У складі гурту троє музикантів — Михайло Хома (Дзідзьо), Олег Турко (Лесик) та Назар Гук (Юлік), яких знає чи не вся країна. Їхній фан-клуб у соціальній мережі «ВКонтакті» є найбільшим в Україні і перевищує 187 тис. прихильників, а тільки за рік кількість переглядів роликів гурту лише на офіційному каналі «Дзідзьо» в «YouTube» перевищила 11 мільйонів. Це був уже четвертий концерт хлопців в нашій області, і, як завжди, зал Закарпатського облмуздрамтеатру ім.братів Шерегіїв зустрів їх аншлагом. Аудиторія прихильників гурту різна як за віком, так і за статусом. Проте кожного з них об’єднує бажання бути самим собою. Обожнюють їх і діти, увагою яких Дзідзьо ніколи не обділяє. Впродовж концерту музиканти дарували глядачам компакт-диски, календарі та листівки з автографами учасників. Проводили хлопці на сцені й конкурси. Зал веселився, але не забував і про те, що в країні відбуваються непрості події, тому «Дзідзьо» закликає нас бути сильними. «У цей складний період ми виступаємо з концертами, бо людям потрібно трошки підняти настрій», — сказав Михайло Хома журналістам перед виступом в Ужгороді. Журналісту «Новин» вдалося поспілкуватися з позитивним Дзідзьом та його командою, що називається, тет-а-тет. А йшлося ось про що…
Ви на Закарпатті вже вчетверте, як вам публіка?
— Ох, Закарпаття я люблю, як Мейсон (кабанчик, символ гурту. — Авт.) хрущів (сміється). А якщо серйозно, то приємно виступати перед публікою, яка більшість твоїх пісень знає напам’ять, дуже тепло зустрічає на сцені й гаряче нас звідтіля проводжає. До такої публіки, до таких щирих та добрих людей хочеться повертатися. Так, «Дзідзьо» у ваших краях вчетверте, але певний на сто відсотків, що наша команда із задоволенням приїжджатиме сюди ще і ще. Ви, головне, запрошуйте.
Чи вдалося вам прогулятися містом?
— Цього разу ми тут лише проїздом. Те, що Ужгород – дуже гарне місто, нам не в новину. Раніше відвідували декілька замків, але особисто я найбільше хочу навідатися у ваш ботанічний сад. Тож це ще один привід для гурту «Дзідзьо» у майбутньому приїхати у вашу область. Щоправда, мабуть, слід дочекатися теплої пори року, аби сповна натішитися усіма принадами природи. Бо поки хрущі в зимовій сплячці, ні ми, ні Мейсон від тої екскурсії «кайфу» не впіймаємо.
В одному з інтерв’ю ви зазначили, що жили б на Закарпатті. Сказали це жартома чи все ж є у нашій області щось, що приваблює?
— Саме на Закарпатті першими дозрівають полуниця, огірки і помідори. І ми з Лесиком і Юліком вирішили, що візьмемо собі по замку у вашій області, посадимо вишневі садочки навколо та й доживатимемо тут віку, приспівуючи. Бо у ваших краях унікальна природа, чудовий м’який клімат. І, мабуть, не секрет, що неподалік у горах творчим людям комфортно працюється. Кожному час від часу хочеться втекти від повсякденної метушні у такі місця. І, перебуваючи там, щораз ловиш себе на думці, що добре було б залишитися назавжди.
Розкрийте секрет, як набути шаленої популярності в Україні (цікавить ваш рецепт)?
— Рецепту, як такого, немає. Треба думати позитивно. Коли Юлік приїхав із заробітків, я його зразу цьому навчив. А ще треба частіше відкривати кватирку і дихати закарпатським повітрям, а також пити цілющу закарпатську водичку. У нашого гурту є своє бачення окремих життєвих процесів, сучасної популярної музики, яку наскрізь «проїдає» гламур, наче іржа. Тож багато чого ми по-доброму висміюємо, говоримо про повсякденні речі нотками позитиву. Ми – прості хлопці, які працюють для простих людей. І наша публіка це розуміє, відчуває нашу щирість, тягнеться нам назустріч, а ми, у відповідь, ще дужче для неї розкриваємось. Без наших вдячних глядачів ми ніхто, тож усе, що робимо, намагаємося робити якісно, аби виправдовувати ту довіру, яку маємо. Потішити нашого слухача, почути нашу нову пісню на його вустах – це наша найбільша перемога. Це той локомотив, який штовхає нас уперед. Люди тягнуться до нас, а ми – до них, ось і весь секрет популярності «Дзідзя».
У вас багато фанатів, особливо дівчат. Розкажіть, чи були випадки, коли вони вас дивували подарунками, вчинками чи поведінкою?
— Мабуть, у кожного артиста таких історій багато, ми також не виняток. На наші концерти найвідданіші прихильники малюють плакати. Коли бачу таких у натовпі, кличу до сцени. Адже в такій творчості є частина душі того, хто малював, старався. І такі люди заслуговують на свою частинку слави, визнання. Хочеться також, щоб вони розуміли, що для нас їхні старання не пройшли не поміченими. А ще останнім часом на наших концертах молоді люди освідчуються в коханні чи просто просять вибачення у своїх половинок. І щоразу виходить якась романтична містерія, коли в акомпанемент сміливцю, що просить зі сцени руки і серця у своєї судженої, ми починаємо співати повільну версію пісні «Я че кохав», усі глядачі підспівують, запалюють простір екранами своїх телефонів. До такого звикнути не можна, адже тисячі емоцій зливаються в одну, і ми перестаємо бути артистами й публікою, перетворюємось на єдиний організм, серце якого б’ється в один такт.
