поставивши його під вікно, нову поліз… На щастя, вночі пройшов легенький сніжок і на дворі було досить ковзко, нападник посковзнувся і впав. Знову невдача! Здавалося б, усе проти нього, ніщо не вдається, ніби сам будинок налаштований проти. Але «гад» виявився настирливим і впертим. Його страждання і потуги не були марними. З наступної спроби крадій все ж проліз у вікно і опинився в будинку.

Мене охопив страх та відчай. Невідомість мене лякала, а близькість небезпеки сковувала рухи. Зібравшись з силами та попросивши в Бога допомоги, я вийшла назустріч «гостю». І перше, що мені спало на думку, це запитати в нього: «Ти привид?!» Мабуть, моя поява була для нього теж несподіванкою, бо відповісти він спромігся не одразу. Через деякий час з його вуст пролунала відповідь: «Ні, я не привид». 

Тоді я іще раз перепитую його і чую, як у нього щось упало. Він увімкнув телефон і почав шукати предмет, який випав. Цією втратою виявився ніж. Слава Господу, але цей «не привид» його так і не знайшов. І ще трішки витримавши мовчанку, я кажу йому: « Ну, раз ти не привид, то виходь з мого будинку, загостювався ти у мене. Проліз у віконечко до майже не ходячої старої каліки, намучився, тому давай я тебе випущу через двері, щоб ти так тяжко вже не вилазив назад». Відкрила йому одні двері, а потім дістала ключ і почала відкривати йому вхідні двері на вулицю. Так як мій «нічний гість» трохи попрацював над ними, то мені досить важко було відкрити їх самій. Нападник побачивши, що мені самій не під силу штовхнути двері, люб’язно прийшов на допомогу. Разом ми швидко впорались з цією проблемою - і двері було відчинено. На дворі вже було досить світло і я побачила, що капюшон, за допомогою якого нападник прикривав своє обличчя, сповз - і я впізнала його. Це виявився сусідський 21-річний хлопчина. Зачекавши поки цей юнак покине моє подвір’я, я пригрозила йому на прощання: «Хлопче, я тебе добре знаю, будеш мати великі проблеми з поліцією».

Близько сьомої ранку я пішла по слідах нападника, щоб подивитись, де він. Вони вели на сусідню вулицю до нічного бару. Мабуть, до своїх дружків, щоб мати алібі. Ніби він пиячив всю ніч з ними, а не штурмував людські оселі й душі. Тому я швидко повернулась до оселі і зателефонувала в поліцію. Першими до мене приїхали двоє хлопців, імен яких я, нажаль, не знаю, але хочу висловити їм щиру подяку за допомогу й чуйне ставлення до мене.

Трохи згодом прибув оперуповноважений лейтенант поліції Лавришин ВасильВасильович та слідчий слідчого відділення лейтенант поліції Павлик ВікторіяСтепанівна. Вони з розумінням вислухали мою розповідь про страшну нічну пригоду, яка ледь не коштувала мені життя. Вони без перерви допитували підозрюваного, який всіляко відпиравсь від нічної пригоди, поки не зізнався у скоєному. Я весь час була присутня на допиті і можу відверто сказати, що робота в поліцейських досить важка і вимагає багато терпіння та самовіддачі.


Я хочу висловити щирі слова подяки працівникам всієї поліції Закарпаття, а особливо оперуповноваженому лейтенанту поліції Лавришину Василю Васильовичу та слідчому слідчого відділення лейтенанту поліції Павлик Вікторії Степанівні. За їх чуйність, розуміння та терпіння, яке вони проявили працюючи над моєю справою. Дякую та бажаю вам всім міцного здоров’я, успіхів у роботі та всіх гараздів ужитті.


З повагою та вдячністю пенсіонерка Марія з села Грушево Тячівського району.