«Почалося все з п’ятниці, коли до нас прийшов Петро Сокач (той самий, з відомої ужгородської родини). Петро живе в Норвегії. Ніби так далеко, а серце за Батьківщиною щемить. Особливо тепер. Петро буде на Закарпатті лише тиждень, але його дуже мучить, що не встигає щось креативне організувати на підтримку військових. Наразі поділився досить пристойною сумою і зарядився ідеями, як організувати допомогу з холодної та далекої Норвегії», — розповіла координатор Руху підтримки закарпатських військових Галина Ярцева.
А відтак згадала про Василя Модавчука з чеської Праги, бізнесмена і заможну людину. Його син уже побував на сході України і збирається туди знову. А Василь за свої кревні спорядив чи не батальйон військових. У суботу він як рядовий великої родини закарпатських волонтерів носив казани, допомагав згортати торгівлю. Приїхав на свята не з порожніми руками: знову привіз сто комплектів теплого одягу для військових, подарунки для переселенців.
Діана Ткачова як тільки приїхала з німецького Мюнхена, то також відразу помчала волонтерити на ужгородську Театралку. А Дана Кучмаш — з італійського Мілана. Як виявилося, донька покійного колеги Галини Ярцевої. Десять хвилин поговорили і зрозуміли один одного. Українці в Італії дуже потужно підтримують свою Вітчизну. І Дана теж хоче допомогти рідним закарпатцям. Обговорили кілька варіантів...
Ну, і як не згадати про Катерину Теличко з австрійського Відня! «Ще кілька місяців тому ми були чужі, а зараз як рідні, — розповідає Галина Ярцева. — Катя одна з перших наших закордонних земляків, яка відгукнулася і прийшла на поміч. Вона регулярно шле посилки з необхідними речами, шукає у Відні то креми на жирній основі, то вовняні ковдри, то флісові светри. І зараз знову приїхала з подарунками та передала 200 євро на тепловізор».
«Ось такі вони маленькі українці, які не перестають вірити у велике майбутнє своєї Батьківщини! Спасибі вам, мої дорогі. Так приємно, що вас багато! І що ви така ВЕЛИКА СИЛА!» — резюмує Галина Ярцева.