– Ми помінялися і я тому безмежно тішуся. Поясню чому: рок-н-рол – рок-н-ролом і ми не перестали бути рок-н-рольними. Ми граємо на тих же гітарах, на тих же барабанах, виходимо на сцену і даємо драйв. Але Сергій Танчинець і гурт “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ” хочуть бути доступними. Ми 17 років були в андеграунді і робили нішеву музику, яка сприймається невеликою кількістю слухачів. Тепер ми хочемо, щоб нас почула вся Україна. “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ” ми назвалися колись тому, що не питалися, що нам грати, яку рок-музику. Ми грали і реггі, і хардкор, тому що в той час був “Limp Bizkit”, “Korn” і т.д. Ми піддавалися тому впливу. Але грали і душевну музику. І назвалися так, тому що не хотіли обмежуватися в музичному матеріалі. І ми тримаємося цього напрямку. В альбомі “5хвилин” є пісня “Тарасова гора”. Це гранж, Кріс Корнел, “Audioslave”. У той же час там є “5хвилин” і це – Вікор Павлік, напевно. Тобто це різні треки. Вони наповнюють один альбом. Я думаю, що так буде продовжуватися і в майбутньому. Я хочу робити, по-перше, різну музику, а по-друге, зрозумілу і доступну. Це не дорівнює “примітивна”. Не дорівнює “бездумна”, “не наповнена сенсом”. Дорівнює “зрозуміла кожному”. Якщо не розумом і текстом, то серцем і душею, щоб люди сприймали її, і вона їм западала, і вони хотіли її собі мугикати зранку. Мені цього хочеться. І найголовніше – тут нема компромісу із собою. Через це я себе можу назвати щасливою людиною. Ми зараз робимо таку музику, яка живе в моєму серці.

– Як все ж таки назвати стиль, у якому ви зараз працюєте?

– Лірик-рок його називають, хоч це мені не дуже подобається. Ще рок-романтік називають. Для мене це якісь штампи. Колись ми називали себе пауер-поп. Це легка зрозуміла музика, лірична, часом поетична, а часом надзвичайно драйвова. Наприклад, пісні “Без неї ніяк”, або “Викидаєш”, або та ж “Магда”.

– О, “Магда” у вашому теперішньому виконанні звучить дуже-дуже. Мені подобається.

– Так, вона драйвова і гарно сприймається на всіх концертах. І музично ми будемо продовжувати перебувати тут. Звісно, будемо осучаснювати звучання, бо робота з Данієляном цьому сприяє. Сингл “Хочеш” звучить більш сучасно, ніж наші попередні роботи. Тому будемо в цьому стилі рухатися. Але і ліричність, і глибина текстів, і мелодійність, і доступність, і подача – це все залишиться, тому що на цьому, в принципі, і тримається “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ”.

– Усі треки в альбомі “5хвилин” різні, але все ж таки – що їх об’єднує?

– Авторство, сам альбом. Ніхто не каже, яким повинен бути альбом і що його щось повинно об’єднувати. Ми не збираємося під когось прогинатися і хочемо робити доступну музику. Це не пафосні слова. У нас нема продюсера, який каже, що робити. Є саунд-продюсер, але це наш друг, який створює за гроші і в задоволення якийсь продукт. Так само, як і всі ми, тому що в кінці отримуємо за це гонорар. Робимо те, що в серцях, і що саме тепер хочеться робити. І те, що зараз це співпадає зі смаками слухача, нас тішить. Альбоми і треки об’єднують різні пісні і слоган “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ”. Тож відповідь на твоє запитання така: їх об’єднує різність.

– Хто працює над текстами? Як вони утворюються?

– На 90% автор текстів я, інколи мені допомагають друзі, які пишуть багато віршів. Саме віршів, бо писати вірш і пісню – це абсолютно різні речі. Це все одно, що варити палинку і робити вино. Це різні речі. Не можна казати, що тут краще, що гірше, бо воно різне. Іноді Довгань Мар’яна, іноді Сергій Смальчук, Наталя Рибар колись писала тексти, Ірина Янцо – коли склад гурту був ще попередній. Також мені надсилають багато текстів, я їх читаю і можу надихнутися просто однією фразою. От Сергій Смальчук надіслав текст, де були слова “мій демон і Бог, назавжди вдвох”. Вони наштовхнули на пісню “Хочеш”. Із величезного тексту запала тільки ця фраза і на основі її я написав другий куплет. Був перший куплет, приспів, а пісня докупи не складалася. І от прийшла ця фраза – і склався текст.

