Текст коментаря
Ваше ім'я
Код з малюнка:
Зберегти Скасувати

Завдяки адміністративній реформі пута з розвитку закарпатських міст, селищ і сіл справді впадуть

26 березня 2014 р., 15:00

Адміністративна реформа з децентралізації влади в Україні вже стартувала – регіонам нададуть можливість на місцевому рівні вирішувати, як розвивати охорону здоров’я, комунальне господарство, освіту й гуманітарну сферу тощо.

Про це наприкінці минулого тижня повідомив віце-прем’єр-міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Володимир Гройсман. 

Окрім ухвалення необхідних для реформування законів, можуть знадобитися і зміни до Конституції України, які обіцяють внести вже цієї осені. 

Що ж конкретно передбачають анонсовані зміни для нас, закарпатців? І чи не вийде з цього чергова «обіцянка-цяцянка»? Про це ми розпитували консультанта Асоціації міст України Олега Лукшу, який багато років поспіль публічно відстоює інтереси місцевого самоврядування, а на європейському рівні з 2008-го представляє нашу країну в платформі «Демократія. Добре врядування. Стабільність» Програми східного партнерства ЄС. 

«Польський і словацький досвід нам дуже близький» 

– Пане Олеже, Ви об’їздили багато країн, напевно, вивчали й тамтешній досвід місцевого самоврядування. Чий найбільше сподобався й водночас є придатним для адаптації в наших умовах? 

– Конкретно досвід реформування місцевої влади я вивчав у Словаччині й Польщі – по 3-4 тижні в складі спеціальної урядової делегації. І в першої з цих двох країн він особливо потужний. Там десь у 2002 році все це почали робити: по ходу довелося змінити зо 100 законів, цілий комплекс реформ провели одночасно. Але попередньо по всій країні велося роз’яснення, для чого це потрібно. У підсумку словаки мають крайський і місцевий рівень самоврядування. У поляків таких рівнів три. Те, що в нас називається громадою, у них – ґміни, в які об’єднуються по кілька маленьких сіл. Адже населеному пункту на 300 – 400 хат не варто утримувати окремий адміністративний апарат, набагато вигідніше накопичувати й розподіляти кошти, об’єднавши зусилля. І ми в своїй концепції, яку розробляли 3 роки, теж дотримуємося таких принципів. Наприклад, Ужгородський район пропонуємо поділити на 5 громад. Кожна в своїх межах спільно вирішуватиме, на що першочергово витрачати кошти, яких після децентралізації на місцях залишатиметься набагато більше, – на облаштування водогону й каналізації, ремонт доріг чи побудову міні-сміттєпереробного заводу. 

«Якщо бюджет розвитку громади менше 15%, вона занепадає. А в нас – 3%» 

– Давайте уточнимо на рахунок коштів. Я так розумію, більше зібраних податків залишатиметься на місцях. А як бути з поняттям «дотаційний регіон»? 

– Французи першими зрозуміли, що неправильно говорити про дотаційні й недотаційні регіони. Просто одні за пріоритет мають визначати розвиток освітніх послуг, інші – рекреаційних, треті – промисловості. Треба виходити з конкретних місцевих умов і можливостей. Але при цьому соцстандарти мають бути однаковими по всій країні – за рахунок принципу бюджетного вирівнювання. Децентралізація передбачає не більшу кількість податків, а більше надходжень у місцеву казну. Зараз бюджет розвитку в нас (власні надходження від продажу землі, місцевих податків і зборів) становить 3 – 5%. Все інше – кошти з «першого кошика» для виконання делегованих повноважень стосовно медицини, освіти, соцвиплат. Держава має гроші на різні програми, від забезпечення водою до побудови спортмайданчиків, і область може просити їх виділення. А вам їх дадуть чи не дадуть. Тут широке поле для корупції, «відкатів». Тим часом у світі давно встановили: якщо бюджет розвитку становить менше 15% – населений пункт буде занепадати. Тому ми хочемо, щоб він був на рівні 20 – 25 відсотків. І виконавчі органи влади на місцях, котрим видніше, в що першочергово треба вкладати, під суворим контролем місцевої громади мають вирішувати, на що використовувати ці гроші. 

Якби децентралізацію провели раніше – зараз не було б такої конфронтації 

– Але ж про таку реформу в нас говорять давно. Де гарантія, що знову її не забалакаємо? 

– Дійсно, за останні 10 – 15 років це один із основних популістських намірів кожної нової влади. Більшість політиків до й відразу після виборів завзято переконують усіх і себе, що потрібно негайно «децентралізувати владу», а коли дізнаються про надзвичайну складність і взаємопов’язаність вирішуваних задач, про реальну втрату повноважень центру й контро­лю над величезним шматком бюджетного пирога, дають задній хід або ж намагаються вихолостити суть децентралізації. Але зволікання зі справжніми реформами територіальної публічної влади на основі платформи децентралізації вже несе загрозу не лише національним інтересам, а й територіальній цілісності та безпеці країни. Навряд чи була б такою гострою ситуація на сході України та в Криму за умови достатньої повноти влади в регіонах і на місцях, та ще й підкріпленої фінансами. Фактор зовнішнього підбурювання, як на мене, навряд чи спрацьовував би ефективно. 