Чи вплинула революція на вашу творчість?
— Революція змусила нас ще більше пишатися тим, що ми українці. Кожен з нас вболівав за те, аби майдани по всій країні були недаремними. І ми бачимо, що люди змогли відстояти те, за що стояли. Революція згуртувала і Захід, і Схід, людей різних національностей. Ми також кілька разів відвідували Майдан у столиці – не лише як артисти, а й як пересічні громадяни, які бажають тільки кращого для своєї Батьківщини, адже люди, які живуть в Україні, цього заслуговують.
Розкажіть трохи про роботу над новим короткометражним фільмом
— Ми, як завжди, знімемо дві версії, одну — без цензури. Фільм буде про Україну і про самого Дзідзя, який вперше виступатиме не лише актором, а й режисером цієї роботи. Маємо собі за мету представити цей фільм… на кінофестивалі у Каннах. Мегапопулярний Дзідзьо збирається показати їм, як треба кіно знімати.
Мультфільм про ваш гурт «Народження легенди», який був знятий минулоріч, є фантазією чи відтворенням реальності?
— Кажуть, що в кожному жарті лише частка жарту, а все інше — правда. Так є і в цьому випадку: щось взято із наших реалій, дещо виступає такою собі каламбурною сполучною ланкою між реальним і казковим.
Читала останні новини про ваш гурт: ви обіцяєте подарувати публіці новий «медляк» та відзняти кліп зі своїм фан-клубом. На якій стадії ця робота?
— Кліп обов’язково відзнімемо цьогоріч, нині дискутуємо над його деталями, обдумуємо ідеї. А стосовно нової пісні, то опрацьовуємо її… в кадилаку (сміється). Вже маємо музичний мотив, тож коли їдемо на черговий концерт, співаємо в машині, правимо текст, вдосконалюємо. Поки що залишу в таємниці, про що нова пісня. Скажу тільки, що це тема, яка часто буває на вустах у молоді і має доволі опосередковане відношення до «понтів» та гламуру, який ми висміюємо у своїх піснях. Вас називають антигламурним гуртом.
Яким чином ви боретесь з гламуром і чому це робите?
— Ми ламаємо стереотипи, по суті, нав’язані людям. Гламур у шоу-бізнесі чомусь став ледь не правилом. Але чому люди повинні «хавати» тільки те, що їм дають? Тому запропонували альтернативу. Бо гламур і пересічна людина – це як Марс і Земля. Ми хочемо бути землянами, а не марсіанами. Тому в нас і стільки прихильників, бо не слідуємо незрозуміло ким написаним правилам і умовностям, а просто робимо те, що нам подобається.
Яка ваша життєва позиція, що цінуєте в людях?
— Тут все дуже просто: людина за будь-яких умов має залишатися людиною. Як то кажуть, треба з усіма чинити по-людськи, не проходити повз нужденного, не ставитися зверхньо до ближнього. Як писав поет Василь Симоненко: «Ти знаєш, що ти людина? Ти знаєш про це чи ні?..». Ми не повинні про це забувати. Так само, як і не слід забувати повноцінно проживати життя. Як писав той же Симоненко: «Жити спішити треба, кохати спішити треба — гляди ж не проспи».
Гурт «Дзідзьо» — це такі ж прості хлопці, як і тисячі наших прихильників. Саме тому, мабуть, ми одне одного і притягуємо. Ви могли б взяти участь у передачі «Співай, якщо зможеш» не як ведучий, а як учасник?
— Я собі уявляю, скільки щастя це принесло б тим, хто вже взяв у цьому проекті участь. Як то кажуть, Дзідзьові бумерангом в бороду повернули б ті випробування, які ми, за період виходу телепроекту, утнули над сміливцями-учасниками. Але я, звісно, не виключаю, що з’явлюся як учасник у цій передачі. Ви, головне, не пропускайте нашу телепрограму. Можливо, я, перш ніж самому брати участь, зашлю туди нашого символа і натхненника кабанчика Мейсона із дебютною піснею «Мої хрущі» (жартує. – Авт.).
І наостанок, закарпатці завжди радо зустрічають вас, що їм побажаєте? Чи приїдете до нас ще?
— Побажаю вже легендарні три слова, які дуже люблять говорити українці один одному на будь-яких урочистостях: щастя, здоров’я, всього найкращого. А якщо серйозно, на Закарпаття завжди приїжджаємо залюбки: Юліку побачити з вікна замок, то за щастя, Лесик полюбляє тут поправити здоров’я. А на сцені ми зажди бажаємо слухачам всього найкращого, готуємо для нашої публіки бадьорих пісень, даруємо гарний настрій. І, звісно, ми щиро бажаємо, щоб приводів для цього у нас з’являлося якнайбільше. Наприклад, ми плануємо цього року приїхати до вас із концертом, аби виступити на стадіоні. Гурт «Дзідзьо» любить вас і обов’язково завітає знову!
Газета "Новини Закарпаття"