– Моя улюблена пісня із альбому “#Dихаютобою” – “Зима”. Про що вона з твоєї точки зору? Бо, підозрюю, кожен чує в ній щось своє.

– Там розмова між зимою і жінкою, страждання чоловіка через те, що все закінчилося. “Впали всі мости, згоріли сваї, я сам палив, коли був не в собі”. Між ними все закінчено – мости впали, сваї згоріли. Все. І він жалкує про те, що сам їх палив, коли був не в собі. Що дозволив собі її втратити. Я не знаю, де і звідки беруться такі тексти. Я не кажу, що я великий геній, мислитель, поет і що я тут зловив якусь надзвичайну музу. Вони просто пишуться і я їх пишу. І отримую задоволення від того, що це знаходить відгук у людей. Що от, як ти – їдеш, слухаєш цю пісню і вважаєш її улюбленою.

– Існує думка, що митці найпродуктивніше працюють тоді, коли їм погано. У тебе ніби зараз все гаразд. То як з музою?

– Є така штука, що поет повинен страждати. І напевно більшість текстів, особливо ранніх, були написані тоді, коли мені було не дуже комільфо. Але не всі тексти Сергія Танчинця є автобіографічними. Якась частка є, але, як правило, це роздуми на тему. От, наприклад, пісня “Най би вже весна”. Я не був на війні, але описую молодого чоловіка, який знаходиться в окопі, згадує своїх батьків, рідних. Він лягає спати в глину і уві сні обіймає свою маму. Або мріє, щоб повернутися додому і викурити з татом цигарку і тато йому “наллє гіркої чарку”. Я цього не переживав, це моя фантазія. Але я їздив до хлопців і розумію їхні відчуття. Це збіг обставин, емоцій, яких я навідчувався за якийсь період часу.

– А зараз ти над чимось працюєш? Крутиться щось у голові?

– Так, зараз я виношую в собі пісню. Є приспів. Коли засинаю, роблю собі в голові аранжування, як воно має звучати. Тобто йде процес.

– Що зараз відбувається в українському музичному просторі? Які тенденції? На кого рівняються сучасні музиканти? У що трансформується рок?

– Рок в Україні надзвичайно освіжився. Поштовхом цьому була Революція гідності. З’явилося багато етніки, фольк-року. Наприклад, “Kozak System”. Чуваки навалюють балкано-українську музику насправді. Дівчата з проекту “Врода” – це денс-музика у фольклорному стилі. На Заході відбуваються свої процеси. У них музика з повноцінної перетворюється на витончений мінімалізм. Це також кльово. Беручи, наприклад, ті ж “Maroon 5”. Вони грали досить рок-н-рольну музику – зараз це такий собі поп, але стильний. Для мене вже не є важливим стиль музики – рок чи поп. Мені подобається якісна сучасна стильна музика. Я слухаю Тimbaland, або Ріану, Алішу Кіз. Тобто є купа поп-проектів, які грають якісну класну музику, виходять на сцену і валять такий рок-н-рол на живу… Що нашим рок-музикантам, можливо, і не дотягнутися. А є сучасний рок. От наші друзі “DETACH”. Або “Jinjer”. Вони в Україні не надто відомі, але їздять по всій Європі. У їхньому концертному графіку 20 концертів на місяць, і це Лондон, Лісабон, Братислава, Прага. Тобто, якщо ти робиш музику, неважливо яку, – роби її якісно і вона буде подобатися людям.

– Чи можна вже говорити про якісні зрушення в результаті дії Закону про квоти на україномовну музику? Бо на початку було страшно вмикати деякі радіоканали. Вони таке змушені були подіставати з архівів… З іншого боку, гурти в терміновому порядку робили багато нового. Чи може у такий спосіб з’явитися хороша музика?