– Українська влада й суспільство готові до децентралізації? 

– Суспільний запит на такі реформи виник відразу після здобуття незалежності й із року в рік лише зростав. А перед владою конкретне завдання по децентралізації вперше постало після ратифікації Україною у 1997-му Європейської хартії місцевого самоврядування, яка передбачала децентралізацію та запровадження виконавчої влади на районному й обласному рівнях. Але до сьогодні нічого не виконано! В 2005-му за ініціативи Романа Безсмертного була абсолютно непродумана спроба провести в країні адміністративно-територіальну реформу в відриві від інших реформ місцевої влади. Її не підтримали в громадах, і все завершилося нічим. Справді, якщо потрібно звести новий будинок, то складають його план і одразу вибудовують увесь фундамент, стіни, перекриття та дах. А Безсмертний намагався звести всього один кут будинку, та й то без загального плану. 

Реформи слід проводити «пакетом» 

– Утім, інші люди цей образний план усе-таки малювали… 

– Мені пощастило в 2007 – 2009 роках працювати в робочій групі експертів Мінрегіонбуду від Асоціації міст України по розробці цілого пакету законопроектів реформ місцевої влади. Він включав проекти зовсім нових законів про місцеве самоврядування, місцеві держадміністрації та про адміністративно-територіальний устрій України. В узгодженні з цим пакетом експерти Асоціації агенцій регіонального розвитку України, в правлінні якої я давно представляю Закарпаття, розробили й законопроект про держпідтримку регіонального розвитку. Ця четвірка взаємоузгоджених нових проектів законів, яка увібрала в себе кращий європейський досвід, і склала на 2009-й законодавчу основу децентралізації і кардинальних реформ місцевої влади в Україні. Як не дивно, в Адміністрації президента Януковича періодично згадували про них і навіть називали роки впровадження – на зразок 2017, 2020-го. А законопроект про новий механізм держпідтримки регіонального розвитку в 2012 році навіть внесли до парламенту, правда, вихолостивши з нього реальний механізм фінансової децентралізації розвитку регіонів. Швидше за все, в розробленому раніше вигляді реформні закони не були б упроваджені. 

– Чому важливо вводити в дію зразу весь пакет законів? 

– У мене давно склалася однозначна думка щодо цього. В 2011 році я навіть написав книгу-дослідження «Стратегії і бар’єри системних реформ в Україні», яку видали в Словаччині. Так от: не лише всі законопроекти реформ місцевої влади, адмінтерустрою і регіонального розвитку потрібно вводити одночасно! Паралельно необхідно здійснювати фіскальну децентралізацію, реформи в освіті, медицині й соціальній сфері, в розбудові громадського суспільства та підтримці національної економіки та євроінтеграційних процесів, а ще – в безпековій політиці. Однак усе-таки першочерговими мають бути реформи місцевої влади й адмінтерустрою держави. Щодо останнього, йдеться про те, аби, не змінюючи меж областей і районів та базуючись на економічному, історичному й комунікаційному обґрунтуванні, новою базовою одиницею зробити громаду – на території якої місцевий бюджет справді працює, а мешканці отримують весь необхідний пакет якісних адмін- і соцпослуг. Саме таким шляхом реформ проходили наші сусіди в Східній Європі та Прибалтиці. Втім, про зміст цих реформ варто поговорити окремо. 

«Сподіваюся, звернути з реформенного шляху не дасть громадськість» 

– Гройсман заявив: «Буде сформовано пакет інструментів фінансового характеру, які дозволять територіям заробляти гроші й частину з них залишати в себе, а частину перераховувати до Держбюджету». Які конкретно питання зможуть вирішувати на Закарпатті в результаті реформ? 

– Не хотілося б загадувати наперед, бо поки немає твердої впевненості в тому, що реформи вчергове не стануть декларативними й вихолощеними. Втім, якщо бюджети розвитку громад зростуть у 5 – 8 разів, здійснюватиметься процес добровільного об’єднання громад у економічно спроможніші й територіально більші, в районах РДА замінять підзвітні радам виконкоми, зреалізується принцип субсидіарності (за яким нижчий рівень влади добровільно передає на районний і обласний рівні самоврядування ті повноваження й послуги, які справді становлять спільний інтерес) – тоді нарешті пута з розвитку міст, селищ і сіл справді впадуть, а корупційних чиновників-бар’єрів явно поменшає. Нікому буде «законно» зазіхати й на природно-сировинні, земельні та майнові ресурси громад, як це відбувалося донині. 

– Так на місцевому рівні теж корупціонери є… 

– Але проконтролювати їх набагато легше. Сподіваюся, з правильного реформенного шляху звертати на манівці не дасть небачено активний і зрослий громадський сектор України загалом і Закарпаття зокрема. 

Мирослава Галас, Закарпатська правда

Останні новини

Закарпаття

Україна

Світ

Всі новини »
Головний редактор - Ярослав Світлик, журналісти - Мирослава Химинець, Вікторія Лисюк, Габріелла Руденко.
© 2010-2014 «Час Закарпаття». Передрук матеріалів дозволений лише за умови гіперпосилання на chas-z.com.ua. E-mail редакції: chas.zakarp@gmail.com