– Давай я тобі наведу такий приклад: от ти хочеш виростити помідори. Маєш ділянку землі. На ній трошки росте помідор і багато бур’яну. Помідори ростуть погано. Вириваєш бур’ян, досаджуєш помідори, поливаєш і вони ростуть. Так само з теле- та радіо-ефірами і Законом. Поливати, задобрювати, проводити фестивалі за державний кошт, майстер-класи, навчати дітей хорошій музиці – і все буде. За допомогою лагідної українізації культури ми все змінимо. Нехай не відразу, а за 10 чи 20 років, але змінимо. І програмні директори радіо і ТБ з часом почнуть ставити в ефір стильну музику. Вони будуть популяризувати на своїх просторах розумні правильні речі. Тому треба потерпіти, перечекати це все, а тим часом працювати. Робити кожен на своєму місці щось корисне. І найголовніше – не нити. Мене питають, де я слухаю музику. Та по радіо слухаю. От, наприклад, “Просто Радіо”. Вони себе позиціонують як новий рок чи музика зі смаком. То де вони мають брати таку музику? Звичайно, Англія, Америка. Їхній ефір до Закону на 80% був наповнений стильною західною музикою, і їх всі слухали. І трошки було топів: “ОЕ”, “Бумбокс”, “Друга ріка”. Все, нижчого рівня у них не було. Тепер через квоти вони змушені наповнювати ефір українською музикою. І вони підняли чудові команди: “Bahroma”, “Еpolets”, “O. Torvald”. Навіть нас уже беруть. Тобто вони таки сприйняли і витягли на світ якісну музику. При цьому, у них і далі жорсткий редактинг. Вони не беруть абищо, а знаходять те, що входить у їхній режим, формат і наповнюють свій ефір. Тому треба знаходити, відкривати якісні команди. А з часом цього хорошого буде ставати все більше і більше.

– А як у вас зараз із російськомовними піснями? Адже в репертуарі “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ” вони є.

– Ми їх граємо. Навіть у Львові, Франківську. Нема проблем із цим. Але більше “БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ” не писатиме російською. Хоч кажуть “не зарікайся, але мені зараз не до душі російська мова. Не тому, що мова мені не подобається, а дії тої влади, держави і тих людей, які підтримують ту владу. Бо не існує розуміння “поза політикою”. Політика – це обговорення суспільно важливих моментів. Я хочу, щоб ти зрозуміла мою позицію: кожен артист, в першу чергу, є людиною і громадянином своєї держави. У нього обов’язково повинне бути політичне розуміння ситуації. Мусить бути, якщо ти виходиш на сцену і хочеш щось нести людям. Сформулюй свою точку зору, зорієнтуйся, вислови її і дотримуйся.

– І музику російську ти теж не слухаєш?

– До багатьох російських артистів я ставлюся добре з музичної точки зору, але через їхню політичну позицію я припиняю їх слухати. Це таке насилля над собою, але, я вважаю, що це правильно. Тобто є люди, які розуміють ситуацію, не підтримують дії влади, війну. Крим я вже навіть не беру на фоні війни, бо тут помирають люди. Тому хто підтримує це, для мене вони не існують і як музиканти. І мені до них нема діла. Зрозуміло, що вони живуть у тому політичному, кримінальному просторі, бояться розправи над собою. Не хочеться ображати росіян, але, мені здається, вони втратили інстинкт до свободи, протесту. Якщо 80% людей говорить, що все нормально, то це якийсь садомазохізм. Це вже щось генетичне – всіх самих розумних і сміливих винищили, або вони виїхали. Залишився інший рівень людей, неспроможних до революцій. Моя така думка, що там рано чи пізно відбудеться розвал всього. Але хай вони самі там розбираються і до нас не лізуть.

– У тебе не було думок виїхати з України?

– Ні, мені подобається тут. Я хочу прожити все своє життя в Україні, не хочу емігрувати. Хочу займатися музикою тут. Ми поїздили трошки по екзотичних країнах, по Європі, нещодавно були в Лондоні. Там все класно і добре, але це не моє. Мені подобається їхній рівень життя, вихованість, охайність, дороги, правила, але жити я хочу тут. Я хочу, щоб тут було так, як там, але я не хочу туди. Я не хочу себе в Європі, а хочу Європу в собі. Ось так.

Концерт "БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ" в Мукачеві відбудеться 1 грудня. Усі деталі за посиланням.


Лариса Липкань, Varosh

Фото: Карл Смутко